Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство, Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Підрядність як синтаксична категорія Христіанінова, Р.О.

УДК 81’366. 54

Р. О. Христіанінова
кандидат філологічних наук, доцент, докторант
Інститут української мови НАН України, м. Київ

ПІДРЯДНІСТЬ ЯК СИНТАКСИЧНА КАТЕГОРІЯ

Мовна категорія – це деяка ознака (параметр), яку покладено в основу
поділу широкої сукупності однорідних мовних одиниць на певну кількість
класів, що не пересікаються і для членів яких характерне те саме значення даної
ознаки [6, 215]. Відповідно категорія в синтаксисі – це деяка ознака, яку
покладено в основу класифікації сукупності однорідних синтаксичних одиниць,
зокрема речень [4, 256]. Проблеми синтаксичних категорій в українській мові
торкалися в своїх роботах І. Р. Вихованець, А. П. Загнітко. Спеціальному
висвітленню цього питання присвячено монографічні праці М. В. Мірченка [7;
8]. У них досліджено статус синтаксичних категорій, їхній склад та ієрархію,
вирізнено семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні й комунікативно
орієнтовані реченнєві категорії. Попри глибоке висвітлення синтаксичних
категорій у цілому, необхідним постає висвітлення окремих категорій в
окремих типах речень, оскільки в різних синтаксичних одиницях вони
позначені певними особливостями вияву основних диференційних ознак та
відмінностями ієрархічних стосунків зі спорідненими категоріями.
Мета пропонованої статті – узагальнити й описати структуру категорії
підрядності у складнопідрядному реченні та окреслити особливості її вияву в
ньому порівняно з іншими синтаксичними одиницями.
У реченні репрезентовані категорії трьох рівнів: формально-граматичні,
семантико-синтаксичні й комунікативні. Визначальною формально-
граматичною категорією для складнопідрядного речення є підрядність.
Підрядність («подрядне отношенє») уперше розглянув М. Осадца у «Граматиці
руского язика» (1862), але сам термін «підрядність» було чітко виділено лише в
1926 році у проекті «Українського правопису» [3, 452]. У сучасних
лінгвістичних енциклопедичних словниках підрядність трактується як
синтаксичний зв’язок, який вказує на граматичне підпорядкування одного
компонента іншому в реченні чи словосполученні [3, 452], має свою систему
засобів вираження й конституює складнопідрядне речення [6, 380].
Підрядність виступає формально-граматичною реченнєвою категорією
верхнього рівня категорійності й охоплює чотири грамеми: грамему прислівної
валентної підрядності, грамему прислівної невалентної підрядності, грамему
детермінантної підрядності і грамему опосередкованої підрядності [8, 199].
Основними диференційними ознаками підрядності, які протиставляють її
категоріям сурядності й предикативності, називають: 1) односпрямованість
зв’язку, однобічну залежність одного компонента від іншого;
2) прислівний / детермінантний характер зв’язку; 3) передбачуваність /
непередбачуваність зв’язку; 4) обов’язковість / необов’язковість зв’язку;5) силу
зв’язку; 6) способи (форми) зв’язку; 7) засоби вираження зв’язку [2, 27; 3, 452]. ()
Категорія підрядності характерна для простого й складного речень та для
словосполучення. Для словосполучення підрядний зв’язок є головним, у
реченні ж він виявляє двоїстий характер: у простому реченні підрядний зв’язок
становить периферійну ознаку, оскільки не формує структурної схеми речення,
у складному – необхідну диференційну ознаку, що відрізняє пов’язані з ним
складнопідрядні речення від складносурядних, тобто є визначальним
елементом структури [1, 23]. У словосполученні підрядність загалом має
прислівний характер, поєднуючи два повнозначні лексичні компоненти на
основі валентних потенцій лексеми (валентна підрядність) чи сполучувальних
потенцій певної частини мови (невалентна підрядність): читати газету, цікава
історія. У реченні вона буває прислівною і приреченнєвою (за іншою
термінологією – детермінантною). Базовою сферою функціонування прислівної
підрядності є просте речення. Просте речення з прислівним підрядим зв’язком
водночас виступає базовою структурою для складнопідрядних прислівних
речень: саме за моделлю простих речень утворюються складнопідрядні
приіменникові означальні, придієслівні з’ясувальні та прикомпаративні
об’єктні речення [2, 27 – 28]. Складнопідрядні речення з прислівними
підрядними частинами становлять периферію складнопідрядного речення,
оскільки являють собою проміжний тип між власне-складнопідрядними
(детермінантними) реченнями і простими реченнями, «підрядна частина цих
конструкцій будується за граматичним зразком компонентів простого речення»
[1, 50] і займає позицію, призначену насамперед для слова, тобто позиція
підрядної частини деякою мірою подібна до позиції члена речення [9, 466 –
467]. Прислівна підрядність у структурі як простого, так і складного речення
представлена двома грамемами: прислівної валентної підрядності, прислівної
невалентної підрядності. Перша у простому реченні є центральнішою, вона
зумовлена правобічною семантико-синтаксичною валентністю предиката і, хоч
