ПРИСЛІВНИК-самостійна невідмінювана частина мови, яка ви-ражає ознаку дії чи стану, або ознаку іншої ознаки:
Широко розляглися лани. Весело співали дівчата, повертаю¬чись додому.
Прислівник як частина мови відзначається сукупністю морфо-логічних, синтаксичних та семантичних ознак. До основних морфо-логічних ознак прислівника можна віднести його незмінюваність, тобто відсутність словозміни, лексичну та словотвірну співвідне-сеність з іншими частинами мови, наявність особливих морфем для творення прислівників.
За словотвірною будовою прислівники поділяються на мотиво-вані й немотивовані. Мотивованими можна назвати такі, походжен¬ня яких легко встановити за співвіднесеністю з іншими частинами мови, пор.: тепло, по-своєму, жартома. Немотивованими є такі прислівники, які втратили співвіднесеність з прозорими лексико- граматичними розрядами слів, пор.: де, коли та ін.
За лексичним значенням усі прислівники поділяються на озна-чальні та обставинні. До першого розряду належать прислівники, що показують якісні ознаки дії чи стану (добре працювати, міцно спати, йти пішки), кількісний вияв ознаки (надзвичайно весела жінка). Характерною ознакою означальних прислівників є їх здатність утворювати ступені порівняння, подібно до якісних прикметників, від яких вони утворюються: високо – вище – найвище – якнайви¬ще; весело – веселіше – більш весело.
До другого розряду належать прислівники, що означають зовнішні обставини, при яких відбувається дія, пор.: Вранці надворі чути голоси; Микола навмисне не передав лихої вістки.
Можна говорити про закріпленість за прислівником синтаксичної функції обставини: Сьогодні можна поговорити про щось приємне; До кав’ярні ми завітали, бо знали, що саме тут готують пре¬красну каву по-турецьки. Прислівники інколи пов’язуються з імен¬ником і виражають ознаку предмета, пор.: Семен сьогодні обрав шлях праворуч.