В.М. Ліпич (м. Бердянськ)

Структурні типи складно-суфіксальних іменників з суфіксом -ець (←ьць)
в українській мові XI-XVIII ст.

Основоскладання в поєднанні з суфіксацією є одним з найдавніших
способів іменникового словотвору української мови. Переконливим свідченням
цього є широке вживання складно-суфіксальних іменників у
давньоруськоукраїнських та староукраїнських пам’ятках. Згадані лексеми, у
тому числі й структури з суфіксом -ець (-ьць), неодноразово привертали увагу
дослідників. Вони були предметом опрацювання на матеріалі давньоруської
[див.: 3; 7] та староукраїнської мов [7]. Аналіз динаміки словотворення
згаданих композитів дає важливий матеріал для розуміння будови й
функціонування розгляданих одиниць у дериваційній системі української мови.
Окремі складно-суфіксальні назви осіб із суфіксом -ьсь сформувалися ще в
праслов’янський період, звідки їх і успадкувала давньоруська мова, наприклад:
*domočędьcь [ЭССЯ V 69] “той, хто належить дому, сім’ї”, утворене на базі
зрощення *domъ, *doma і *
čędo.* Походження деяких інших складних
іменників цього типу дослідники пов’язують з калькуванням іншомовних
утворень, здебільшого давньогрецьких. Калькування активізувало процеси
композитоутворення в давньоруській мові.
Складно-суфіксальні іменники з суфіксом –ьць у мові XI-XIII ст. являли
собою різнопланову, високопродуктивну словотворчу мікросистему.
Композити на позначення осіб чоловічого роду з відношенням об’єктно-
суб’єктного характеру між складовими компонентами виступали в
давньоруській мові в двох структурних різновидах: а) з опорною
субстантивною основою; б) з опорною вербальною основою. Причому
кількісно значно переважали утворення з вербальним опорним компонентом.
1. Складно-суфіксальні іменники з опорною дієслівною основою й суфіксом
-ьць виступали в давньоруській мові зі словотвірним значенням “носій
відношення до дії”. Вони поділялися на такі лексико-словотвірні типи:
1) найменування виконавців дії за сталим чи тимчасовим заняттям або
професією;
2) назви осіб як носіїв процесуальної ознаки, що визначає їх уподобання,
погляди, моральні якості.
1.1. Найменування виконавців дії за сталим чи тимчасовим заняттям або
професією.
У ролі першої основи в цих композитах вживалась основа іменників,
наприклад: богомольць (XI/ХIII-ХIV СДЯ I 269) “богомолець”; водоносьць (454)
“особа, що носить воду”; даноплатьць (II 425) “той, хто платить дань”;
древосhчьць (III 82) “дроворуб”; земледьржьць (369) “людина, що має земельний
наділ”; невhстоводецъ (XI СлРЯ IX 41) “той, хто веде наречену з дому її батька до
жениха, сват”; миротворецъ (IX 216) “творець”; “коже складають баснословци и

* Відносно походження слов’янського čęd існує декілька думок. Міклошич, Вондрак і Вайан
вважають його германським, запозиченням, В.Кипарський – споконвічно слов’янським
словом: čędо к čę – ti (zа – čętі) [10, 194].2
баснозиждьци, Аполона сл̃нцемь зовоуть (XI/XIII-XIV ХА 68); на том же
wроужь~носець нападъ оубь~нъ быс и самъ тhмь же wроужь~мь (126); но и
законодавца живъ нhкыи wбразъ (247); в них ъже вhща крьстоносець (248);
книгописци же [cо женами] написаша (311); и ~же со немь wроужници и
копь~носьци погр”зоша въ глоубицh (333); грамотоносцем его приключися
(XI/XVI ИФ 262); два дължьника бhста заимодавьцю (к.XI-п.XII АМВ 116);
плододавьцъ (XII/XIV СДЯ VI 429) “той, хто дає плоди”; плододьржьц/и (429)
“карпократійці, послідовники єретичного вчення, названого на ім’я його
засновника (калька грецького слова, утвореного від власної назви Карпократс)”;
повhстописьць (481) “оповідач, що викладає письмово якісь події, діяння”;
памятописецъ (XII/XV СлРЯ XII 139) “той, хто записує знаменні події”.
На думку дослідників, складення в поєднанні з суфіксацією становило собою
основний спосіб творення композитів-назв осіб у давньоруськоукраїнський період
[див.: 7; 122].
