Помирча Світлана,

Слов’янський державний педагогічний університет
Науковий керівник – док.філол.н., професор Лисиченко Л. А.

МОВНІ ЗАСОБИ ПОРТРЕТНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ КОЗАКА
МАМАЯ У РОМАНІ О. ІЛЬЧЕНКА”КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА
ПЕРЕВОДУ…”.

У сучасних гуманітарних науках велика увага приділяється вивченню
етнокультурних джерел нашого народу, його культурно-історичних цінностей.
Науковці вважають козацтво найбільшим виразником української
ментальності. “Козацький тип ментальності – прояв національного лицарства,
формував особистість українця і прославлення мужності, сильних чоловіків” –
писала М. Гримич [6, 174]. Г. Грабовський про козаків говорив: “Українське
минуле – це козаки як форма існування української ідеальної спільноти, тому
лише козаки мають минуле…” [4, 141].
Одним із мало вивчених етнокультурних українських образів є Козак
Мамай, що знайшов висвітлення в українському живописі і в українській
мовотворчості. Тому вважаємо, що дослідження мови твору О. Ільченка, який
створив у романі “Козацькому роду нема переводу…” монументальний мовний
образ цього героя, є актуальним.
Стаття присвячена мовному анализу портретної характеристики збірного
образу українського козака у романі О. Ільченка „Козацькому роду нема
переводу…” – Козака Мамая, і має на меті узагальнити і проаналізувати в образі
Мамая етнокультурний символ українського характеру.
У романі О. Ільченко “Козацькому роду нема переводу…” образ Козака
Мамая є ключовим у різних аспектах (портрет, психологічний портрет, дії і
вчинки). У цій статті герой характеризується в різних умовах і ситуациях, у різних
вимірах – реалістичному й фантастичному. Образ Мамая уособлює найкращі
риси українського народу, виступає етнокультурним символом українця. Символ,
як зазначає А. Доброхотов, є не матеріальний прийом, а самостійний тип
мислення, який “синтезує безпосередність та нескінченну багатозначність образу
з логічною силою і необхідними імплікаційними значеннями” [2, 6-7]. Символові
властиво у тексті набувати нових, переносних або умовних значень, що часто
втілюється у портретних характеристиках героїв. Як відомо, портрет служить
засобом типізації та індивідуалізації образу персонажа. Як правило, часто через
зовнішні риси розкривається внутрішній світ та зовнішні етнокультурні
особливості героя.
Образ Козака Мамая в романі створюється різноманітними
мовностилістичними засобами, до яких належать індивідуальні характеристики:
опис фізичних рис, загального вигляду обличчя, одягу, військового спорядження,
особливостей голосу, мови. Описові портретних рис письменник приділив
особливу увагу, бо, як зазначав М. Рудницький, в образі Мамая “О. Ільченко хотівби схопити типові риси свого народу і поєднати пустотливу усмішку сатирика з поважним чолом побутовця” [3, 187].
Одним із елементів портретної характеристики є опис фізичних рис людини.
Прикметники невеликий, кругленький вказують не лише особливості
статури козака, а й виражають доброзичливе ставлення автора до героя, що
підкреслюється суфіксом зменшуваності: зненацька виник невеликий,
кругленький… чоловік [1, 36]. Прикметники вродливий, гарний –
характеризують козака за зовнішніми властивостями: Козак Мамай – вродливий
січовик [1, 63]. Для вираження привабливості Мамая письменник використовує
синонімічні узгоджені означенная: вродливий, гарний та іменником врода: та й
гарна врода цього козака[і, 37], Козак Мамай – вродливий січовик [1, 63].
Головною зовнішньою прикметою козаків вважалась козацька чуприна —
назви цих елементів у тексті твору виражають відповідно синонімічні слова чуб,
чуприна, оселедець. Оселедець був ознакою краси козака, тому цим чубом
пишались і дбали про нього. Особливої уваги надавали довжині оселедця, тому
письменник використовує епітети, що виражають цю ознаку: сергою в пипці
лівого вуха, що на ньому був намоканий довжелезний оселедець, козацька
чуприна [1, 36]. Слово чуприна пояснює значения слова оселедець для читача.
