Програма з української мови для 8 класу серед інших видів підрядних речень виділяє і підметові та присудкові. Підрядне підметове – це речення, яке конкретизує підмет головного речення, виражений займенником, або виконує роль відсутнього в головному реченні підмета. Наприклад: «В кім юная душа, той не сивіє з горя» (П. Тичина); «Ніколи в бурі не загине, хто Прометея має дух» (В. Сосюра). Отже, складнопідрядні речення з підрядними підметовими розрізняються залежно від того, наявний чи відсутній підмет-займенник у головному реченні. Неоднакові вони і за способами вираження підмета і присудка у головному реченні, від чого значною мірою залежать засоби зв’язку підрядного речення з головним.

Підмет головного речення, який конкретизується підрядним підметовим, найчастіше виражається вказівним займенником той (та, те, ті), рідше займенниками такий (така, таке, такі), цей (ця, це, ці). Кілька прикладів: «Давно те минуло, як мала дитина, сирота в ряднині, я блукав…» (Т. Шевченко). «І це було єдине і найважливіше, що Максим Нерчин розумів і відчував в цю мить» (Н. Рибак). Нерідко підмет, виражений словами це (се), те (особливо у варіанті то), формальний, бо ці займенники за значенням нагадують вказівні частки.

Просте речення з такими словами близьке до безособового [Матвіяс 1962, с. 118], а головне, при якому є підрядне підметове, до відносно безособового (або неповного особового). Виразніше, на нашу думку, слова це, те сприймаються як підмети- займенники тоді, коли стоять безпосередньо перед підрядним реченням. У таких випадках більше відчувається, що підрядне речення розкриває значення цих слів- займенників: «Але добре те, що добре кінчається» (Розм.). «Те, що було, минулося і знову не буде» (Т. Шевченко). «Так, правда це, що ви мене кормили, від рота відриваючи собі…» (Д. Павличко).

Виражається підмет головного речення також означальними займенниками все (всі), всякий (всяка, всяке, всякі), кожний (кожна, кожне): «Кожний, хто серцем патріот, візьме участь у суботнику і внесе свою трудову частку у скарбницю народного» (3 газ.). Зрідка підрядні підметові речення конкретизують підмети головного речення, виражені особовими та деякими іншими займенниками: «А ми, кому судилося ще жити, життя трудом повинні заслужити і сили всі вітчизні присвятить» (І. Кочерга). «Що замолоду чуєш або бачиш, до кінця воно тобі привиджується» (Марко Вовчок). Знайдеться хтось, хто напевне знає (Розм.).

Якщо підмет у головному реченні виражений заперечним займенником ніхто, ніщо, то підрядному підметовому реченню властивий узагальнено-допустовий відтінок (пор.: «Та тільки хто не брався – ніхто не може того дуба зрубати» – Нар. творчість). У писемній і усній мові засвідчуються ще складні речення з підрядними, які конкретизують підмет головного, виражений прономіналізованим словом. Наприклад: «Єдине, чим ви мені можете допомогти – це дати роботу» (В. Собко). Підметовими, напевне, слід визнати підрядні речення і в таких специфічних

475 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ

конструкціях: «Коли я вилікуюсь, то найперше, що зроблю, це приїду до тебе» (З газ.). При підметі-займеннику головного речення може бути другий) займенник чи прономіналізоване слово. В одних випадках це означення до підмета (наприклад: «Не все те правда, що сказав хлопець») в інших це друге слово за значенням наближається до частки і, як неповнозначне, входить до складу підмета.

Підрядне речення конкретизує в головному підмет типу він сам (у значенні «він теж»), щось інше («ще щось»), одне те («лиш те») та ін. Наприклад: «Одне те добре, що сусіди привітні» (Розм.). В окремий різновид можна виділити речення, в яких підрядне конкретизує лише частину підмета головного речення, виражену за займенником.

Уточнюваний займенник становить перший чи другий компонент такого складеного підмета. Наприклад, у реченнях типу «Скільки хвиль у бурхливому морі, стільки співів у серці моїм» (В. Сосюра) підрядним реченням конкретизується слово стільки (стільки співів) – (Такі підрядні речення по-різному визначаються у посібниках – то як підметові [Кулик 1965, с. 197], то як присудкові [Курс 1951, с. 243].