Творення складно-суфіксальних іменників з формантом -ець у
середньоукраїнській та новоукраїнській мовах підпорядковане тим же
закономірностям, що діяли в давньоруськоукраїнський період. Структурні типи
композитів не мають якихось істотних відмінностей у порівнянні зі складними
словами аналогічної словотвірної будови, спостереженими в писемних пам’ятках
XI-XIII ст. Як і в попередній період, вони поділялися на дві основні групи
стосовно морфологічного вираження базисного компонента: з опорним
субстантивним та вербальним елементами.
Складно-суфіксальні іменники цього ж лексико-словотвірного типу
побутують і в мові наступних століть. Щоправда, в пам’ятках XIV – першої
половини XVI ст. зафіксована невелика кількість таких похідних. Це зумовлено
характером збережених джерел, де відображалося живе народне мовлення. А
словотворення за допомогою основоскладання було дуже обмеженим у народній
розмовній мові XIV – XVст. [3; 112].
Порівняно з попереднім періодом нових дериватів не зафіксовано, а
основна маса розгляданих складно-суфіксальних іменників – це структури із
субстантивно-вербальними основами, наприклад: богомолець наш Єфрем (П
1322 20); богоносєцъ (1414 ССУМ I 104); побhдоносєцъ (1499 II 158) “титул
святого Георгія”; чюдотворец (1443 II 551) “епітет до імені деяких церковних
святих”.
У пам’ятках другої половини XVI–XVII ст. спостерігається поступове
зростання кількості іменників-композитів з суфіксом -ець, хоча трапляються й
деривати, успадковані з давньоруської книжної мови: вместо свhтоносца (1616
ЄУС 28), всєвидєцъ Богъ (150); бл̃голюбєцъ (1627 БерЛекс 8); хр(с)тоносецъ
называєтъс# (1659 Гал 216).
Як і в мові давньоруського періоду, у складних іменниках – назвах осіб за
функціональною дією при опорній вербальній у ролі першої композитної
виступала основа іменників, наприклад: млатобієцъ (1627 БерЛекс 64);
хлhботворєцъ (143); сьннотворєцъ (144); речотворєцъ (сер.або др.пол. XVII
Син 123); знаменоносєцъ (167); бл̃жени миротворци (1659 Гал 223); 3
Овъдїушъ вhршописецъ казалъ (1665 281); иконоборци въкинули образъ в(ъ)
єзеро (1665 291); законодавецъ казалъ (1676 359); вhнценосци, на н̃бсехъ
ликуєте (1687 420); оружєносєцъ (сер. XVII CлЛекс 92); тростоносєцъ (93);
ягодоносєць (99); мясопродавєцъ (113); сыротворєцъ (114); китоловєцъ (119);
хлhбоядєц (122); булавоносєцъ (126); комедїописєцъ (132); вhтвосhчєцъ (203);
рибопродавєцъ (223); книгопродавєцъ (254); брашнокупєцъ (293);
шапконосєцъ (316); стихотворєцъ (319); стрhлоносєцъ (359); щитоносєць
(365). Очевидно велика кількість складних іменників викликана потребою
перекладу латинських композитів. Напевно і сам укладач створював кальки,
стоячи перед необхідністю обов’язково знайти відповідники до латинських слів
[6, 35] .
Староукраїнська літературно-писемна мова XVIII ст. успадкувала від мови
попередніх століть і певну кількість складно-суфіксальних іменників – назв осіб
чоловічого роду з суфіксом -ець, і структурні типи, за якими продовжувалося
творення композитів з відповідним значенням. У переважній більшості це похідні
зі структурою, що поєднувала в собі субстантивно-вербальні основи, наприклад:
чєловhкоубіици восташа (1739 ЛГр 46); полководцємъ лядскимъ быти готовимъ
(72); вhщаху жє и звhздочєтци (142); о(т)цu н̃шємu і бг̃омолцu…глuбокого
мира жєлаємъ (1740 ЛКр 231); в дєнь Побєдоносца Гєоргия (ДДГ 1756 291);
изображєніє Сємиона богоприимца (1766 329); виночерпцы его (1766 Ск I 203);
старинный его заимодавец (I 308); і Іезазекіиля на гноеядцов бог вhщает (1766 I
328); он – человhкоубійца (347); иконописцов четыре (ОпЛів Укр 45);
здhшніе земледhльцы были (206).