і не має реченнєвотвірного характеру, але задіяна у побудові розширеної
формально-синтаксичної структурної схеми елементарного простого речення
[див.: 2, 12 – 13]: Олена принесла батькові книгу; Брат читає газету.
Складнопідрядні конструкції з підрядними частинами, зумовленими
валентністю опорного слова, розташовані на осі центр – периферія після
складнопідрядних речень з прислівними підрядними невалентного характеру.
Базовою структурою для прислівної невалентної підрядності І. Р. Вихованець
визначає просте речення [2, 27 – 28]. Проте репрезентація її тільки в
семантично неелементарному простому реченні свідчить про непросту природу
невалентної підрядності. Прислівний невалентний зв’язок є вторинним, він
виникає на базі предикативного в результаті згортання одного з вихідних
елементарних простих речень [див.: 2, 141]) та обмежений класом іменників,
яким властива граматична сполучуваність зі статичними ознаковими словами:
Ховався ранішній туман (Олександр Олесь) = Ховався туман + Туман
ранішній. На підставі цього прислівна невалентна підрядність визначається як
напівпериферійний вияв категорії підрядності [8, 201]. У системі
складнопідрядного речення конструкції з прислівними підрядними
невалентного характеру займають проміжне місце між складнопідрядними()
реченнями з приреченнєвими підрядними частинами та конструкціями з
підрядними частинами, зумовленими валентністю опорного слова.
Підрядний приреченнєвий зв’язок у простому і складному реченнях
виявляє глибинну спільність у його граматичній організації: у простому реченні
він поєднує приреченнєвики із предикативним ядром або реченням у цілому, у
складному – приреченнєві підрядні частини з головними частинами в цілому
[1, 24]. Базовою сферою функціонування грамеми приреченнєвої підрядності є
складнопідрядне речення, де підрядна частина залежить від головної в цілому.
Такі конструкції займають центральне місце у системі складнопідрядного
речення, оскільки, указуючи на зв’язки між двома ситуаціями, відбивають
найтиповіші ознаки складних речень. У структурі простого речення
приреченнєва підрядність має вторинний характер, виступаючи як похідний
вияв підрядності на основі внутрішньореченнєвого та міжреченнєвого
моделювання, а отже, відображає периферію категорії [8, 200]. Відповідно
зустрічається тільки в семантично неелементарному простому реченні.
Найпериферійніше місце в категорії підрядності посідає грамема
опосередкованої підрядності, яка істотно відрізняється від інших грамем
категорії. Вона вказує на синтаксичну нерівноправність поєднаних підрядним
зв’язком членів речення, один з яких безпосередньо підпорядкований опорному
членові речення і через посередництво опорного члена співвідноситься з третім
членом речення або граматичною реченнєвою основою. Саме стосовно цього
третього компонента координовані функції опорного й залежного компонента,
останній з яких перебуває в опосередкованому підрядному зв’язкові [8, 213].
Периферійність опосередкованої підрядності виявляється в тому, що вона
прилягає до категорії подвійного синтаксичного зв’язку [8, 214- 215] і є
вторинною, оскільки виникає внаслідок згортання речень тотожної семантики й
послідовного формального ускладнення речення [5, 24]. Більшість
синтаксистів засвідчують грамему опосередкованої підрядності тільки в
неелементарних простих реченнях [2, 26-27; 5, 24; 8, 213 – 215], проте авторка
пропонованої статті констатує існування цієї грамеми й у складнопідрядному
реченні [10]. Опосередкована підрядність у цих двох типах речень виявляє
спільні риси. Подібно до опосередкованого члена неелементарного простого
речення опосередкована підрядна частина, прямо підпорядковується опорному
слову в головній частині, а вже через його посередництво співвідноситься з
усім її предикативним центром або з дієсловом: У суботу, коли сонце досягає
славетного вечірнього пруга, поволі бамкає великий монастирський дзвін
(У. Самчук); Але вибралася з-під мостин і болотом уздовж потічка
пошпортала назад, у вуличку, де діти (В. Дрозд).
Підрядність у простому і складному реченнях виявляє також специфічні
риси у формах репрезентації та засобах вираження. У простих реченнях
підрядність представлена у формах узгодження, керування й прилягання,
засобами вираження її є відмінкові закінчення та прийменники. У
складнопідрядних реченнях підрядність має два вияви, які виділено на основі
наявності показників зв’язку в обох частинах чи тільки в підрядній частині:
співвідносний зв’язок і неспіввідносний зв’язок. Неспіввідносним виступає()
такий зв’язок, що реалізується за допомогою сполучників чи сполучних слів,
які приєднують підрядну частину до головної без будь якої підтримки з боку
останньої, співвідносний зв’язок – це зв’язок, реалізація якого залежить від
співвідносних слів, що входять до головної частини [5, 385]: Кремезний,
товстолиций лейтенант хрипким басом доповідає командирові мінроти, що
перший взвод повернувся з робіт (О. Гончар); Максим думає про те, що тепер з
Омеляном буде зовсім важко (В. Ліпатов). Неспіввідносний і співвідносний