В інших випадках розкривається значення другої частини підмета головного речення: «У його простому житті багато такого, що не тільки гріх би було ламати й нівечити» (І. Франко). «Мало єсть таких, що проводять культурну роботу в народі безпосередньо, а не через книжку» (Леся Українка). Другу структурну групу становлять складні речення з відсутнім підметом у головному, до якого відноситься підрядне підметове речення. В одних випадках його легко підставити: «Не поет (той), хто забуває про страшні народні рани» (Леся Українка). В інших підмета і не може бути, підрядне речення безпосередньо виконує роль підмета: «В голову не кладеться, що все це лише робота моря» (О. Гончар). «Але мені тоді здалося, що то не золоте колосся, що то любов мою безмежну стоптали так необережно» (Д. Павличко).

Складні речення з підрядними підметовими розрізняються ще залежно від способу вираження присудка в головному реченні. За цієї ознакою виділяється кілька груп, кожна з яких характеризується певними сполучниками і сполучними словами, якими підрядні підметові речення приєднуються до головних. До першої групи відносимо речення з такими головними, в яких присудок (або дієслівна частина його, якщо він складений чи складний) виражений будь- якою особовою формою дієслова: «Той, хто стояв на Володимирській гірці, ніколи не забуде чарівних просторів Києва (3 газ.). «Було й таке, що під тином з сином ночувала» (Т. Шевченко] «Об’єктом поезії стає все, до чого тільки торкається зіркий, спостережливий погляд митця» (О. Гончар). У функції простого присудка частіше виступають форми теперішнього, минулого і майбутнього часу дійсного способу, наприклад: «Хто людей питає, той і розум мас» (Нар. творчість). «Той смерть свою навіки поборов, хто на її ненависть мав любов» (Д. Павличко). «Там будуть і ті, кого б тобі дуже хотілося зараз бачити» (О. Сизоненко).

Менше складнопідрядних конструкцій з присудками в головному реченні у формі умовного чи наказового способу: «От якби знайшовся такий, щоб пішов у те царство…» (Нар. творчість). «Всі, у кого серце вірне сонцю нашої весни, сійте зерно, гей добірне в нерозмежовані лани!» (М. Рильський). «А хто не має серця, пісні ані дому, нехай візьме у мене, що хоче» (Д. Павличко). 476 Тема V. Синтаксис складного речення Якщо присудок у головному реченні виражений формою 2-ої особи наказового способу, а підмет-займенник відсутній, то підпорядкована частина такої конструкції нагадує проміжну синтаксичну одиницю.

Будучи оформленою як підрядне підметове речення, за функцією це і підмет і звертання [Кулик 1965, с. 195]. «Хто спить, хто не спить – підкорись темній силі» (Леся Українка). Нерідко підрядні підметові речення відносяться до головного з іменним складеним присудком. Зв’язка може бути наявна або пропущена: «Голова не той, що дуже кричить…» (Нар. творчість). «Ні, не дивина, що ім’я Володимира Сосюри овіяне ореолом любові» (В. Лагода). Іменна частина такого присудка виражається формою називного чи орудного відмінка прикметника, дієприкметника: «Те, що здавалось нездійсненним протягом століть, сьогодні стає реальним, а завтра – звершенням» (С. Корольов). «Щасливий, хто в сонці слави звеличить свій народ…» (Т. Масенко). Рідше зустрічаються речення з складеним дієслівним та складним присудком у головному реченні: «Хто хоче розуміти поета, мусить піти в його країну» (Гете). «Не сміс зватись поетом той, хто душі не має» (Л. Забашта).

Коли в ролі підмета головного речення виступають займенникові форми той, те, всякий, кожен, все, ті, всі, простий присудок чи змінна дієслівна частина складеного присудка має форму 3-ої особи однини чи множини. Якщо ж у ролі підмета займенник 1 -ої (ми) чи 2-ої (ти, ви) особи, то й присудок, узгоджуючись з цим підметом, набуває відповідної форми. Дієслівний присудок у головному реченні може опускатись: «З нами всі, хто хоче чесно жити» (М. Рильський).

