ПРИКМЕТНИК – самостійна відмінювана частина мови, яка при-єднується до іменника для вираження його якості або якоїсь його ознаки і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?: червоний, жовтогарячий, біле, мамин, батькова, синове. Ці озна¬ки або якості прикметник може виражати безпосередньо (зелений, синій, веселий) або опосередковано, через інші предмети (дерев’я¬ний, сталевий, пластмасовий).
Кожен предмет може мати найрізноманітніші за значенням ознаки або якості, виражати колір предмета (жовто-синій прапор, коричне-вий лінолеум, фіолетовий паркан), внутрішні чи зовнішні властивості (сумний день, великий светр, сміливий хлопець), смак (смачний борщ, гіркий перець, солоний огірок, приналежність (бабусина хустка, дідова рушниця) та ін.
Прикметники уточнюють і збагачують нашу мову.

ПРИКМЕТНИКИ СЕМАНТИЧНО і граматично пов’язані з іменниками, ЗАЛЕЖАТЬ ВІД НИХ. Прикмегники узгоджуються з іменниками, від яких залежать. Тобто мають такі ж форми роду, відмінка і числа. Тому мс іжіні і оіюрити про суто граматичний (несамостійний) характер ка- гоїорій роду, числа й відмінка прикметників, на відміну від само-стійного характеру цих категорій в іменника.
Залежно від значення всі прикметники поділяються на такі роз-ряди:
1) якісні (малий, високий, старий);
2) відносні (синтетичний, лакований, бавовняний)’,
3) присвійні (Шевченків, Тарасова, дядчине).
Кожний із цих розрядів поділяється на окремі семантичні групи і кожний з них має свої граматичні особливості. Але межі між цими розрядами умовні, постійно відбуваються процеси переходу при-кметників з одного розряду в інший.
Семантичний зв’язок прикметника з іменником визначає його син¬таксичні функції. Прикметник виступає або як означення при імен¬никові, утворюючи атрибутивну конструкцію (Високий статний хло¬пець стояв на ґанку), або як присудок чи частина присудка, по-єднуючись з іменником через дієслово-зв’язку (Його слово було сміливим і рішучим).