ЗАЙМЕННИК-частина мови, яка об’єднує слова, що не назива¬ють особи, предмета, ознаки предметів, їх кількості чи порядку при лічбі, а тільки вказують на них: той, хто, я, вона та ін. Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови, проте значення займенника визначається контекстом або реальною обстановкою мовлення.
Виконувану займенниками функцію заміщення назв предметів, ознак і кількостей називають вказівною, або дейктичною (від гр сівіхіє
– вказівка). Займенники я, ти, він виконують заміщувально-вказівні функції: я позначає мовця, ти – адресата мовлення, він – особу чоловічої статі або будь-який предмет, позначуваний іменником чо-ловічого роду.
Займенники за значенням поділяються на дев’ять розрядів:
1) особові: я, ти, ми (перша особа); ти, ви (друга особа); він, вона, воно, вони (третя особа);
2) зворотний: себе;
3) присвійні: мій, наш (першій особі); твій, ваш (другій особі); свій (будь-якій особі); їхній, їхня, їхнє, їхні (третій особі);
4) вказівні (вказують на предмети, ознаки): цей (оцей), той (отой), такий (отакий), стільки;
5) означальні (узагальнено вказують на ознаки предметів): сам, самий, весь (увесь), всякий, кожний (кожен), інший;
6) питальні – вживаються для оформлення запитання:
а) про осіб (хто) або предмети (що);
б) про ознаки, якості чи приналежність предмета (який, чий);
в) про кількість або порядок предметів при лічбі (скільки, котрий), а в структурі складнопідрядного речення пов’я-зують підрядне речення з головним як сполучні слова;
7) відносні – ті самі, що й питальні, вказуючи на невизначену особу, предмет або якість;
8) заперечні – вказують на відсутність предметів, ознак, кількос-тей: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки, жод¬ний (жоден);
9) неозначені займенники, утворені від питально-відносних за допомогою формантів аби-, де-, будь-, небудь-, казна-, хтозна-, -сь, вказуючи на невизначеність особи, предмета, якості чи кількісного виміру.