Підрядні підметові речення, що відносяться до головних з розглянутими видами простого, складного і складеного присудків, поєднуються з цими головними, як показують наведені вище приклади, сполучними словами хто, що, який, чий, котрий, скільки. Треба відрізняти складні речення з підрядними підметовими, які відносяться до головних з простим чи складеним присудком, від речень з підрядними додатковими. Так, коли присудок у головному реченні виражений пасивним дієприкметником середнього роду, то підрядне речення підметове («Усе, чого ми доб’ємося в результаті здійснення нового п’ятирічного плану, буде спрямоване на розквіт нашої батьківщини» – 3 газ.).

Якщо ж у ролі головного члена дієслівна форма на -но, -то, підрядне речення – додаткове (пор.: «Усе, чого ми доб’ємося в результаті здійснення нового п’ятирічного плану, буде спрямовано на розквіт нашої Батьківщини»). Другу групу становлять складні речення з підрядними підметовими, які відносяться до головного, присудок у якому виражений дієсловом на -ся (-сь) із значенням стану, процесу, сприймання, уявлення, мовлення, мислення тощо. Це дієслова здаватися, ввижатися, привиджуватися, виявлятися, відчуватися, думатися, чутися, снитися та ін.

За формою (середній рід однини у минулому часі і 3-я особа однини в теперішньому і майбутньому) такі дієслова-присудки нагадують безособові дієслова (пор. снилося, сниться, присниться; сталось, снитиметься; ввижалось, ввижається). Але, на відміну від безособових слів типу розвиднілось, не спиться (головний член безособового речення), ці дієслова виконують роль присудків у головному відносно особовому реченні, яке має при собі підрядне підметове, а деякі з них можуть виступати присудком і в особовому реченні (пор. 1. «Сниться сон». 2. «Приснилось те, що радує, як сниться» – М. Рильський). Частіше, проте, зустрічаються речення без підмета-займенника в головному реченні з таким

477 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ

присудком, наприклад: «В монографії з’ясовується, чому саме вчений звернувся до студіювання культури цих країн» (3 газ.). У головному реченні з відсутнім чи наявним підметом, який не означає суб’єкта дії чи стану, може бути назва суб’єкта в давальному відмінку: «Може, це приснилося мені, що з тобою, рідною тобою, розмовляю я у тишині» (В. Сосюра). Приєднуються підрядні підметові до головних з такими присудками з допомогою сполучників що, щоб, як, ніби, нібито, мов, мовби, немовби, наче, начебто, прислівників чому, як тощо. Наприклад: «Здалося, ніби обвалилось на землю важке склепіння неба» (Ю. Збанацький). Найчастіше зустрічаємо речення з сполучником що.

Складнопідрядні речення з головним, у якому в ролі присудка дієслово здавалося (здається), співвідносні з простими реченнями з однозвучним вставним словом. Пор.: 1. «Здасться, що гори зрушити я можу» (В. Ткаченко). 2. «Здасться, гори зрушити я можу». Розрізняються вони за .структурою (у складному реченні дві предикативні одиниці, наявний сполучник підрядності), інтонацією. До головного речення з дієслівним присудком на -ся (-сь) відносяться і додаткові речення, Правильно визначити вид підрядного речення допомагають інколи логічні питання.

Наприклад: 1. «Мені здається (що?), що я маю перед собою якусь битву» (Леся Українка) – підрядне підметове. 2. «Царатові хотілось (чого?), щоб од молдаванина до фінна… геть на всіх язиках все МОвчало» (П. Тичина) – підрядне додаткове. Дієслова типу хотілось, вірилось не бувають присудками в особовому реченні; отже, при головному реченні з таким присудком не може бути й підрядного підметового речення. Вид підрядного речення – підметового чи додаткового – може залежати від наявності чи відсутності співвідносного слова (займенника) в головному реченні, від його форми і синтаксичної функції тощо.

