ВИДОУТВОРЕННЯ в українській мові буває двох різновидів: утво¬рення форм доконаного виду від недоконаного (писати- написати) і утворення форм недоконаного виду від доконаного (написати-на¬пису вати, переказати – переказувати).
Способи видоутворення:
1) префіксація (в’янути – зав’янути, рятувати-врятувати,
вчитись – провчитись)’,

2) суфіксація (лишати-лишити, ступати – ступити,
запитувати – запитати, розкрити – розкривати);
3) наголос (скликати – скликати, виносити – виносити,
виміряти – виміряти);
4) суплетивація (ловити-піймати, говорити-сказати,
брати – взяти).
У деяких дієсловах додатковим засобом видоутворення є чергу-вання голосних (зачіпати – зачепити, стирати – стерти) і приго-лосних (скоротити – скорочувати, скакати-скочити, заготовити -заготовляти).
Кожне дієслово має граматичне значення доконаного чи недоко- наного виду, але не кожне дієслово має видову пару. В сучасній ук-раїнській мові є одновидові та двовидові форми. Приклади одновидо- вих дієслів доконаного виду: стрепенутися, заблудитися, схамену¬тися; одновидові дієслова недоконаного виду: побоюватися, вима¬гати, заважати, зневажати.
Крім того, існують ще двовидові дієслова. В останніх вид визна-чається контекстом: ліквідувати, асигнувати, розслідувати та ін.