Козацька гідність персонажа підкреслюється гіперболічним порівняння із
крамарським аршином, з дівочою косою: оселедець з крамарський аршин
завдовжки [1, 37]; козак пресердитий, закрутивши за вухо чуприну, схожу на
незаплетену дівочу косу [1,39].
Однією з прикмет будь-якого портрета є очі, зображенню яких письменник
надає великого значення. Описом очей автор передає внутрішній стан героя,
настрій, зовнішню привабливість, особливості характеру персонажа. Можна
помітити, що і в описі очей героя письменник підкреслює його узагальненість.
Перш за все в зображенні очей слід відзначити епітети, що передають
ознаки очей за кольором. Колір, як правило, ознака статична, але в
характеристиці Козака Мамая втілюється збірний образ, тому у творі колір очей
подається як мінливий за різних обставин: мінялися щогодини, щохвилини – від
освітлення, від настрою, від обставин: то зелені, то сиві, то сині, то аж карі —
з голубими цяточками, аж ніби чорні [1, 38].
Через кольористичні епітети письменник виражає природне протиставлення
чорного і голубого, зеленого і сивого, синього і карого, чортівського і
янгольського: від гніву темнішали вони, синім, чортівським, а чи янгольським
світлом мінялися [1, 38]. Протиставленням світлого і темного, раю і пекла автор
намагався відтворити складну натуру Козака Мамая, якого (як і взагалі козаків)
вважали характерником.
Характерним для портрету козака є неодноразове вживання прикметника
прискалений на позначення очей: …заярившись, люто блимнув прискаленим
оком сторонський козак [1, 39], …/ око, від тютюнового диму прискалене, трохи
розплющилось [1, 39]. Як видно з наведених текстів, епітет прискалений може
виражати різний стан козака – то прискалений від гніву, то просто від
подразнення димом.Прояв смутку героя передає у тексті поширений метафоричний вираз: в
прискаленому оці заблисла сльоза [1, 294], який характеризує Мамая як чуйну,
доброзичливу натуру.
Слово очі в тексті роману при створенні портрету Мамая сполучається з
означеннями, що вказують на розмір: Вони були великі в нього…й поставлені на
диво широко, оті очища [1, 38]. Розмір очей у цьому тексті підкреслюється
вживанням суфікса -ищ (очища), в іншому випадку – за допомогою
просторічного згрубілого слова баньки: ці чортячі баньки [1, 38]. Сполучення
слова баньки, яке саме по собі вказує на великий розмір очей, посилюється
епітетом чортячі, що створює яскраве зовнішнє враження і передає внутрішню
властивість.
На позначення емоційно-напруженого стану автор уживає да слова очі
прикметники-епітети терпкі, ярі, чортячі. Для вираження рис характеру при
слові очі виступають епітети не байдужі, не врічливі, правдиві:…вони бували
всякими, …тільки байдужими вони не бували ніколи, – вони були терпкі та ярі, а
не врічливі [1,38].
Мінливість характеру, погляду відтворено автором прикметниковими та
іменниковими антонімічними парами: чортівськими – янгольськими, терпкі –
ярі, ввічливі – байдужі, радість – презирство.
Для характеристики портрета козака письменник використовує різні мовні
засоби вираження градації высокого рівня ознаки краси очей, що виражається
прикметниками із семою „дуже” (прегарні) та підрядним реченням, що містить
слово моторошно, що в своєму синонімічному ряду визначається високим
ступенем якості: очі…прегарні, аж моторошно ставало від його погляду.
Зовнішні ознаки очей Мамая виражені в тексті метафоричним дієсловом
мерехтіли, що виражає стан: мерехтіли ще трохи й різно та й не на одному
рівні стояли, як те й водиться в більшості мужніх чоловіків [1, 38].
Нестандартне розташування очей теж підкреслює химерність героя.
