У шкільній практиці під час вивчення складнопідрядних речень з умовною 
підрядністю (як і інших обставинних речень) основна увага звертається на смислові 
відношення між компонентами і на сполучники, за допомогою яких підрядна 
частина поєднується з головною. Однак у структурно-семантичній організації 
названих конструкцій досить часто значна роль належить співвідносним словам, які 
вживаються в головному реченні. 
У структурі складнопідрядного речення з підрядним умови співвідносні 
слова відрізняються між собою як за морфологічною природою, так і за 
синтаксичними функціями. Одні з них — це співвідносні слова-частки, які 
виконують виключно службову синтаксичну роль (вказівний з походження 
займенник то і займенниковий прислівник так, що втратили свою первісну 
семантику і колишню функцію окремого члена речення); інші - це повнозначні 
слова або сполучення слів, які тією чи іншою мірою зберігають свій колишній 
зміст, через що нормально виконують роль члена речення - обставини умови. Це 
прислівник тоді, а також сполучення іменників умова, випадок, слова раз з 
прийменниками (в серединній позиції їх може доповнювати вказівний займенник 
той або такий): «за (тієї) умови», «у (тому) випадку», в (таких) випадках», «у 
(тому, такому) разі». 
У сучасній українській мові, як і в російській, наявність у головній частині 
співвідносних слів не є обов'язковим атрибутом конструкцій з умовно-
наслідковими відношеннями компонентів, хоч у деяких випадках вони необхідні. 
Вживання їх найбільше зумовлюється вимогами стилю. Найпоширенішим і 
стилістично нейтральним виступає співвідносний елемент то, який у такому 
вжиткові перейняв на себе «роль заключного сполучника (сполучника-висновку)» 
[Булаховський 1958, с. 398]. Цей елемент має стале місце, ним починається 
постпозитивна головна частина. Тим часом його наявність не є обов'язковою: він 
уживається тільки заради ясності і виразності, особливо в поширеному реченні. 
Саме цією функцією слова то (увиразненням умовно-наслідкових відношень) 
пояснюється той факт, що його, як правило, не пропускають у наукових текстах. 
Це особливо простежується у формулюваннях теорем, математичних правил, 
фізичних та інших законів, наприклад: «Якщо три прямі перетинаються в одній 
точці, то їх полюси лежать на одній прямій» (Математична хрестоматія); «Якщо 
опора розміщена горизонтально і нерухома відносно Землі, то вага тіла дорівнює 
силі тяжіння» (фізичний закон). Крім названого вище випадку, співвідносне слово 
то, як правило, вживається: 
а) у складних синтаксичних конструкціях для чіткішого розмежування 
головного і підрядного компонентів, зокрема, коли перша частина конструкції 
теж є складнопідрядним реченням без співвідносного слова в головній частині, 
494 
Тема V. Синтаксис складного речення 
наприклад: «Коли я знаю, що знаю мало, я доб'юсь того, щоб знати більше, але 
коли людина буде говорити, що вона комуніст і що їй і знати нічого не треба 
тривкого, то нічого схожого на комуніста з неї не вийде» (В. І. Ленін); «Життя 
людини подібне до заліза. Коли пускати його в діло — воно стирається, якщо не 
пускати, то його іржа з'їдає» (П. Тичина); 
б) у складнопідрядних реченнях, у яких на початку постпозитивної головної 
частини є вставне слово, наприклад: «Може, син мій буде у Комуні, а як ні, то, 
може, мій онук» (В. Сосюра); «Прихильники Рильського говорили, що коли б він 
не став поетом, то, напевно, був би видатним музикантом» (Т. Масенко); 
в) якщо умова, виражена підрядним реченням, підсилюється вживанням 
поряд зі сполучником частки вже, наприклад: «Ну, та коли вже ваша воля, то 
мушу послухати» (М. Кропивницький); «Кембль. А вже коли громада вся рішає, 
то всяк примушений рішенця слухать» (Леся Українка); 
г) коли дієслова-присудки компонентів складнопідрядного речення не 
збігаються в способі, зокрема, якщо в підрядній частині виступає дійсний 
спосіб, а в головній - наказовий, наприклад: «Як у хвилі сумніву і муки 
Вчитель мудрий не найдесь тобі, То приймай потіху науки з простих уст, 
загублених в юрбі» (І. Франко); «Якщо так жартуєш, враже, То ж не кинь, гляди! То 
приходь і завтра, — каже, - пити води!» (С. Олійник); 
д) якщо на зміст підрядного умовного речення нашаровується супровідне 
причинове або допустове значення, наприклад: «Наталка. Коли Петро мій вернувсь, 
то я не ваша, добродію» (І. Котляреський); «Водиці я не сколотив, Бо ще й не пив; а 
хоч би й пив, то шкоди в тім немає» (Л. Глібов); «Якщо й писав, сину, то не ми твої 
письма читали» (А. Головко). 