вияви представлені у всіх різновидах підрядного синтаксичного зв’язку –
прислівному, приреченнєвому, опосередкованому: І навіть вузенька смужечка
скупого світла, що пробивалася крізь маленьке заґратоване віконце, радувала
Левка (О. Савчук); Щоб втихомирити його, мати впівголоса співала колискову,
дуже стародавню пісеньку (Г. Тютюнник); А далі, справа, де колись височіла
білою громадою цукроварня Яхненка і Симиренка, Левкового батька, виднілися
тільки залишки стін та фундаментів (О. Савчук); Але хто ж ще в Рогатині
міг похвалитися тим, що поклав на всю науку для своєї дитини одну, а тоді аж
шість свиней вгодованих? (П. Загребельний); [Справа була складна й
заплутана.] І чим більше заглиблювався у неї Горбатюк, тим більше починав
забувати про свої особисті неприємності (А. Дімаров); За гречками, в долині,
там, де ніжним плетивом ткався сивий туман, – показалось село
(Ю. Збанацький).
Засобами вираження підрядності у складнопідрядному реченні з
неспіввідносним зв’язком є підрядні сполучники та сполучні слова, причому
роль цих засобів у складнопідрядних реченнях різних типів неоднакова.
Більшість мовознавців наголошують, що у складнопідрядних реченнях із
приреченнєвими підрядними зв’язок тільки сполучниковий [2, 323; 5, 389; 9,
539]. Це твердження потребує корекції, оскільки серед речень з
приреченнєвими підрядними виділяють складнопідрядні просторової
семантики та підрядні супровідні, в яких підрядна частина поєднується з
головною лише за допомогою сполучних слів. Отже, можна говорити, що
основним засобом зв’язку частин у таких речення є сполучники і лише в
окремих семантичних різновидах використовуються сполучні слова.
Приреченнєвий зв’язок необов’язковий і непередбачуваний, тому виявляє
слабкий характер [2, 323]. Використовувані в аналізованих реченнях
сполучники і сполучні слова семантично спеціалізовані, вони поєднують
формально-синтаксичну функцію показника зв’язку з семантико-синтаксичною
функцією кваліфікатора відношень [9, 539], а отже, служать не тільки
основними засобами підрядного зв’язку між предикативними частинами, але й
виразниками загальних семантико-синтаксичних відношень між ними: Душа
летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там (Л. Костенко);
Дорош зіскочив із підводи і, щоб трохи розім’ятися, пішов пішки
(Г. Тютюнник). У першому реченні сполучник бо є носієм значення “причинове
відношення”, у другому – сполучник щоб виражає цільове відношення. У
зв’язку з цим такі сполучники називають семантичними. Але семантичні
сполучники неоднакові за своїми диференційними можливостями. Частина з
них визначають відношення в загальному вигляді й не здатні однозначно()
кваліфікувати той чи інший частковий семантичний компонент усередині
даного відношення, їх називають сполучниками недиференційованого
значення. Інші ж виступають як однозначні виразники як основної, так і більш
конкретної семантичної ознаки конструкції, вони вузько спеціалізовані,
потенційно однозначні і тому виконують диференціювальну функцію без участі
контексту, це сполучники диференційованих значень [9, 540]. Так, наприклад,
сполучники коли, як поза реченням виступають виразниками загального
значення часу, для конкретизації цього значення в реченні використовується
спеціальне співвідношення форм присудків предикативних частин та спеціальні
лексеми: Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив
золоте колосся (Д. Павличко) – значення одночасності; Коли злива прокотилася
над Дніпром і пішла далі на лівий берег, Олег виліз з-під човна (Д. Бедзик) –
значення наступності; а сполучники перед тим як, після того як чітко
виражають відповідно значення передування і слідування без участі контексту:
Щоранку, перед тим як іти на роботу, він брав березового віника і замітав
подвір’я (В. Земляк); Після того як не стало батька, доля розлучила нас із
Григорієм на п’ятнадцять років (Григір Тютюнник). Отже, у складнопідрядних
реченнях з приреченнєвими підрядними частинами сполучники є
найголовнішими елементами їхньої формально-синтаксичної і семантико-
синтаксичної структури. Жоден елемент не може зрівнятися з семантичними
сполучниками щодо їхньої ролі в організації складнопідрядного речення [2,
324].
Специфічним різновидом неспіввідносного зв’язку є приреченнєво-
кореляційний зв’язок, при якому в підрядній частині сполучне слово виступає
анафоричним елементом, що “семантично співвідноситься з усім змістом
головної частини, переносячи цей зміст до підрядної частини’’ [2, 340].
Складнопідрядні речення із прислівними підрядними частинами
характером зв’язку значно відрізняються від складнопідрядних речень із
приреченнєвими підрядними. У ролі сполучних засобів у них
використовуються не тільки сполучники, але й сполучні слова. Причому й ті, і
ті не виражають семантико-синтаксичних відношень і виконують лише
формально-синтаксичну функцію виразника підрядного зв’язку, механізм же
цього зв’язку «зумовлюється синтаксичною проекцією, що виходить з головної
частини» [5, 386]. Відповідно в таких реченнях важливу роль в організації
зв’язку частин складнопідрядного речення відіграють опорні слова головної