Для мовної характеристики очей письменник використовує ряд порівнянь,
частина перейнятих письменником із фольклору. Просте зооморфічне порівняння:
Вони були великі в нього, наче у вола [1, 38]. Характеризує очі Мамая не тільки за
розміром, а й передає спокійну врівноважену вдачу героя.
Загадковість, глибину почуттів виражає порівняння очей із криницею: в
їхню глибинь…як у таємничу криницю зазирають жінки [1, 38]. Особливого
значення у наведеному порівнянні набуває слово криниця з метафоричним
епітетом таємнича, адже за народним уявленням, криниця служить зв’язком „з
водою і підземеллям і є шляхом до вирію і каналом зв’язку з потойбічним світом”
[4, 93]. Тому поєднання зазначених ознак криниці відбивається в уявленні народу
про колодязь як про святе і водночас пов’язане з нечистою силою місце. Така
суперечлива система ознак властива й Козакові Мамаєві, що й передається
названим порівнянням його очей із криницею.
Доповнює портретну характеристику зовнішності Мамая слово вуса, яке
називає одну з таких же невід’ємних зовнішніх рис козака, як і оселедець. При
характеристиці вусів письменник вдається до певного перебільшення розміру.
Гіперболізований епітет довжелезний характеризує вуса героя за розміром:довжелезні вуса, які ворушились у нього, мов у кота [1, 38]. Слово вуса вживається із прикметником чорнявий: Козак Мамай – вродливий січовик…
чорнявий вусань [1, 63], що є показником вродливості справжнього козака-
українця.
Слово вуса є не простим елементом статичного портрету, але може
метафорично виражати стан задоволення або піднесення: Козака приємно було
бачити, як сіпався в нього кінчик правого вуса, що видно означало похвалу –
людям, богові й природі [1, 46]. Наступний текст: аж скинувся Козак Мамай, аж
наче спалахнув, але засіпався кінчик лівого вуса, що завше означало в нього
збентеження [1, 69] передає почуття гніву і незадоволення. Протиставлення
правого як позитивного, й лівого як негативного є традиційним для українського
менталітету.
Внутрішній стан героя передається за допомогою метафоричного вживання
назв рухів. Різні порухи вуса виражають різний стан героя: вуса заворушилися: і
вуса Козакові заворушилися, немов од вітру [1, 249], вуса стали сторч: і з його
люльки сипонуло приском тютюну, і вуса стали сторч [1,38], вуса
настовбурчилися: вуса Козакові настовбурчилися [1, 309], аж засіпався кінчик
лівого вуса, що завше означало в нього збентеження [1, 69]. Однак деталі
портрета у О. Ільченка рідко виступають окремо, його баченню відповідають і
ускладнені характеристики цілісного портрета, наприклад, оселедець, чуб:
оселедець розпушився по всій маківці; …і козак, пресердитий, закрутивши за
вухо чуприну [1, 39], козацький чуб аж ворухнувся [1, 309]; очі: …і око, від
тютюнового диму прискалене трохи розплющилось; заярившись, люто блимнув
прискаленим оком сторонський козак [1, 38-39], очі йому палали, мерехтіли [1,
309]; груди розпирало: промовчав, лиховісно тамуючи кипіння гніву, бо вже
розпирало воно козакові груди [1, 39]. У цьому тексті дається динамічний
портрет, у якому кожна деталь перебуває у русі, що відбиває стан героя на цю
мить.
Для характеристики портрета історичного або міфічного героя багато
важить його одяг. Оскільки Козак Мамай виступає одночасно і як міфічна
постать, і як історичний образ козака, то цілком природно, що назви одягу є
історичними етнографічними: жупан, ляхівки, шаровари.
Слово жупан сполучається з епітетами небагатий, чепурний, козацький,
кожен із яких передає одну із рис козака: небагатий – соціальний стан героя,
чепурний вказує на охайність, на почуття смаку козака: одягнений у небагатий, а
чепурний жупан [1, 37]. Прикметник козацький вказує на особливу
приналежність одягу: чоловік -у голубому, без окрас, запорозькому жупані [1,
36].