У більшості ж конструкцій з умовно-наслідковими відношеннями між 
компонентами вживання співвідносного слова то має факультативний характер і його 
наявність чи відсутність істотно не позначається на змісті висловлення, наприклад: 
«Якщо довго вдивлятися в той самий предмет, то перестаєш його бачити...» 
(П. Загребельний); «Коли народ усім своїм життям Присягся діло праве боронити, -
його ніяким не розбить громам, Ніяким океанам не залити» (М. Рильський). 
Щоправда, розгляданий корелят нерідко допомагає актуалізувати той чи інший 
відрізок мовлення, змінити стильовий план. 
Обов'язковим структурним елементом слово то виступає в конструкціях, які 
побудовані на зразок умовних, але не виражають умовно-наслідкових відношень. 
Сюди, зокрема, належать: зіставно-протиставні конструкції («Якщо у восьмій 
п'ятирічці за рахунок підвищення продуктивності праці було одержано 73 проценти 
всього приросту промислової продукції, то в дев'ятій - 84 проценти». - 3 газ.); 
конструкції з умовно-видільними, розділово-умовними або умовно-обмежувальними 
відношеннями компонентів («При транспортуванні автомобіля все може статися. 
Навіть якщо фарба десь облупиться, то і це мають полагодити»; «...коли не вона, то 
він цілий день пронишпорить коло тину». - Панас Мирний; «Якщо зрідка й порушує 
мовчанку, то лише щоб кинути ще одну незапатентовану ідею на винахід 
портативнішої кіноапаратури». - О. Гончар); властиві розмовній мові короткі 
речення-шаблони фразеологічного типу («Чирва... Знаю, Якщо не можна, то не 
можна, бо на те й організація». - І. Микитенко; «- Коли треба, то треба, - зітхнув 
Грицько». - 3. Тулуб); конструкції зі вставними структурами, побудованими на зразок 
підрядних умовних речень, наприклад: «Якщо говорити про діяльність вищої школи, 
то проблема першокурсника видається нам однією з магістральних» («Радянська 
освіта»), 
495 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Співвідносне слово то може вживатися в поєднанні з усіма без винятку 
умовними сполучниками. Будучи полісемантичним, воно, крім того, використовується 
в конструкціях з підрядними реченнями часу, допустовими та ін. 
Як і корелят то, заключне значення має співвідносне слово так. Однак останнє 
відрізняється від то; по-перше, воно вносить у висловлення відтінок просторіччя і, 
по-друге, має значно вужчу сферу функціонування (переважно розмовно-побутову), 
наприклад: «Та як обступлять нашого брата циганське навожденіє, так не знаєш, що й 
робить. Як напустять ману, так і сам бачиш, що шкапа трьох денежок не стоїть, та 
тільки дивишся та лупаєш очима і не знаєш, куди від них дітись» (Г. Квітка-
Основ'яненко); «А ще коли глянуть у віконце, так видно й соняшник, і груші, й небо» 
(О. Довженко). 
