ДИФТОНГ – складний голосний звук, що утворюється з двох компонентів. Дифтонг утворює один склад.
В українській діалектній мові у північних говорах до складу групи
Г”\
голосних входять дифтонги: іе (нелабіалізований дифтонг переднього
/->» ✓”Ч
ряду) та лабіалізований дифтонг заднього ряду – [уо], [уе], [уи], [уо]. Ці дифтонги виступають на місці давніх *о, *е, *е у наголошеному
Г~\ ґ~>. ✓“’ч
складі. Наприклад: куон’, стуел, двуир, прин’уос, р’іечка, л’іес.
У ненаголошених складах дифтонгам відповідають звуки [о], (є], [и] при попередньому твердому приголосному: дивчата, мешок, беда’, старост’, кон’а, стена’.
Дифтонги властиві лівобережнополіським та правобережнополісь- ким говіркам північного наріччя. У волинсько-поліських говірках у відповідних позиціях вживаються найчастіше монофтонги (однорідні звуки), наприклад: кун’, стул, етил, н’ус, – яким у літературній мові відповідає звук [і]: к’ін’, ст’іл, н’іс.