частини, до яких безпосередньо відносяться підрядні частини. У залежності від
семантичних і граматичних особливостей опорних слів підрядні частини
можуть бути семантично або формально передбачуваними. Семантично
передбачувана сполучуваність підрядної частини зумовлюється лексичною
природою опорного слова-предиката і його семантико-синтаксичною
валентністю, формально передбачувану сполучуваність визначають граматичні
особливості опорного субстантивного слова як частини мови [2, 331]. Валентно
зумовлений прислівний зв’язок є передбачуваним і обов’язковим, а тому має
сильний характер. Прислівний зв’язок, не зумовлений валентністю предиката, –
передбачуваний, але необов’язковий, тому слабкий. ()
Досить своєрідний характер виявляє опосередкований зв’язок. Механізм
цього зв’язку має спільні риси і з приреченнєвим, і з прислівним зв’язком.
Подібно до прислівних опосередковані підрядні поєднуються з опорним
словом, але зумовлені не його лексичною чи граматичною природою, а його
синтаксичною функцією, тобто опосередковані підрядні приєднуються до того
чи іншого члена речення і визначаються його семантико-синтаксичною
природою: У комірчині, де звичайно стояли бідони з молоком та висіли білі
халати доярок, сидів Дорош, звіряючи таблицю надоїв (Г. Тютюнник); Вдруге
вони зустрілися через багато років, коли обидва стали відомими на всю країну
(О. Савчук). З іншого боку, подібно до приреченнєвих опосередковані підрядні
частини поєднуються з головною за допомогою семантичних сполучників і
сполучних слів, які виконують не тільки функцію поєднання частин, а й
підтримують семантико-синтаксичні відношення, cпроектовані опорним
словом. Опосередкований зв’язок можна кваліфікувати як передбачуваний
необов’язковий, звідси він має слабкий характер.
За співвідносного зв’язку в головній частині наявні слова (займенники
або частини подвійних сполучників), які виступають показниками її
формальної або формальної і семантичної незавершеності і зумовлюють
необхідність появи підрядної частини певного функціонально-семантичного
типу. У зв’язку з цим, на нашу думку, співвідносний зв’язок завжди
передбачуваний і обов’язковий, а, отже, і сильний. У залежності від семантико-
граматичної природи співвідносного слова А. П. Загнітко виділяє два типи
складнопідрядних співвідносних речень – сполучниково-співвідносні й
займенниково-співвідносні [5, 386 – 387].
Сполучниково-співвідносний вияв зв’язку реалізується за допомогою
подвійних сполучників чим… тим, якщо… то, коли… то, тому що… то.
А. П. Загнітко поділяє сполучниково-співвідносний тип зв’язку на сильний (при
сполучниках чим… тим) і слабкий (при інших сполучниках) [5, 387]. Проте
такий поділ нам видається дещо невиправданим, оскільки співвідносний зв’язок
не може бути слабким, адже головна частина у таких реченнях без опускання
компонента то не здатна до самостійного вжитку, наявність цього компонента
спричинює її формальну незавершеність. Слід зазначити, що подвійні
сполучники істотно не впливають на спосіб підпорядкування підрядної частини
головній, так само, як і при неспіввідносному, при сполучниково-
співвідносному зв’язку підрядна частина підпорядковується всій головній,
тобто зв’язок кваліфікуємо як приреченнєвий.
При займенниково-співвідносному зв’язку підрядна частина залежить від
співвідносного займенникового слова головної частини. “Граматична природа
співвідносного слова зумовлює вибір засобів вираження підрядного зв’язку, за
допомогою яких поєднуються воно (співвідносне слово) і підрядна частина.
Цими засобами зв’язку є відносні займенникові слова й окремі сполучники. У
структурі займенниково-співвідносних складнопідрядних речень відбувається
взаємодія співвідносного слова і засобів зв’язку (відносних займенникових слів
і сполучників): співвідносне слово уможливлює поєднання з обмеженою
сукупністю відносних займенникових слів і сполучників, а певні відносні()
займенникові слова і сполучники передбачають відповідні співвідносні слова”
[2, 337]. Специфіка займенниково-співвідносного зв’язку виявляється в тому,
що підрядна частина, приєднуючись до співвідносного займенникового слова,
наповнює його відповідним семантичним змістом [2, 336]. Причому таке
наповнення здійснюється прямо, коли зміст займенниково-співвідносного слова
розкривається безпосередньо, й опосередковано, коли зміст займенниково-
співвідносного слова розкривається через порівняння або уподібнення
поєднуваних фактів [5, 387]. У зв’язку з цим сполучниково-співвідносний
зв’язок дещо відрізняється від власне прислівного і кваліфікується як
прислівно-корелятивний.
Отже, специфічними рисами формально-граматичної категорії
підрядності у складнопідрядному реченні є способи її вияву (неспіввідносний і
співвідносний зв’язок), засоби реалізації (сполучники підрядності, сполучні
слова, співвідносні слова) та наявність особливих кореляційних модифікацій
зв’язку (прислівно-корелятивний та приреченнєво-корелятивний). У цій статті
тільки окреслено названі риси, вони потребують подальшого детального
вивчення.