Прислівник тоді в ролі співвідносного слова простежується рідше (порівняно з 
то, так), вживається переважно в умовних реченнях з часовим відтінком. На відміну 
від корелятів то, так він може використовуватися як у постпозитивній, так і в 
препозитивній головній частині, розміщуючись у ній по-різному: коли головна 
частина постпозитивна, — тоді стоїть, як правило, на початку її, рідше — посередині, 
якщо ж головна частина препозитивна, то переважно в кінці її і, рідше, посередині, 
причому в головному компоненті, що стоїть перед підрядним, до тоді звичайно 
приєднується підсилювальна частка тільки або лише, наприклад: «Як є на мед, тоді 
пий пиво, а як є на пиво, тоді пий воду» (Г. Номис); «Коли хазяїн приходить на ниву й 
бачить, що глушать бур'яни, він убродить у хліб тоді й вириває їх із корінням» 
(А. Головко); «Піднята гиря або закручена пружина тільки тоді приведуть механізм 
годинника в рух, коли гирі буде надано можливість падати, а пружині 
розкручуватись» (Підручник з фізики). Така порівняно довільна позиція прислівника 
тоді в головному реченні пояснюється тим, що він є повнозначним словом і виконує 
функцію члена речення, хоча з неокресленою, загальною семантикою. 
Відомо, що прислівник тоді часто використовується як співвідносне слово в 
конструкціях з часовими підрядними реченнями, в яких він виконує роль обставини 
часу. Що ж до умовних речень, то в них тоді частково втрачає значення прислівника 
часу і набуває значення «за (тієї) умови», «в (тому) разі», причому ця втрата в одних 
випадках відчувається більше, в інших - менше. Збереженню в слові тоді лексичного 
значення прислівника часу в умовних конструкціях значною мірою сприяє: а) 
інтерпозиція (серединна позиція) його в головній частині (приклади див. вище); б) 
наявність перед ним співвідносного слова то, що звільняє прислівник від виконання 
додаткової співвідносної функції, наприклад: «За гроші спасибі вам, єдиний мій 
друже, у мене ще осталося трохи... а якщо пошлють весною в степ на Раїм, бо є така 
чутка, то тоді вже проситиму» (Т. Шевченко); в) наявність перед ним підсилювальної 
частки /', внаслідок чого на тоді робиться логічний наголос, наприклад: «Теорема 
Паскаля справедлива й тоді, коли дві сусідні вершини шестикутника, вписаного в коло, 
суміщаються в одну» (Посібник з геометрії). 
У сучасній українській літературній мові, особливо в її книжних стилях, часто 
зустрічаються конструкції, у головній частині яких функцію співвідносних слів, що 
вводять підрядне речення, виконують прийменникові звороти типу «в (тому) разі», «у 
(тих) випадках», «за (тієї) умови» і под. Підрядні речення в таких структурах можуть 
стояти після головної частини або всередині неї (препозиція не допускається), але 
сполучники, за допомогою яких вони вводяться, обов'язково повинні контактувати 
безпосередньо з названими співвідносними сполученнями слів, наприклад: «Свої 
призначення орфографія може виконувати задовільно лише при умові, що її норми 
єдині і обов'язкові (Сучасна українська літературна мова, за ред. І. К. Білодіда). У 
446 
Тема V. Синтаксис складного речення 
розглядуваних реченнях смислові відношення між компонентами цілком виразні і, 
більше того, навіть підкреслені - це відношення «чистої» обумовленості. 
Співвідносні слова (сполучення) цього типу приймають на себе логічний наголос 
(особливо коли в них є вказівний займенник), підкреслюють синтаксичне значення 
підрядної частини, внаслідок чого зв'язок її з головною частиною стає ще тіснішим, 
наприклад: «У випадку, якщо Героєві Соціалістичної Праці буде присвоєно звання 
Героя Радянського Союзу, то на ознаменування його трудового і героїчного подвигів 
споруджується бронзовий бюст Героя з відповідним написом» (Положення про 
звання Героя Соціалістичної Праці); «Будова складнопідрядного речення в цілому 
може бути вичерпно з'ясована лише в тому разі, коли при аналізі береться до уваги 
не тільки структура підрядного речення, але й склад головного» (І. Г. Чередниченко). 
Іменники умова, випадок, раз в аналізованих прийменникових зворотах частково 
зберігають своє лексичне значення і формально виконують роль обставини умови. 