Прадавнім символічним елементом одягу українців є сорочка.
О. Ільченко у тексті на позначення охайності вживає епітети до слова
сорочка: у сорочці – свіжій, білісінькій, мережаній [1, 37]. Колористичний
епітет білісінький є не тільки показником краси, а й символом благородних
почуттів, дій, задумів, що притаманно для народного ідеалізованого героя.
Національний колорит одягові надають і особливості оздоблення:
цяцькованими хрещатими ляхівками на дев’ять дірочок [1, 37].Традиційною частиною козацького вбрання були шаровари (штани), тому
важливе місце у змалюванні одягу козака посідають слова шаровари та штани.
Для козацьких шароварів характерною була ширина, що було знаком достойності
їх власника. Тому епітетами до слів шаровари і штани виступає слово широкий
у різних формах: а штани в нього були на який десяток ліктів ширші навіть, ніж
у пана Купи [1, 37].
При цьому ширина штанів підкреслюється традиційними для української
культури порівняннями із степом і морем: штани в нього були…глибокі й
хвилясті, як море, й широкі, як степ [1, 37].
Обов’язковим атрибутом козаків вважалася військова амуніція. Письменник
для передачі історичного колориту епохи у творі вдається до застосування слів,
які вийшли із ужитку і для нашого часу є архаїзміами. Найбільшу кількість
становлять назви військового спорядження: таволжане ратище, шаблюка
(шабля), пістоль, гаман, шапка-шлик, турячий ріг, спис, пістоль: з довгим
таволжаним ратищем у руці, з пістолем за поясом, із шаблею при боці [1, 37],
Був там і встромлений у землю спис. І гаман. І шапка-шлик. І пороху турячім
розі [1, 63]. Портретна характеристика Козака Мамая певним чином корелює із
живописними зображеннями його, однак автор вносить у цей портрет мовні
деталі, що значно ширше і глибше зображують героя, бо познають його не як
статичний образ, а як діяльну особистість, що за різних обставин змінює свій
внутрішній стан, а це знаходить вираження і в його зовнішньому образі.
Проведений аналіз мовної портретної характеристики головного героя
роману О. Ільченка – Козака Мамая, дозволяє визначити, що основні риси героя
виражають традиційні етнокультурні ознаки українця в паспортному портреті і
запорізького козака за одягом і обладнанням. У вираженні паспортної
характеристики використовуються такі знакові прикмети, як колір очей і
вираження через них внутрішнього стану людини (лагідність, лють тощо), колір
волосся, чуб, вуса. Оскільки в зовнішності українців відбивається поліетнічне
походження, то письменник намагається це передати навіть у портреті однієї
особи. Етнічну й соціальну приналежність козака автор передає через змалювання
його одягу. Хоч одяг був порівняно однаковим, письменник індивідуалізує його
через систему художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор). Навіть
характеристика одного з фрагментів роману свідчить про мовне багатство твору,
який у час виходу розглядався як один із найяскравіших із поетичного і з мовного
погляду.
Аналіз мови твору відкриває широкі можливості для дослідження мовної
картини світу українців як на загальномовному рівні, так і на рівні окремої
поетичної картини світу.

Література
1. Ільченко О. „Козацькому роду нема переводу…,, – К.: Дніпро. –
1959.-693 с.
2. Лосев А. Философия имени. – М.: Прогресе. – 1990. – .
3. Рудницький М. Химерний роман О. Ільченка // Вітчизна. – 1959. – №
2.-С. 184-187. 4. Слухай Н., Мосенкіс Ю. Мовна символіка і міфопоетика текстів
Тараса Шевченка. – К., 2006.
5. Українці: Історико-етнографічна монографія: у 2 кн. 7 (Л. Артюр,
В. Балушок, В. Баран та ін.); за наук. ред. А. Пономарьова. – Опішне, 1999. – вип.
2.-541 с
6. Українська мова. Енциклопедія. – Киев, 2000