Якщо в головному реченні є додаток, виражений формою непрямого відмінка займенника, то підрядне речення, яке його конкретизує, додаткове: «У цій легенді розповідається про те, як безстрашний Данко в ім’я людей пожертвував своїм серцем». При відсутності такого займенника або, рідше, при наявності його у формі відмінка, підрядне речення при головному з тим же присудком говориться, говорилось, розповідається, розповідалось та ін.) треба визначати як підметове: 1. «У цій легенді розповідається, як безстрашний Данко в ім’я людей пожертвував своїм серцем». 2. «В очі говорилось те, що думалось».

До третьої групи належать складні речення з підрядними підметовими, які відносяться до головних з присудком, вираженим незмінними словами на -о, -є. Це слова типу зрозуміло, ясно, відомо, приємно, очевидно, погано (гірше), цікаво, добре (краще), байдуже, однаково, все одно та ін. Якщо такий присудок має значення минулого чи майбутнього часу, то це незмінне слово поєднується з допоміжним дієсловом у формі було, буде, стало, стане тощо. Наприклад: 1. «Добре, що є біля чого товпитися» (М. Стельмах). 2. «Мені відразу стало зрозуміло, чому під будівництво обрано саме це місце» (Ю. Смолич).

У такому головному реченні може бути й підмет-займенник те, це (се), все: «Знаменно й те, що зародження українського професійного театру сталося в Бессарабії» (3 газ.). «Що у нас інтелігенція мало знає народ, се ще не так дивно» (Леся Українка). У деяких випадках, при наявності чи відсутності займенника-підмета, можливий ще давальний (іноді родовий з прийменником) відмінок суб’єкта: «Ми 478 Тема У. Синтаксис складного речення хлібороби, і кожному (для кожного) з нас ясно, що це висока врожайність залежить від рівня культури землеробства» (3 газ.).

Приєднуються підрядні підметові до головних з присудком, вираженим словом на -о, -є, сполучником що, рідше – чи, щоб, нащо, як, прислівниками де, куди, коли, як, кад.ила ти що, який. Наприклад: «А головне, що дівчата зберуться з усього села найкращі» (Ю. Збанацький). Від підрядних підметових, що відносяться до головного речення з присудком на -о, -є, треба відрізняти, за допомогою логічних питань, інші види підрядних речень. Наприклад: 1. «Добре, у кого дома мати» (Розм.) – кому? – додаткове. 2. «Добре вам, Хомо, що ви самі». (М. Коцюбинський) – чому? – причинове. 3. «Як мені було прикро, коли він сказав вам піти» (Ю. Смолич) – коли? – часове. 4. «Все- таки солідніше буде, якщо матимеш рекомендацію» (кад..) – за якої умови? – умовне.

Не завжди легко визначити, до якого виду віднести підрядне речення. Бувають, на нашу думку, проміжні види. Наприклад: «Відрадно (що? Чому?), що значна частина молодих поетів сьогодні стає на шлях новаторських шукань» (З газ.) – підметове або причинове. 2. «Погано (що?, коли?), коли й свої лають» (Леся Українка) – підметове, часове. 3. «Добре (що? За якої умови?), коли твоя робота хоч комусь буде корисна» (Розм.) – підметове, умовне. Як розглядати головні безпідметові речення, присудок яких виражений дієсловом на -ся, що не вживається у формі І-ої-2-ої особи (здавалось, відчувається та ін.)?

Деякі мовознавці (О. О. Потебня, О. О. Шахматов та ін.) розглядали такі головні речення як безособові, які логічно зв’язані з підрядними підметовими, що розкривають зміст відсутнього в головному реченні підмета [Кулик 1965, с. 195]. Більш переконливу, на наш погляд, думку висловив О. М. Пєшковський, вважаючи головні речення, де «підмет не тільки не усувається, але, навпаки, шукається думкою», не безособовими, а неповними, в яких відсутній член замінюється окремим реченням [Пєшковський 1938, с. 322].

Як особові неповні (або відносно безособові) розглядаються вони, і в сучасних посібниках з української мови [Кулик 1965, с. 195]. Різні погляди в сучасному українському мовознавстві і на головні речення з присудком, вираженим незмінними словами на -о, -є, причому питання про особовість чи безособовість цих речень переплітається з питанням про морфологічну природу слова-присудка на -о, -є та про вид пов’язаного з цим головним підрядного речення. Автори вузівських посібників з сучасної української мови визначають ці слова як прикметники (слова на -о як залишки колишніх нечленних форм середнього роду).