Проте в смисловому відношенні ці обставини є, сказати б, неповноцінними, не 
цілком окресленими, що й вимагає конкретизації їхнього змісту підрядними 
реченнями. Таким чином, сполучення «за (тієї) умови», «в (тому) випадку» і подібні 
фактично є співвідносними словами до сполучників якщо, коли, засобом 
граматичного підпорядкування підрядного умовного речення головному. 
Помітною специфікою відзначаються конструкції зі сполучені «за умови» в 
головній частині, до якої підрядна частина приєднує за допомогою сполучника що, 
наприклад: «За умови, що до уваги беруться лише значеннєві зв'язки між 
складовими частинами єднальних складнопідрядних речень, можна було б 
говорити принаймні про чотири типи складнопідрядного речення...» Сполучник 
що, як відомо, є типовим для підрядних умовних речень. Однак у цьому разі ним 
поєднуються компоненти з яскраво вираженою умовно-наслідковою залежністю. 
Тут на умовний характер конструкції вказує не власне сполучник, а ціле -
сполучення - за умови, що. Мовній практиці відомі й інші варіанти 
прийменникових сполучень зі словом умова, які є структурним елементом 
складнопідрядного речення. Проте не всі вони виступають показниками умовного 
значення конструкції. Іменник умова в аналогічному вживанні, як правило, 
«набуває сполучникових функцій, переводячи з'ясувальні відношення у 
відношення умовні» [Каранська 1962, с. 57]. Але це буває не завжди. Так, не 
можна вважати умовно-наслідковими складнопідрядні речення, структурну основу 
яких становлять сполучення «з (такою) умовою, що», наприклад:«Даю тобі 
саджанці, Зіно, з такою умовою, що через кілька років ти вже сама відпускатимеш 
їх іншим» (О. Гончар). У цьому реченні підрядна частина не зумовлює дії головної 
частини, про що свідчить, крім реального змісту висловлення, нетипове для 
умовних конструкцій часове співвідношення дієслів-присудків: у головній частині 
теперішній час, а в підрядній - майбутній. В умовних же конструкціях, як відомо, 
дія підрядного компонента або збігається в часі з дією головного компонента, або 
передує їй. У наведеній тут ілюстрації іменник умова, що є в головній частині, 
зберігає своє предметне значення і має ще при собі означення, виражене 
займенником такою, а підрядна частина конкретизує значення останнього. Отже, 
це підрядне речення означальне. Умовний відтінок підрядні речення в 
аналізованих конструкціях можуть мати лише тоді, коли дія обох компонентів 
стосуватиметься майбутнього, наприклад: «Дам тобі саджанців з (такою) умовою, 
що через кілька років ти вже сама відпускатимеш їх іншим». Окрема, відмінна від 
звичайних співвідносних слів роль у структурно-семантичній організації 
складнопідрядного речення належить прийменниковому зворотові «на (той) 
497 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
випадок» (у головній частині), з яким поєднуються підрядні речення за допомогою 
умовних сполучників якщо, коли, коли б, якби, наприклад: «Внизу вже було 
накладено купою гілля, плащ-палатки, фуфайки на той випадок, якби Черниш 
зірвався» (О. Гончар). Підрядні речення в конструкціях з атрибутами такого типу 
дослідники називають по-різному: умовними, умовно-цільовими, означальними, 
причому в ряді випадків без достатньої аргументації. Чи можна вважати такі 
речення суто умовними або означальними? Вважаємо, що ні. Якщо порівняти 
складнопідрядні речення з прийменниковими зворотами «в (тому) випадку», «в 
(тих) випадках», то між ними не важко побачити істотну різницю. В конструкціях 
із зворотами другого типу чітко виступають умовно-наслідкові відношення. У них, 
як і в інших умовних реченнях, співвідносні слова (сполучення) не є обов'язковим 
структурним елементом, не мають вирішального значення у вираженні смислових 
відношень між головною і підрядною частинами, а лише пояснюють умову. Отже, 
усунення їх не повинне впливати на вираження смислових відношень між 
компонентами складного речення. Цього не можна сказати про конструкції зі 
сполученням «на (той) випадок». Порівняємо такі структури: «Користування 
присадибними ділянками у встановлених колгоспом розмірах зберігається за 
сім'ями колгоспників (колгоспними дворами) у випадках, що всі члени сім'ї 
(колгоспного двора) є непрацездатними...» (Примірний статут колгоспу) і «Кілька 
десятків лишилися... на випадок, коли татари будуть просуватися далі» (Р. Чумак). 
