ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ виражають приналежність предмета певній людині чи тварині і відповідають на питання чий? чия? чиє?:
Шевченкова пісня, бабина хата, татова люлька, вовчий хвіст.
Присвійні прикметники мають яскраво виражене значення при-належності одній особі і не позначають належність групі осіб. В українській мові характерною ознакою присвійних прикметників є специфічні суфікси -ин(-їн)-, -ів(-їв) – (останні характеризуються морфонологічними варіантами для непрямих відмінків: -ов, -ев, —єв). Присвійні прикметники, що означають приналежність одній тварині, утворюються за допомогою суфіксів -ач-, -яч-, -ин-, —їн—, -ий: мичаший хвіст, орлиний дзьоб, солов’їний спів.
Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному та знахідному відмінках мають коротку форму (учителів, Павлів, доч¬чин), а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму (гусячий, собачий).
Сфера вживання присвійних прикметників, утворених від назв людей, досить обмежена, здебільшого це розм’овне мовлення або художній стиль.