ПРИЙМЕННИК – службова частина мови, яка разом з непрямим відмінком іменника (чи його еквівалента) виражає залежність одно-го повнозначного слова від іншого у словосполученні й реченні.
За походженням прийменники поділяються на:
1) первинні: до, на, у, з, над;
2) вторинні (відмінкові, прислівникові, віддієслівні):
з метою, на чолі, у зв’язку з, навколо, навкруги, назустріч, ліворуч (від), незважаючи на, зважаючи на.

За будовою прийменники бувають:
1) прості (до, під, між, крізь, коло);
2) складні (складаються з двох або кількох простих: понад, поміж, із-за, з-під);
3) складені (складаються з кількох слів):
за винятком, на відміну від, у справах, у галузі.
Разом з непрямим відмінком іменника (чи його еквівалента) при-йменник утворює прийменникову конструкцію, виражаючи різно-манітні відношення:
1) просторові (за містом, під хмарами, навколо будинку);
2) часові (після дощу, протягом зими);
3) причини (від здивування, в силу необізнаності);
4) мети (для щастя, з метою удосконалення);
5) умови (при нагоді)]
6) допустовості (всупереч легковажності, незалежно від бажань) та ін.
Називний відмінок вживається без прийменника. Місцевий відмінок вживається завжди з прийменником. Давальний відмінок вживається із вторинними прийменниками завдяки, всупереч.
Первинні прийменники здебільшого багатозначні – вживаються з кількома відмінками і виражають різні відношення:
на цей час, тиша на воді.
Вторинні прийменники переважно однозначні. Серед прийменників розвинене явище синонімії:
через хворобу – у зв’язку з хворобою, біля, коло, навколо будинку.