Якщо з першого речення усунути сполучення «у випадках», то зміст висловлення 
не зміниться. Пор.: «Користування присадибними ділянками у встановлених 
колгоспом нормах зберігається за сім'ями колгоспників (колгоспними дворами)... 
якщо всі члени сім'ї (колгоспного двора) є непраздатними». Проте в другому 
реченні пропустити зворот «на випадок» не можна, бо в такому разі воно взагалі 
втратить зміст. Отже, цей зворот є обов'язковим компонентом як структурної, так і 
семантичної організації речень такого типу, і його функція відмінна від функції 
зворотів «у (тому) випадку», «в (тих) випадках». Він не виконує ролі обставини 
умови, а тому підрядні речення, що співвідносяться з ним, не можна ототожнювати 
із звичайними умовними, хоча за будовою від останніх вони нічим не 
відрізняються. На відсутність умовно-наслідкових відношень у конструкціях із 
зворотом «на (той) випадок» вказує не властиве умовним реченням 
співвідношення дій або фактів: тут головна частина виражає дію або факт реальної 
дійсності, що стосується минулого або теперішнього часу, а підрядна частина 
містить вказівку на дію, реально можливу в майбутньому (коли присудок -
дієслово дійсного способу), або ірреальну (присудком виступає дієслово умовного 
способу). 
Чи можна твердити, що підрядні речення з умовними сполучниками, яким у 
головному реченні відповідає прийменниковий зворот «на (той) випадок», є 
означальними? Гадаємо, що ні. Відомо, що підрядні означальні речення 
відносяться «до члена головного речення, вираженого іменником або 
займенником, і містять характеристику предмета або розкривають його ознаку» 
[Грамматика 1960, с. 268]. Що ж до названого звороту, то іменник випадок у ньому 
хоч і не позбавлений предметного значення і формально виконує роль обставини 
мети, однак у смисловому відношенні самостійно в аналізованих конструкціях 
функціонувати як член речення не може, а обов'язково повинен конкретизуватися 
підрядним реченням. Підрядна частина в свою чергу без цього звороту не здатна 
вступати в логічний зв'язок з головним реченням. Внаслідок цього утворюється 
стале сполучення «на (той) випадок, якщо (якби, коли, коли б)», яке в комплексі з 
498 
Тема V. Синтаксис складного речення 
підрядним реченням виражає певне значення. Зворот «на (той) випадок» вводить 
підрядне речення і в широкому розумінні означає: «передбачаючи певні 
обставини». Значення ж підрядного речення визначається його функцією в усій 
конструкції. В цьому разі його роль полягає в конкретизації, поширенні обставини 
мети. За слушним зауваженням І. Г. Чередниченка, «характер синтаксичного 
складнопідрядного поширення залежить від граматико-семантичних особливостей 
поширюваних членів» [Чередниченко 1968, с. 18]. До речі також буде нагадати 
міркування Н. Д. Арутюнової [Общее 1972, с. 316 - 317] про те, що в ряді 
складнопідрядних речень підрядні речення відповідних типів легко замінюються 
словами і словосполученнями, які співвідносяться з реченням за характером 
номінації, і що вирішальна роль належить семантичній природі члена відношень, а 
не його граматичному оформленню: він може відповідати структурі речення чи 
словосполучення або ж може втілений в окремому слові. Щоб застосувати це 
твердження до розгляданих нами явищ, порівняємо такі структури: «У випадках, 
коли з школи протягом навчального року вибув учитель, його навантаження 
розподіляється між працюючими вчителями» («Радянська освіта) і «Усе завмирає 
на пероні, змовкають люди по вагонах, протискуються ближче до виходів на 
випадок, коли б налетіли бомбардувальники (Т. Масенко). В наведених прикладах 
підрядні речення можна легко замінити співвідносними їм щодо характеру 
номінації словосполученнями. Тоді конструкції матимуть такий синтаксичний 
вияв: «У випадку вибуття вчителя зі школи протягом навчального року його 
навантаження розподіляється між працюючими вчителями»; «Усе завмирає на 
пероні, змовкають люди по вагонах, протискуються ближче до ходів на випадок 
нальоту бомбардувальників». У першому прикладі сполучення «у випадках 
вибуття вчителя зі школи протягом навчального року» є обставиною умови 
(відповідає на питання «в яких випадках?», «за якої умови?»), в другому реченні 
