ІНТЕРФІКС (лат. inter – між, fixus – прикріплений) – морф, що служить для сполучення двох основ в одне ціле при утворенні складних слів (землекоп, лісостеп, життєпис, криголам). Основ¬на функція інтерфіксів словотворча.
Як зв’язочні морфи о, е виступають у ролі варіантів, поява яких залежить від характеру кінцевого приголосного першої основи скла¬дання: після твердого кінцевого приголосного першої основи – о (пароплав, водограй), після м’якого – е (буревісник, краєзнавство). Інколи це правило порушується (пор.: честолюбство, каменотес).
За походженням інтерфікси о, е – це колишні суфікси першої основи словосполучення (злодій, листьпадь). За цим зразком з часом утворилося багато складних слів, словотворчим засобом яких були інтерфікси о, е. В сучасній мові панівною моделлю для склад¬них слів є модель із морфом о, е.