Творення складних іменників, структура яких поєднувала субстантивно-
вербальні основи, базувалося на об’єктних підрядних відношеннях між частинами
мотивувального словосполучення (иконописецъ ← писати иконы; виночерпецъ
← черпати вино; богоприимецъ ← приимати Бога; полководецъ ← водити
полки; листоподавецъ ← подавати листы). Усім композитам цього типу
властива перифраза N + V + ець → той, хто VN (де N – основа іменника; V –
дієслова), що підкреслює здійснення дії над певним об’єктом, вираженим першою
основою складення, наприклад: листоподавецъ → той, хто подає листи;
полководецъ → той, хто водить полки; виночерпецъ → той, хто черпає вино;
книгопродавецъ → той, хто продає книги; знаменоносецъ → той, хто носить
знамено; гривострыжецъ → той, хто стриже гриву; иконописецъ → той, хто
пише ікони. Поодинокі іменники для адекватного опису їх значення потребують
доповнення перифрази додатковим семантичним компонентом (він не має в
структурі складного слова співвідносного елемента, тому береться в дужки):
земледhлецъ не → той, хто робить (дhлаєтъ) землю, а → той, хто (коло) землі
робить; вдовоженецъ не → той, хто женить удову, а → той, хто жениться (на)
удові; иконоборецъ → той, хто бореться (з) іконами.
Необхідно зазначити, що частина опорних компонентів складно-
суфіксальних назв осіб характеризувалася високим ступенем продуктивності й
виконувала моделеутворювальну функцію. Зокрема, досить вживаними були такі
елементи: -носецъ; -давецъ; -творєцъ. Деякі компоненти входять до складу4
одиничних утворень, вживання яких обмежується рамками однієї пам’ятки,
наприклад: -стрыжецъ; -ядєцъ; -продавєцъ; -женецъ; -видєцъ; -мыслецъ.
Серед перших елементів складно-суфіксальних іменників-назв осіб за
функціональною дією найбільш вживаними виступають: бого-; книго-. Серед
рідко вживаних трапляються такі: грамото-; млато-; рибо-; шапко-; стихо-;
щито-; сыро-. Найуживаніші компонети складень являють свого роду
продуктивну модель, ніби відкритий тип слова, за яким легко творяться нові
деривати. При цьому новоутворені композити можуть виникати безпосередньо в
самій слов’янській мові й не мати своїми прототипами відповідні грецькі слова-
складення.
Трапляються також композити з першим займенниковим компонентом, що
вказують на назви осіб за функціональною або характеризуючою дією,
наприклад: самодєржєцъ всєя Руси князь Владимєръ…ца(р)ство оставивъ (1739
ЛГр 46); самовидци о сємъ повhствуютъ (69); самозванца ляхи поймали (1740
ЛКр 199).
1.2. Назви осіб як носіїв процесуальної ознаки, що визначає їх
уподобання, погляди, моральні якості.
У складно-суфіксальних іменниках цієї лексико-словотвірної групи
морфологічне вираження першого компонента мало значно більше різновидів,
ніж у попередній групі, і було представлене такими типами основ:
– субстантивними: грhхолюбьць (XI/XIII–XIVII СДЯ 398) “грішник”;
дроуголюбьць (1076 СДЯ III 85) “той, хто любить друга”; женолюбьць (XI/XIII–
XIV III 248) “той, хто любить жінок”; истинолюбьць (XI/XIII–XIV IV 172) “той,
хто любить правду”; клеветолюбьць (XI/XIII–XIV IV 216) “той, хто зводить
наклеп”; отьцьлюбець же бывъ (XI/XVI ИФ 207); яко матерелюбца не видивше
(224); паче же и братоненавидець бывъ (231); тhлолюбци суть (239); яко
свободолюбцемъ велича”cя (460); праздьнолюбьць (1096 Ср II 1366)
“шанувальник церковних свят”; певцелюбьць (XIII/XIV–XV СлРЯ XIV 184)
“той, хто любить співи, музику”; нищелюбецъ (XIII/XIV–XV IX 389) “той, хто
проявляє любов до бідних”;
– ад’єктивними: доброписьць (XI СДЯ III 10) “той, хто гарно пише”;
– нумеральними: дъвоженьць (XI/XIII–XIV СДЯ III 112) “той, хто двічі
одружений”; дъвородьць (XI/XIII–XIV III 116) “хто має подвійну природу”;
перволюбецъ (XII СлРЯ XIV 201) “хто бажає бути першим”; треженьць (XII Ср
III 1016) “той, хто вступає в третій шлюб”;
– прономінальними: самовидьць (1097 Ср III 246) “свідок”; кленется . . .
