ПІВДЕННО-ЗАХІДНЕ НАРІЧЧЯ – одне із трьох наріч української мови. Поширене на території Вінницької, Хмельницької, Тернопільсь¬кої, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської об¬ластей, у південних районах Житомирської, Рівненської, Волинської областей, у деяких районах Кіровоградської, Миколаївської, Одесь¬кої областей, а частково у Польщі, Словаччині, Румунії.
Південно-західне наріччя складають волинський, подільський, наддністрянський, покутсько-буковинський, гуцульський, надсянсь- кий, бойківський, лемківський, закарпатський говір.
Найважливішими ознаками південно-західних говорів є те, що у більшості їх функціонує 6 голосних фонем, але у карпатській групі говорів є ще фонема ]ы] та фонема [у], напр.: дым, сын, дувка (див. також ЛЕМКІВСЬКИМ ГОВІР, НАДСЯНСЬКИЙ ГОВІР). Південно- західні говори характеризуються поширенням фонем [ґ], [ф], [дж], [дз], напр.: ґринджоли, Гід, филя (хвиля), джерело, дзв’ір. Тут спо¬стерігається явище переходу [д’], ]т’] в [ґ’1, [к’], напр.: д’іти – ґ’іти, т’існо – к’істо; оглушення дзвінких приголосних у середині і кінці слів, напр.: грип (гриб), дуп (дуб)\ поширення звукосполучень [гі], [кі], [хі] або [г’е], [к’е], [х’е], напр.: лавк’і, лавк’е, вживання у частині говорів [е] на місці [и] у наголошеній позиції, напр.: девно (дивно). Серед морфологічних ознак: суфікси -чи, -ши, -т у інфінітиві (б’ігчи, стрииічи, кричат), препозиція частки -ся (си віддала).