Література
1. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови /
Іван Романович Вихованець. – К.: Наук. думка, 1992. – 224 с. – (АН
України. Ін-т української мови).
2. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: підруч. [для
студ. вищ. навч. закл.] / Іван Романович Вихованець. – К.: Либідь, 1993. –
368 с.
3. Вихованець І. Р. Підрядність / І. Р. Вихованець // Українська мова:
енциклопедія [редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови),
М. П. Зяблюк та ін.]. – К.: “Укр. енцикл.”, 2000. – С. 452 – 454.
4. Вихованець І. Предикатність як реченнєва семантико-синтаксична
надкатегорія // Південний архів. Філологічні науки: зб. наук. праць.
Випуск ХІV. – І. Р. Вихованець. – Херсон: Айлант, 2002. – С. 256 – 258.
5. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис:
[монографія] / Анатолій Панасович Загнітко. – Донецьк: ДонНУ, 2001. –
662 с.
6. Лингвистический энциклопедический словарь [гл. ред. В. Н. Ярцева]. –
М.: Сов. энциклопедия, 1990. – 685 с.
7. Мірченко М. В. Синтаксичні категорії речення: дис. … доктора філол.
наук : 10.02.01 / Мірченко Микола Васильович. – Луцьк, 2002. – 432 c.
8. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій: [монографія] /
Микола Васильович Мірченко. – [вид. 2-ге, переробл.] – Луцьк: РВВ
“Вежа”, 2004. – 393 с. – (Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки).
9. Русская грамматика. Т. ІІ. Синтаксис [гл. ред. Н. Ю. Шведова и др.]. – М.:
Наука, 1982. – 710 с. – (Академия наук СССР. Институт русского языка). ()
10.Христіанінова Р. О. Підрядний зв’язок як визначальний елемент
структури складнопідрядного речення / Р. О. Христіанінова // Українська
мова. – 2007. – № 1. – С. 20 – 29.

Анотація
У статті розглянуто структуру категорії підрядності у складнопідрядному реченні, акцентовано увагу на особливостях її вияву в реченнях зазначеного типу порівняно з іншими синтаксичними конструкціями.

Аннотация
В статье рассматривается структура категории подчинения в сложноподчиненном предложении, акцентируется внимание на особенностях ее проявления в предложениях указанного типа по сравнению с другими синтаксическими конструкциями.

Ключові слова: категорія підрядності, складнопідрядне речення, підрядний зв’язок.

Ключевые слова: категория подчинения, сложноподчиненное предложение, подчинительная связь.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.