сполучення «на випадок нальоту бомбардувальників» виконує функцію обставини 
мети (відповідає на питання «з якою метою?»). Таким чином, з огляду на 
співвіднесеність з відповідними обставинами і на можливість заміни тотожними за 
характером номінації сполученнями підрядне речення «коли з школи протягом 
навчального року вибув учитель» визначаємо як умовне, а речення «коли б 
налетіли бомбардувальники» треба було б віднести до підрядних мети [Синтаксис 
1972, с. 336 - 337]. Але якщо належність першого підрядного речення до суто 
умовних не викликає сумніву, то про належність другого до підрядних мети можна 
говорити з великим застереженням. Підрядні речення, що за будовою нагадують 
умовні і поєднуються з прийменниковим зворотом (у головному реченні) «на (той) 
випадок», функціонально близькі до підрядних речень мети. Однак сама природа 
цих речень, їх внутрішня семантика не дає нам права відносити їх до чисто 
цільових, бо, незважаючи на назване вище функціонування, вони зберігають у собі 
умовний зміст. Правда, умова, виражена ними, якщо так можна висловитись, 
внутріпідрядна, вона не вступає з головним реченням у смислові відношення 
залежності дій, а сприймається як можлива, передбачувана обставина, 
припущення. 
Отже, конструкції з наявним у головному реченні прийменниковим зворотом 
«на (той) випадок», що вводить підрядні речення з умовними сполучниками, слід 
розглядати як особливий, гібридний структурно-семантичний тип 
складнопідрядних речень, які можна було б назвати цільово-умовними. 
Специфічну функцію в умовних конструкціях виконує також вказівний 
займенник це (то, се). Наявність у головній частині такого займенника ускладнює 
499 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
відношення між компонентами складнопідрядної конструкції, оскільки вносить у 
смислові відношення умови-наслідку додаткове значення суб'єкта або об'єкта, 
наприклад: «Коли в хаті пахне сухими травами і над заблідлими від часу 
фотографічними картками на стіні темніє пучок васильків, це нагадує про літо» 
(С. Васильченко); «Коли б погодилася так зробити, то було б для мене велике 
щастя» (Т. Масенко); «Якщо скажеш хоч одне слово наперекір, цього буде досить 
для суперечки» (3 усного мовлення). У перших двох ілюстраціях займенники це, 
то виконують роль підметів головних речень, у третьому прикладі займенник 
цього виступає додатком головного речення, підрядні ж речення в усіх трьох 
випадках розкривають лексичний зміст названих займенників. Однак, як зазначає 
Р. П. Рогожникова (аналізуючи подібні конструкції із вказівним займенником зто 
в російській мові), підрядне речення в таких складних структурах є не просто 
лексичним наповненням слова це: воно обумовлює дію головної частини і в той 
же час виражає, розкриває лексичний зміст її предмета або додатка. Підрядне 
речення відповідає одночасно на два питання: умовного речення - «за .якої 
умови?» - і на питання підмета або додатка [Рогожникова 1956, с. 184]. У 
випадках паралельного вживання в головному реченні вказівного займенника це і 
співвідносного слова суб'єктно - чи об'єктно - з'ясувальна функція підрядної 
частини, як правило, послаблюється і відповідно чіткіше проявляється її умовне 
значення, Наприклад: «Коли стіл або табуретка стоять нестійко, то це 
пояснюється або тим, що підлога не плоска, або недосконалістю виготовлення 
стола (табуретки)» (Л. М. Лоповок та ін. Геометрія); «Командор. Коли не буде з 
усіх зика лиш вас, то се помітять» (Леся Українка). Однак і за наявності в головній 
частині співвідносного слова об'єктно-з'ясувальна функція підрядного речення 
може бути домінуючою, наприклад: «Якщо XX століття - століття колосального 
зростання продуктивних сил і розвитку науки - ще не покінчило із злиднями 
сотень мільйонів людей, не принесло достатку матеріальних і духовних благ усім 
людям на Землі, то в цьому винен тільки капіталізм» (Програма КПРС). (Пор.: «У 
тому, що XX століття... ще не покінчило із злиднями сотень мільйонів людей, 
винен тільки капіталізм»). Відношення компонентів цієї структури визначає не 
граматичне оформлення їх, а семантична наповненість. 