всевидцем (ИФ 350).
Деривати з таким лексико-словотвірним значенням зафіксовані й у пам’ятках
XVI–XVII ст. Першим компонентом у них виступає в основному іменникова
основа, наприклад: чл̃вколюбца Бг̃а и отца своєго (1616 ЄУС 36); лакомым
срєбролюбцємъ (238); роскошолюбцы болшъ нhж боголюбцы (545);
ляхолюбці тії мої, тії згубці (XVI УЛ 290); нєвhстолюбєцъ (сер.XVII СлЛекс
274); славолюбєцъ (314); грhхолюбєцъ (441); срєбролюбєцъ (сер. або др. пол.
XVII Cин 108); ваших милостей, славолюбца (к.XVI В 59); быст муж. . . 5
нищелюбец (125); к нhкому епископу благочестиву, сиротолюбцу (126);
трудолюбец тую книжку выдал (181). Зустрічаються також поодинокі композити
з першою прономінальною основою. Одні з них мотивувались
словосполученнями підрядного типу із зв’язком керування й творились за
моделлю “означальний займенник все + дієслово + -ець”, наприклад:
всєвидецъ Бг̃ъ (1616 ЄУС 150); всеядєцъ (сер.XVII СлЛекс 291). Інші виникали
на базі предикативних зв’язків між складовими елементами мотивуючої
синтагми, наприклад: бо бuдuтъ людє самолюбцы (1616 ЄУС 545); самохвалєцъ
(СлЛекс 91) ”той, хто сам себе хвалить”; самоядєцъ (272) “той, хто сам себе
їсть”. При перифразуванні останні похідні містять додатковий семантичний
компонент себе, а отже, й додаткове значення спрямованості будь-чого на самого
себе.
У староукраїнській мові XVIII cт. фіксуються переважно іменники,
успадковані з попередніх століть, нові деривати з відповідним значенням
трапляються нечасто, наприклад: тuрокъ, побралъ бєзъ трuда инніє городи, и
Дорошенка, властолюбца (1740 ЛКр 220); древним мудролюбцам служили (1776
Ск I 108 ); о глухіи лицелюбцы! (I 156); которого наружностелюбцы проминув
(1783 I 254); помогите сему трудолюбцу (1791 I 457).
2. Складно-суфіксальні іменники з опорним субстантивним компонентом і
суфіксом -ьць (-ецъ) виступали в обстежених пам’ятках з таким словотворчим
значеням: особа, яка характеризується тим, що названо в опорній основі й
конкретизовано в першій основі складення. Ці композити здебільшого належали
до назв осіб за зовнішніми властивостями чи внутрішніми якостями. У
давньоруській мові таких іменників зустрічається небагато. У ролі першої в них
виступали основи:
– іменникові, наприклад: змеиглавьць (XI/XIII–XIV СДЯ III 391) “той, хто має
зміїну голову”; лъжесловьць (XI/XIII–XIV IV 441) “брехун”; смhхословьць (XII
Cр III 450) “веселун”; домочадьць (1284 III 43) “той, хто належить дому, сім’ї”;
– прикметникові: черноризьць (1076 Ср III 1561) “монах, чернець”;
празднословьць (XII II 1367);
– – дієслівні: любовластьць (XI/XIII–XIV IV 468) “той, хто любить владу”;
любословьць (XI/XIII–XIV СДЯ IV 474) “той, хто любить слово, книгу”;
любоистьць (XI/XIII–XIV IV 474) “той, хто любить істину, правду”;
– числівникові: съторuчьць (XI Ср III 846) “сторукий”; четвьртовластьць
(1119 III 1509) “правитель четвертої частини області”; дъвовhрьць (1280 СДЯ
III 112); обрhтаеться двоивhрець (XIII/XVI КП 191).
