РІД – це цілий ряд однойменних значень, притаманних іменникам, прикметникам, займенникам, частково числівникам і дієсловам, що виражають протиставлення за біологічною статтю (пор. новий викла-дач розпочав лекцію і нова викладачка розпочала лекцію).
Рід іменника – несловозмінна категорія, що знаходить своє ви-раження в закінченнях слів (лектор – лекторка, співак- співачка), закінченнях узгоджуваних з іменниками прикметників, займенників,

числівників: старий сад – стара шафа, регулярних словотворчих суфіксах, за допомогою яких утворюються слова на позначення осіб жіночої статі (ин(я), -к(а), -их(а) та ін.) та недорослих осіб (-ен(я) тощо): князь – княгиня, учитель – учителька; мавпа – мавпеня. Українська мова характеризується високим рівнем демократизму щодо творення похідних іменників на позначення осіб жіночої статі, що дає підстави для твердження про динамічний розвиток в її граматичному ладі особливої категорії “жіночості”.
У сучасній українській мові наявні три граматичні роди: чолові-чий, жіночий і середній. Всі іменники, крім слів типу дріжджі, сани, ворота, поділяються на ці роди, з-поміж іменників найбільше нара-ховується слів чоловічою роду, менше жіночого і найменше серед-нього. Рід може виступати засобом вираження протиставлення за ознакою статі (ця ознака “утримує” існування роду практично в усіх мовах світу, незважаючи на те, чи виявляється вона в граматичних, лексичних, соціо-культурологічних аспектах (англійська мова): кіт- кішка, півень – курка, батько – мати. В сучасній українській мові більшість іменників є назвами неістот (більше 79 відсотків), тому і значення роду має свою мотивацію не у більшості іменників, з-ломіж іменників – назв неістот воно виражається тільки через протистав-лення закінчень: стіл – фабрика – вікно.
З-поміж невідмінюваних іншомовних іменників значення роду ви-являється через протиставлення осіб за статтю (мадам – ферарі), суто формальним віднесенням усіх назв неістот до середнього роду (пюре, попурі) та зарахуванням назв тварин до чоловічого роду (кен-гуру, шимпанзе). Ця закономірність в українській мові часто пору-шується активною дією синонімічних зв’язків або впливом родо-ви- дових відношень з-поміж іменників – назв неістот, коли невідмінюва-ний іншомовний іменник є видовою назвою щодо українського імен-ника як родової назви, хінді, ідиш, кісуахілі (родова назва “мова”); мільдю, бері (родова назва “хвороба”) – це іменники жіночого роду; халілі, арараті, оджалеті (родова назва “виноград”) – іменники чо-ловічого роду. У сучасній українській мові з-поміж невідмінюваних іншомовних іменників фіксується понад 28 відсотків відхилень від загального правила їх розподілу за родами. Подібне спостерігається і серед іменників – назв тварин (інколи їх називають зоонімами), коли внаслідок впливу семантики статі (жіночої) або семантики недорос¬лості слово набуває значення жіночого або середнього роду: вели¬кий шимпанзе – велика шимпанзе – мале шимпанзе.
72

Особливе місце серед іменників посідають так звані слова спільного роду типу сирота, невдаха, нечепура, що рядом лінгвістів розглядаються як іменники з омонімічними формами роду: цей си-рота – ця сирота. Сюди ж інколи відносять й іменники на позна¬чення назв осіб за професією, адміністративною посадою та зван¬ням: невропатолог, хірург, директор, професор.
У сучасній українській мові зрідка спостерігається хитання в роді: зал -чол.р.; зала-жін.р.
Рід невідмінюваних власних назв визначається за тим, до якого роду належить загальна назва: Токіо, Тбілісі- середній рід (місто – середи, р.); Місісіпі-жіночий рід (річка – жін. р.) Рід невідмінюваних абревіатур здебільшого відповідає граматичному значенню роду го-ловного слова у твірному словосполученні: НДПУ- жіночий рід (На-родно-демократична партія України), виняток становить слово ВАК (Вища атестаційна комісія, що набула ознак відмінюваності ВАКу і характеризується ознакою чоловічого роду).
Рід займенників загалом близький до однойменної категорії імен-ників. Займенники я, ти, ми, ви належать до спільного роду (хоча віднесення слів ми, ви до спільного роду є дещо умовним у силу їх множинного вияву): я прийшов – я прийшла; ми, кожен з яких – ми, кожна з яких; хто – чоловічого роду, що – середнього роду: Хто прочитав? Що трапилось? Рід займенників він, вона, воно окресле¬ний не тільки в узгоджуваних елементах, але й виражений відповід¬ним закінченням.
Рід прикметників, дієприкметників, порядкових числівників, окре-мих форм минулого, давноминулого часу та умовного способу дієслова виступає засобом дублювання родової характеристики іменника або займенника, з яким узгоджуються відповідні атрибутивні (виконують функцію означення) або предикативні (функція присудка) родові фор¬ми: новий будинок – нова хата – нове приміщення. Особливістю форм минулого та давноминулого часу, умовного способу дієслова є те, що вони часто своєю семантикою спрямовані на відображен¬ня значення статі і відповідного роду іменника: Лікар зайшов – Лікар зайшла. Форми ж середнього роду цих утворень можуть вказувати на безособовість дії: смеркало; темніло. У всіх цих утвореннях рід виступає словозмінною категорією.
Рід числівників типу оба – обі, обидва – обидві, два – дві. Його особливістю є те, що за його допомогою протиставляються форми чоловічого і жіночого роду: два сини – дві доньки; для чоловічого і середнього роду форми числівника виступають спільними: двоє друзів
– двоє немовлят.