Вказівний займенник - підмет чи додаток головного речення - іноді має 
більш складну аргументацію, тобто зміст його з'ясовується не одним, а кількома 
підрядними умовними реченнями або навіть цілою складною синтаксичною 
конструкцією «на чолі» з підрядним умовним реченням, внаслідок чого 
утворюється багаточленне складнопідрядне речення-період, наприклад: «Якщо 
від світанку до ночі в селі у кузні завзято кують ковалі, Якщо від зорі до нічної 
пори в колгоспних коморах шумлять трієри, Якщо лаборанткам задачу дано 
Звіряти на схожість артільне зерно, І вже бригадир оглядає лани, - Для нас це 
найперша ознака весни!» (С. Олійник); «Коли його любов, захоплення та болі хтось 
привітає, прочитавши сповідь життя, і ті невідомі його друзі матимуть хоч малу 
крихту радості від того, і він розбудить у їх душі власні надії й пошуки добра, - то 
ж і буде для пісняра його друге і, може, найбільше щастя» (Т. Масенко). 
Зауважимо також, що займенник це в мовно-літературній практиці, 
безперечно під впливом усного мовлення, використовується при підрядних 
умовних реченнях у ролі логічної зв'язки. Це буває в тих випадках, коли підрядне 
речення з цим займенником уживається як окрема предикативна одиниця, що 
пояснює сказане в попередньому реченні, розгортає його зміст, наприклад: «Все, 
що маєш при собі, - тримай при собі, то ні воно, ні ти не пропадеш. Це коли 
500 
Тема У. Синтаксис складного речення 
хочеш в люди вискочити...» (М. Стельмах); «Мені мама обіцяла фарби 
подарувати, акварель називається. Це - коли щіточкою треба малювати» 
(Ю. Яновський); «Ось він [Тичина] рухливо, заклопотано та рвучко вітається, 
знімає маленьке пенсне з обідкою золотою, протирає скло сніжно-білою 
хустинкою. Це - коли я ще здалеку озиваюсь до нього...» (Т. Масенко). 
Препозитивні підрядні умовні речення можуть співвідноситися також з 
модальним словом значить, яке стоїть на початку постпозитивної головної 
частини, акцентуючи втілене у ній значення висновку. 
Зі словом значить у головній частині співвідносяться, як правило, підрядні 
умовні речення із супровідним причиновим значенням.. Про це свідчить хоча б той 
факт, що для їх оформлення порівняно часто використовується сполучник раз, який 
властивий переважно умовно-причиновим реченням, наприклад: «Раз кажу, 
значить, маю право» (І. Цюпа); «Раз цей «верблюд» [гардероб] стоїть у квартирі, 
значить вона зайнята» (Т. Масенко); «Раз ми разом, значить, разом, всі ми 
сходимось в одно» (П. Тичина). Модальне слово значить, як і займенник це, не є 
співвідносним, про що, зокрема, свідчить можливість уживання поряд з ним 
співвідносного елемента то, наприклад: «Якщо кажу, то значить, варто слухать...» 
(Леся Українка). Іншу функцію (порівняно з висновковим значить) виконують 
вставні слова, що є в головній частині, які, однак, не контактують безпосередньо з 
підрядним умовним реченням, наприклад: «Та давайте ж, нарешті, газету: сталося, 
видно, щось серйозне, раз ви з верлібру перейшли на примітивний ямб» 
(Ю. Смолич). У цьому разі включенням вставних слів у головну частину «в 
об'єктивну модальність складнопідрядного умовного речення, яка виражається 
предикативними центрами, вносяться різноманітні відтінки суб'єктивної 
модальності» [Бунина 1969, с. 116]. 