Система складно-суфіксальних іменників цих структурних типів
давньоруської мови успадкована українською мовою наступних століть
неповністю. Еволюція мовних явищ супроводжувалась відбором окремих
структурних елементів, що проявлялось в основному в зростанні продуктивності
певних компонентів композитів і зменшенні активності інших [7, 122]. Так, в
обстежених джерелах XIV-XVII cт. не зафіксовані складно-суфіксальні деривати з
препозитивною дієслівною основою. Композити з ад’єктивно-субстантивними
основами продовжують існувати в мові наступних століть, хоч творення таких6
похідних досить обмежене. У “Словнику староукраїнської мови XIV-XV cт.” не
зафіксовано нових дериватів, за винятком особової назви Доброславєцъ (1473
ССУМ I 306). В обстежених джерелах XVI-XVII ст. також виявлено небагато
розгляданих складно-суфіксальних іменників, наприклад: злословецъ (1627
БерЛекс 39); бhлобровецъ (1649 Сл XVI-п.п.XVII 3 147) “людина зі світлими
бровами”; бhлогубецъ (148) “людина зі світлими, білими губами”;
хитрословецъ (109); златовласєцъ (сер. XVIII Сл Лекс 98); чужозємєцъ (сер. або
др. пол. XVIII Син 169). У староукраїнській літературно-писемній мові XVIII ст.
трапляються такі утворення, наприклад: мысли сих старовhрцов (1776 Ск I 178);
вступили чужестранцы (195); преданій старообрядцовъ слыхали (XVIII
ОпЛівУкр 30); разночинцовъ мъного было (30); черноризцу искусну повhдалъ
(37). Творення складних іменників зі структурою, що поєднувала в собі
ад’єктивно-субстантивні основи, базувалось на атрибутивних підрядних
відношеннях між частинами мотивуючого словосполучення. Творення складних
іменників зі структурою, що поєднувала в собі ад’єктивно-субстантивні основи,
базувалося на атрибутивних відношеннях між частинами мотивувального
підрядного словосполучення. Деякі композити аналізованого структурного типу
характеризуються полімотивацією. Так, похідні бhлогубецъ, бhлобровецъ
мотивуються й словосполученнями бhлhи губh, бhлhи брови, і складними
прикметниками бhлогубый, бhлобровый.
Хоча розглядані похідні й подібні за семантикою, вони можуть суттєво
відрізнятися реалізацією атрибутивної синтагми, наприклад: старообрядецъ→
той, хто (прихильник) старих обрядів; старовhрецъ → той, хто (прихильник)
старої віри; чужестранецъ → той, хто (прибув) з чужої країни (страны).
Інші зафіксовані складно-суфіксальниі іменники з ад’єктивно-
субстантивними основами описуються перифразою A + N + ецъ → той, у кого AN
(де А – основа прикметника): златовласецъ → той, у кого золоте волосся;
гологлавецъ → той, у кого гола (лиса) голова; бhлобровецъ → той, у кого білі
брови і т.д.
Значно менше зафіксовано похідних із препозитивною числівниковою
основою. Деривати цього структурного типу трапляються в писемних джерелах
староукраїнської мови XVIII ст., наприклад: односельцями Никоном і Антоном
(1729 ДНМ 216); однорожєцъ правдивій (1759-1775 ЛГП 78).
Отже, суфікс –ець досить активно функціонував у сфері складно-
суфіксальної деривації іменників – назв осіб чоловічого роду. Висока
продуктивність аналізованих похідних у давньоруськоукраїнській мові
успадкована й мовою наступних періодів. Про це свідчить не тільки їх активне
використання в пам’ятках ХІV – ХVІІІ ст., але й творення нових дериватів
відповідної структури. Всі наведені композити є похідними з підрядними
відношеннями компонентів. Опорними (другими) основами в них виступали
основи дієслівні або іменникові, однак численнішу групу становили утворення з
вербальним опорним компонентом. Похідні з опорною субстантивною основою
поступалися зазначеним вище утворенням не тільки в кількісному плані, але й у7
плані вираження семантики, бо вони здебільшого виражали значення, які
підкреслювали тільки зовнішні властивості чи внутрішні якості осіб.

Список скорочень джерел

БерЛекс Лексикон словенороський Памви Беринди. / Підгот. тексту,
вступна стаття В.В.Німчука. – К.: Вид – воАНУРСР, 1961. –
272 с.
Гал Галятовський Іоаникій. Ключ розуміння / Підг. до вид.
І.П.Чепіга. – К.: Науковадумка, 1985. – 448 с.
ДДГ ДіловадокументаціяГетьманщини XVIII ст.: Зб. документів /
Упоряд., автор передмови та комент. В.Й.Горобець. – К.:
Науковадумка, 1993. – 392 с.
