ВІДМІНОК – граматична категорія іменних частин мови (іменника, прикметника, дієприкметника, числівника, займенника), яка служить для вираження синтаксичних відношень між словами. У сучасній українській мові виділяється сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Основне призначення кличного відмінка в українській мові – функція звертання:
‘Прощай, мій зошите! Спасибі тобі, друже, що ти думок моїх не відцуравсь”(В. Симоненко). Більшість відмінків спеціалізується в основній своїй функції на вираженні певної семантики: 1) називний відмінок виступає основною формою вираження підмета: “Книги – моя найбільша пристрасть”(І. Цюпа); 2) давальний – непрямого додатка з семантикою адресата: “Принесу мамі запашних квітів з лугу”(О. Олесь); 3) знахідний-прямого додатка: °Мабуть, кожна людина сама повинна шукати найкоротшу дорогу до істини”(О. Гончар); 4) орудний – непрямого додатка з семантикою інструмента: “І молотками пробивали стіну граніту, все більше заглиблюючись у невідомий простір (Голос України. -1998. -12 квітня); 5) місцевий – обставина: “У вильоті вулиць ви бачите будиночок з шпилем” (П. Загре- бельний). Ці функції є основними, поряд з ними відмінкові форми реалізують інші функції. Так, називний відмінок може виконувати функцію іменної частини присудка: Люди без мови – то глина без лика, Без’язика отара овець (В. Забаштанський), а в поєднанні з прийменниками діапазон реалізовуваної відмінковими формами семантики надзвичайно широкий: сидіти на березі (де ? – обставина місця); піти по хліб (з якою метою? – обставина мети); не прийти через хворобу (з якої причини?-обставина причини); хустка матері (‘чия?-означення) тощо. |