Українська мова: Словник-довідник. 1998. (Загнітко А. П., Познанська В. Д., Омельченко 3. Л., Мозгунов В. В. та ін.)

ІМЕННИК

ІМЕННИК – повнозначна відмінювана частина мови, яка озна¬чає предмет і виражає це значення за допомогою граматичних ка¬тегорій роду, числа і відмінка.
Лексичне значення іменників досить різноманітне. Вони можуть означати:
1) назви людей: дівчина, робітник, Петро;
2) назви тварин: олень, лоша, зубр;
3) назви рослин; яблуня, клен, дуб;
4) назви речей: циркуль, олівець, гаманець, обценьки;
5) назви явищ: дощ, сніг, туман, марево\
6) назви якостей: пильність, хоробрість, синь\
7) назви кількостей: трійка, п’ятірка, сотня\
8) назви дій: будування, сидіння, біг, завершення;
9) назви почуттів: горе, біль, сум, радість;
10) назви підприємств, установ, організацій: депо, завод, май-стерня, кооператив, Верховна Рада;
11) географічні назви: Карпати, Донецьк, Київ, Європа, Америка.
Іменники можуть означати власні і загальні назви (Микола, Іван
і фабрика, завод), можуть розрізняти семантику істот і неістот (звір, білка і вікно, парта), бути конкретними або абстрактними назвами (яблуко, будинок і хоробрість, правда).
Такий поділ іменників на власні і загальні назви, назви істот і назви неістот, конкретні й абстрактні назви здебільшого відносять до лексико-граматичних (семантичних) категорій на тій підставі, що кожен тип слів характеризується формальним вираженням певного значення (су-фікс -ість та ін. – семантика абстрактності; знахідний відмінок іменни-ків чоловічого роду типу тигра, лева, князя, учня – значення істоти тощо).

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.