Головні речення з таким присудком вважаються неповними особовими, в ролі підмета до яких виступає підрядне речення [Кулик 1965, с. 196; Курс 1951,с.236-237]. Є й інша думка: форми на -о, -є — незмінні предикативні прислівники (слова категорії стану), а головні речення з присудками, вираженими цими словами, – безособові. Оскільки в безособовому реченні не може бути підмета, то підрядні речення при таких головних вважаються додатковими, а не підметовими [Сич 1962, с. 124 – 125]. Правильною, на наш погляд, є думка про те, що слова-присудки на -о -є в безпідметовому головному реченні не прикметники, а предикативні прислівники. Справді, ці слова, на відміну від прикметників не змінюються і не узгоджуються з іншими словами. Як прислівники вони поєднуються з

479 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ

підсильними частками як, так, а не з словами яке, таке. Пор.:1 «Як добре, що ви прийшли саме сьогодні» (Ю. Смолич) і 2. «Яке в неї добре обличчя» (Розм). Вважаючи присудок головного речення (безпідметового і з підметом- займенником) предикативним прислівником, ми, проте, думаємо, що це речення особове – повне чи неповне, а підрядне при ньому виконує роль відсутнього в головному реченні підмета чи уточнює підмет, виражений займенником.

Адже прислівники, хоч і рідко, виконують функцію присудка і в простому двоскладному реченні з інфінітивом, іменником чи займенником у ролі підмета. Наприклад: «Служити таким широким ідеалам любо» (І. Карпенко-Карий). «Це мені вигідно» та ін. Місце підрядного підметового речення щодо головного вільне, але звичайнішою, здається, для більшості таких підрядних речень є постпозиція. Особливо це стосується тих випадків, коли в головному немає підмета або він виражений займенниковими формами це (се), те. Наприклад: «Видно було, що Шовкун добре знає ціну своїй роботі» (О. Гончар). «Давно те минуло, як тими шляхами… ходив я» (Т.Шевченко).

Якщо ж у такому реченні головне після підрядного, то речення набуває здебільшого експресивного відтінку: «Що наробила здуру щука – се всякому наука» (Л. Глібов). Підрядним присудковим є речення, яке конкретизує іменну частину складеного присудка головного речення, виражену займенником. Найчастіше це субстантивований вказівний займенник той (та, те, ті), такий (така, таке, такі) у формі називного, рідше орудного чи родового відмінка. Наприклад: «Я той, що греблі рвав…» (П. Воронько). «Вода (озеро) було таким, як і в далекі роки»(Ю. Збанацький). «Син того, що був головою колгоспу» (Розм.).

Особливий вид становить присудок, виражений стійким займенниковим сполученням не від того (щоб): «Шпак не від того, щоб, як спілі вишні, покуштувати» (М. Рильський). Як і підмет, присудок у головному реченні може виражатись деякими займенниковими сполучення типу той самий, таке саме, щось таке, щось інше, в яких одне слово, вживаючись для підсилення, набуває значення частки. Наприклад: «Це, повірте мені, щось таке, від чого посивіти можна» (О. Маковей).

Окремого розгляду потребують речення з присудком, вираженим займенниковим сполученням не хто інший (як); не що інше (як). «А пасажир цей був не хто інший, як наш учитель математики» (Розм). «Можливо, що і в Олега з Інгою ці часті сварки та суперечки не що інше, як прояв їхніх особистостей» (Ю. Збанацький). У різних посібниках [Курс 1951, с. 243; Кулик 1965, с. 197] такі конструкції розглядаються як складнопідрядні з підрядними присудковими. Думається, що другу частину, яка конкретизує значення іменної частини складеного присудка, вираженої сполученням «не хто інший», «не що інше», вважати підрядним реченням не можна.