ДНМ Ділова і народно-розмовна мова XVIII ст. / Підг. до видання
В.А.Передрієнко. – К.: Науковадумка, 1984
ЄУС Єу(г)ліє учителное…/ Перекл. М.Смотрицький. – Єв’є, 1616.
– 552 с.
ИФ Мещерский Н.А. История иудейской войны Иосифа Флавия
в древнерусском переводе. – М.: Изд – воАН СССР 1958. –
578 с.
КП АбрамовичД. Києво-Печерськийпатерик. – К., 1930. –235 с.
ЛГр Гисторія…Г.Граб’янки. Лhтописъ краткій…/
Упорядник В.М.Мойсієнко. – Інститут української мови
НАНУкраїни: Житомир, 2001. – 277 с.
ЛГП Лікарські та господарські порадники XVIII ст. / Підг. до
виданняВ.А.Передрієнко. – К.: Науковадумка, 1984. – 264 с.
П Грамоти XIV ст. / Упорядкування, вст. стаття, коментарі і
словники-покажчики М.М.Пещак. – К.: Наукова думка ,
1974. – 255 с.
ПВЛ Повість временних літ заЛаврентіївським списком. / Полное
собраниерусскихлетописей. Т. 1. – М., 1962.
СДЯ Словарь древнерусского языка (XI – XIV вв): В 4т.– М., 1989
– 1991.
Син Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская. / Підг.
текстів пам’яток і вступ. статті В.В.Німчука. – К.: Наукова
думка, 1964. –204 с.
Ск Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2т. – К.: Наукова
думка, 1973.
СлРЯ Словарь русского языка XI – XVII вв: В 17 т. – М.: Наука,
1975 – 1990 .
Ср Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского
языка: В 3т. / Составитель И.И.Срезневский: Спб., 1893 –
1912 .
ССУМ Словник староукраїнської мови XIV – XV ст.: У 2т. – К.:
Науковадумка, 1977 – 1978.
СлЛекс Лексикон латинський Є. Славинецького. Лексикон славено-8
латинський Є.Славинецького та А.Корецького-
Сатановського. / Підг. до видання В.В.Німчук. – К.: Наукова
думка. –540 с.
УЛ Українська література XIV-XVI ст. / Автор вст. статті й
редактортомуВ.Л.Микитась. – К.: Науковадумка, 1988. – 596
с.
ЭССЯ Этимологический словарь славянских языков.
Праславянский лексический фонд: В 17 т. / Под ред.
О.Н.Трубачева .– М.: Наука, 1974 – 1990.

Cписок літератури
1. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. – Ужгород:
Закарпатське обласне видавництво, 1960. – 415 с.
2. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви
осіб чоловічого роду). – К.: КДПУ, 1993. –215 с.
3. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV –
XV ст. – К.: АН УРСР, 1958. –298 с.
4. Мейе А. Общеславянский язык. – М.: Изд-во иностранной литературы,
1951. – с. 491.
5. Николаев Г.А. Русское историческое словообразование. – Казань: Изд-во
Казанского университета, 1987. –151 с.
6. Олійник І.С. Іменники з суфіксом -ець на позначення назв осіб. /
Дослідження з словотвору та лексикології. – К., 1985. – с. 34 – 39.
7. Павленко Л.П. История формирования сложных нарицательных
существительных в украинском языке.: Дис. КФН / К.: Киев. пед. ин-т им.
А.М.Горького, 1984. – 236 л.
8. Русская граматика: Т. 1.- М.: Наука, 1980.- 783 с.
9. Słavski F. Zarys słowotworstwa prasłoviańskiego. / Słovnik prasłoviański: Tom
1- 3.- Wrocław. Warszawa. Krakow. Gdansk., 1974-1979.
10. Цейтлин Р.М. Лексика старославянского языка. – М.: Наука, 1977.-336 с.

Аннотация
В статье на материале письменных источников украинского языка XI-XVIII  ст. прослеживается динамика сложно-суффиксальной деривации имен существительних с формантом -ець (-ьць).
Ключевые слова: сложно-суффиксальные имена существительные, структурные типы, словообразовательное значение, форманты,
продуктивность, динамика.

The dynamics of compound-suffix derivation of nouns with suffix –ьсь on the basis of written sources of the Ukrainian language in XI-XVIII centuries is revealed in the article.
Сompleks suffix nouns, structural types, wordborming, productivirali, dynamigs.