В умовних конструкціях з уживанням співвідносних слів пов'язане місце 
розташування головної і підрядної частини, яке для них, поряд із закономірним 
співвідношенням дієслівних форм присудків, «є необхідним елементом структури» 
[Лобода 1964, с. 93]. Найбільш природним розміщенням компонентів 
гіпотактичних конструкцій з умовно-наслідковими відношеннями є препозиція 
підрядного речення і постпозиція головного, оскільки такий порядок відповідає 
реальному співвідношенню подій чи фактів, про які повідомляється: те, про що 
йдеться в головній частині, відбувається чи може відбутися тільки за наявності 
умови, вираженої підрядною частиною. Препозицію підрядного речення зумовлює 
наявність у головному корелятів то, так, рідше - тоді, а також заключного слова 
значить, наприклад: «Якщо сила пропорційна масам кожного із взаємодіючих тіл, 
то це означає, що вона пропорційна добутку мас обох тіл» (Підручник з фізики); 
«Коли ти зикаг не словами, так докажи нам те ділами» (І. Котляревський); «Мама 
каже, що коли уві сні літається, значить, росте він, росте!» (М. Стельмах). При 
препозиції підрядної частини і наявності корелята в постпозитивній головній 
частині умовно-наслідкові відношення виступають дуже виразно. Умова і наслідок, 
що випливає з неї, в такому разі є однаково важливими [Грамматика 1960, с. 328]. 
Обумовлююча частина завжди стоїть на першому місці також у конструкціях з 
фразеологізованим сполученням, першим компонентом якого виступають слова 
варто, досить, доволі з інфінітивом, що прилягає до них, а другим компонентом -
як, щоб, і. Наявність у головній частині сполучень типу «за умови», «у (тому) 
випадку», «в (тому, такому) разі» зумовлює постпозицію (рідше - інтерпозицію) 
підрядного речення (приклади див. вище). 
501 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Врахування особливостей функціонування співвідносних слів у 
складнопідрядних реченнях з умовною підрядністю дає змогу глибше розкрити 
природу цих конструкцій, показати їх структурно-семантичне багатство. 
Література 
1. Булаховский 1958: Булаховский Л. А. Исторический комментарий к 
русскому литературному язьїку. - К.: Рад. шк., 1958. - 488 с. 
2. Грамматика 1960: Грамматика русского язьїка. - Т. II. - Ч. II. - М.: Изд-во 
АНСССР, 1960.-440 с. 
3. Каранська 1962: Каранська М. У. Сполучники що, щоб і граматичні 
конструкції з ними в сучасній українській літературній мові. - К.: Вид-во АН 
УРСР, 1962.- 136 с. 
4. Чередниченко 1968: Чередниченко І. Г. Синтаксичне поширення членів 
речення і проблема їх складнопідрядної валентності // Українська мова і 
література в школі. - 1968. -№ 3. 
5. Общее 1972: Общее язьїкознание. Внутренняя структура язьїка. - М.: 
Наука, 1972.-565 с. 
6. Сучасна 1972: Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред. 
І. К. Білодіда. - К.: Наук, думка, 1972. -516 с. 
7. Рогожникова 1956: Рогожин нова Р. II. К вопросу о структуре зикаго 
предложения // Исследования по синтаксису современного русского язьїка. - М., 1956. 
8. Бунина 1969: Бунина М. С. Сложньїе предложения с условньїми 
отношениями между компонентами // Ученьїе записки Московського 
пединститута. Вопросьі язьїкознания и русского язьїка. -Ч. 2. -№ 330. - 1969. 
9. Лобода 1964: Лобода В. В. Співвідношення головних членів у 
структурі складного речення з підрядним додатковим // Дослідження з 
української та російської мов. - К., 1964. 
Опубл.: Українська мова і література в школі. - 1977. -№ 5. - С. 40-48.

.