Це іменник з залежними словами чи без них, який виступає у функції своєрідної уточнюючої прикладки до займенникового сполучення не хто інший, не що інше і узгоджується з ним. Наприклад: 1. «А «ненька Україна» була не що інше, як лиш гасло…» 2. «А «ненька Україна» була нічим іншим, як лиш гаслом, під окликом котрого пануючі верстви гріли собі руки» (П. Грабовський). Цей приклад підтверджує думку, що такий уточнюючий іменник не підмет, присудка у цій частині теж немає. Отже, про підрядне речення не може бути й мови. 4X0 Тема У. Синтаксис складного речення Крім того, займенникові сполучення не хто інший (як), не що інше (як) вживаються також у ролі підмета та додатка.

Уточнюючі ж їх іменники чи іменникові словосполучення ніхто не визначає як підрядні підметові чи додаткові речення. Наприклад: «Підійшов не хто інший, як наш учитель математики». «Там ми зустрілись не з ким іншим, як з нашим учителем математики». «Побудовано на ці гроші не що інше, як школу». Дієслівною зв’язкою в складеному присудку головного речення частіше буває дієслово бути, яке у формі теперішнього часу пропускається.

Вживається для вираження граматичного значення минулого й майбутнього часу дійсного способу та значень умовного і наказового способів: «Він той і не той, що був» (Розм.). «І наша юність хай буде такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг!» (В. Симоненко). У ролі зв’язок бувають також напівповнозначні дієслова уявлятись, здаватись, видаватись, стояти, стати, вдатись, вийти та ін. Наприклад: «Усе уявляється не тим, що воно є» (А. Чехов). «І дуби стоять такі ж, як стояли за рідним селом, біля озера» (Ю. Збанацький). За значенням підрядні присудкові речення можна поділити на кілька груп, кожна з яких характеризується певними сполучниками і сполучними словами, яким у головному реченні відповідає співвідносне слово – займенник у ролі іменної частини складеного присудка.

До першої групи можна віднести підрядні присудкові речення, що характеризують з якогось боку особу чи предмет (підмети) і пов’язуються з головним сполучними словами, хто, що, котрий, яким у головному реченні відповідає присудковий займенник (чи прономіналізоване слово) той, один, перший, єдиний у формі називного, орудного чи родового відмінка: «Він саме той (з тих), хто може дати добру пораду» «Написати роман – це все одно, що побудувати будинок…» (З газ.). «Це єдине, що могло б її підбадьорити» (Розм.).

Другу групу становлять підрядні присудкові речення, що характеризують особу чи предмет шляхом зіставлення. Поєднуються такі речення з головним сполучними словами який, чий, у головному реченні їм відповідає співвідносне слово такий у називному чи орудному відмінку, займенник того з присвійним значенням: «Яка совість, така й честь»; «Чиє весілля, того й музика» (Нар. творчість). Є підрядні присудкові речення з сполучниками як, мов, немов, неначе, ніби, які характеризують особу чи предмет шляхом порівняння.

У головному реченні співвідносне слово (присудок) такий у якійсь формі: «Він був таким же, як і в ті дні». Підрядні речення з сполучниками наче, ніби, немов мають відтінок припущення: «І далечінь стояла така, ніби на ній хтось перелопачував сонячне проміння» (М. Стельмах). Складні речення з підрядними присудковими, які уточнюють у головному реченні займенник-присудок, характеризуючи особу чи предмет шляхом порівняння з іншим предметом (наприклад: «Поле таке, як безкрає море»), треба відрізняти від простих речень, в яких іменна частина складеного присудка виражена іменником у формі називного відмінка з порівняльною часткою як, мов, немов, наче, ніби, що.

Такий присудок, виражаючи предикативну ознаку предмета-підмета шляхом зіставлення з іншим предметом, показує, яким (а не ким або чим, як це маємо при звичайному присудку, вираженому іменником) є предмет думки. Граматичне значення способу, часу, особи виражається зв’язкою, у ролі якої виступають дієслова бути, стати, зробитися та ін. Наприклад: «Ці виноградні лози були для Володі мов жива пам’ять про батька»

481 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ

(П. Загребельний). «І стане лан – як стан злотопоясний» (М. Рильський). Коли такий присудок виражає ознаку в теперішньому часі, то зв’язка не вживається: «Ленін! Це ім’я – як щастя блакить» (В. Сосюра). Складні речення з підрядними присудковими відрізняються віл таких простих тим, що в них до підмета є складений присудок з іменною частиною, вираженою займенником такий, а друга частина, уточнюючи цей займенник-присудок, виконує функцію підрядного речення. Пор.: 1. «Поле – що безкрає море» (Панас Мирний). «Поле таке, як безкрає море». 2. «Під парусом білокрилатим сам я стану як птах» (М. Рильський). «Під парусом білокрилатим сам я стану таким, як птах».

Наступну невелику групу становлять підрядні присудкові речення, для яких характерний відтінок наслідку. Вони приєднуються до головного сполучниками що, що аж, що й, аж, хоч, що хоч, хоч би й, уточнюючи в головному співвідносне слово-ирисудок такий: «Така була спека, що дихати важко». «Така там краса, аж дух захоплює».

Зрідка вживані в українській мові речення з підрядними присудковими, що мають відтінок мети. Вони приєднуються до головного сполучником щоб і теж уточнюють у ньому займенник-присудок такий у певній формі: «От якби хто знайшовсь такий, щоб… пішов у таке-то царство…» (Нар. творчість). Якщо при співвідносному слові такий є частка не, то присудкове речення вказує на ознаку, недопустиму для підмета головного речення: «Грицько не такий, щоб ударити на сльози» (Панас Мирний). «Не той був Наум, щоб його мусила Маруся не послухати» (Г. Квітка-Основ’яненко).

Іменна частина присудка головного речення, пояснюваного підрядним присудковим, може бути виражена не тільки звичайним займенником, а й прономіналізованим словом. Це найчастіше слова один, перший: «Петро був один, хто мене тоді розумів» (Розм.). «Це було перше, що він побачив після півторамісячного лежання в ліжку» (3 газ.). Близькими до таких підрядних є речення, які уточнюють у головному присудок, виражений словом чоловік, жінка, дівчина, хлопець, річ в узагальненому реченні. Наприклад: «І був він чоловік такий, що не гаразд за діло брався» (Л. Глібов).

Немає єдиного погляду на підрядні речення, які деталізують у головному сполучення прикметника (дієприкметника) з вказівним займенником у ролі іменної частини складеного присудка чи в ролі предикативного означення і виражають ступінь вияву цих предикативних ознак. Наприклад: «Тарас був такий схвильований, що йому аж перехоплювало подих» (Д. Ткач). 2. «Сестра сиділа така байдужа, наче це її зовсім не обходило» (Розм.). Автори одних посібників такі речення разом з близькими за функцією підрядними, які виражають ступінь вияву звичайної ознаки, відносять до підрядних міри, ступеня [Кулик 1965, с. 224].

Інші дослідники не виділяють підрядних міри, ступеня в окремий вид і речення з значенням ступеня вияву предикативної ознаки, вираженої в головному реченні прикметником з вказівним займенником такий, вважають різновидом підрядних присудкових [Сучасна 1972, с. 315 – 316].

Отже, в українській літературній мові є різноманітні складні конструкції з підметовими й присудковими підрядними реченнями. Учні мають дістати загальні теоретичні відомості про такі складні речення, навчитися їх аналізувати і використовувати у своїй мовній практиці.

Література

482 Тема V. Синтаксис складного речення

1. Матвіяс 1962: Матвіяс І. Г. Синтаксис займенників в українській мові. – К.: Вид-во АН УРСР, 1962 – 131 с.

2. Кулик 1965: Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. – Ч. II. – К.: Рад. шк, 1965. – 283 с.

3. Курс 1951: Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис / За ред. Л. А. Булаховського. – Т. II. -К: Рад. шк., 1951. -408 с.

4. Пешковский 1938: Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. – 6-е изд. – М.: Учпедгиз, 1938. – 452 с.

5. Сич 1962: Сич В. Ф. До питання про деякі типи підрядних підметових та підрядних додаткових речень // Наукові записки Черкаського педінституту. – Т. XVIII. – Черкаси, 1962.

6. Сучасна 1972: Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред. І. К. Білодіда. -К: Наук, думка, 1972. – 516 с. Опубл.: Українська мова і література в школі. – 1973. -№ 11. – С. 31 – 38..