Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

І.І. Слинько СПОЛУЧНИК ЧИ СПОЛУЧНЕ СЛОВО?

Учені давно встановили, що підрядні речення можуть поєднуватися не тільки
сполучниками, а й деякими займенниками, прислівниками й частками.
О. М. Пєшковський звернув увагу на те, що при цьому питальні за своїм
походженням незалежні речення, стаючи залежними, починають виражати не
питання, а відношення до іншого речення, тобто перетворюються на відносні.
Речення з часткою чи певною мірою ще зберігають питальне значення і тому можуть
бути названі непрямо-питальними, а речення із займенниками і прислівниками –
власне відносними16. В таких реченнях “відносні слова…є вже сполучними словами в
повному розумінні цього слова, бо і відносяться до підпорядкованого і до
підпорядковуючого речення, чим і спаюють те й інше” [Пєшковський 1938, с. 440].
Так виникло поняття про сполучні слова. Отже, сполучними словами, за сучасним
визначенням, “називаються займенникові слова, в яких сполучаються властивості
самостійної (повнозначної) і службової частин мови” [Русская 1980, с. 720]. До них
належать: займенники-іменники -хто, що; займенники-прикметники -який, котрий,
чий; займенникові прислівники – де, куди, звідки, коли, як, наскільки; займенниковий
числівник – скільки. З них відмінювані – хто, що, який, котрий, чий, скільки,
невідмінювані – де, куди, звідки, коли, як, наскільки. Особливості повнозначної
частини мови в сполучних словах проявляються в тому, що вони можуть бути
членами речення – підметом, присудком, додатком, означенням, обставинами,
наприклад: «Хто в полі ростить все нові урожаї, той любить Вітчизну свою»
(В. Соссюра); «Яка вода, такий млин, яка мати, такий син» (Присл.); «Що в
пам’яті нести могли, ми все в поході зберегли» (Т. Масенко); «І найдорожчі
книги… прийшли в руки кожного, чис серце по-радянськи б’ється»
(О. Кобилянська); «Там, де зорі сяють з-за гори, над водою гнуться явори»
(А. Малишко). Виступаючи членом підрядного речення, сполучні слова водночас
приєднують його до головного, тобто виконують функцію службової частини мовн
– сполучника.
Сполучні слова ще називають відносними словами, бо вони частково або
повністю втратили питальне значення і позначають відношення підрядного
речення до головного. У наш час поняття про відносні слова дещо уточнене.
Під ними розуміються тільки ті займенникові слова, які виконують відсильно-
замінну (анафоричну) функцію, тобто, які стосуються вже згадуваного в
головному реченні («Уперше спокійним було таврійське небо, яке ще кілька днів
тому свистіло снарядами» – О. Гончар) або означають особу чи предмет
головного речення («Не поет, хто покидає боронить народну справу» – Леся
Українка). При анафоричному вживанні займенникове слово втрачає питальне
значення і перетворюється на суто відносне слово. Воно набуває також деяких
специфічних рис. Прикметниковий займенник який може виступати замість
іменника: «Вінчає слава нашу добру зброю, яка звелась над чорною ордою»
(М. Бажан); іменниковий займенник що замість прикметникових форм який,
котрий: «Аж до зір, що вгорі тремтять, ми несем Революцій грозу» (В. Сосюра).
16
У шкільному викладанні мови слід дотримуватися термінології та класифікації, рекомендованих
відповідною програмою і підручниками
506
Тема V. Синтаксис складного речення
Займенник що іноді замінює ціле речення: «І сама вона зсутулилась, чого
ніколи не було з нею раніше» (О. Гончар).
Отже, сполучні слова відрізняються від сполучників тим, що вони мають
ознаки повнозначних частин мови, тобто бувають членами речення. Однак не
завжди можна чітко розмежувати сполучники і сполучні слова. Це пояснюється
походженням сполучників, чимало з яких утворилося од відносних займенників.
Відповідний процес переходу займенників у сполучники не цілком завершився;
деякі відносні займенникові слова ще й досі виступають то як сполучні слова,
то як сполучники. Звичайно науковці вказують на омонімічність таких
сполучних слів і сполучників, як що, чим, як, коли. У методичній літературі
подаються різні рекомендації для розмежування цих форм – встановити, чи є
членом речення дане слово, чи можна випустити його, визначити наголошеність,
замінити аналогічною формою перетворити на просте питальне речення тощо.
Вони, звичайно, можуть допомогти відрізнити сполучник від сполучного
слова, але, як зазначають самі дослідники, жодна з порад не є універсальною, бо
вони спираються лише на зовнішнє вираження істотних внутрішніх відмінностей.
Щоб усвідомити ці внутрішні відмінності, необхідно розглядати вживання
зазначених форм у кожному виді складнопідрядних речень. Це тим необхідніше,
що більшість сумнівів виникає під час вивчення не загальної характеристики
складнопідрядних речень, а їх окремих видів.
Найчіткіше протиставляється сполучне слово що сполучникові що.
Займенник що насамперед можна виявити в складнопідрядних означальних
реченнях. У таких реченнях, як правило, підрядні пов’язуються з головними
сполучними словами, насамперед займенником який. Цього сполучного слова
вимагають співвідносні слова в головному реченні той, такий (наявні чи
можливі). На місці який при співвідносному слові той чи без нього іноді буває
що. Можливість заміни що словом який є свідченням того, що речення –
означальне, наприклад: «Та багато чого довелося зазнати дітям тієї країни,
що стала серцевиною нового світу» (М. Стельмах); «Яка стала
серцевиною…» Отже, вживання що, як і слова який, зумовлюється будовою
складнопідрядного означального речення. Оскільки що вживається замість слова
який, воно виконує функцію члена підрядного речення – підмета або прямого
додатка. Коли пропустити в підрядному реченні що, то зміниться його значення
і будова. Все це переконує: форма що виступає у складнопідрядних
означальних реченнях сполучним словом. Сполучне слово що не може повністю
замінити слово який, бо не відмінюється за відмінками й числами. Ближче до який
стоїть давнє сполучення української мови що він (його, її, їх…). Але в цьому
сполученні що виступає службовим словом, а основну роль відіграє займенник
він, який відмінюється за відмінками та числами і викомує функцію члена речення,
наприклад: «Шматок чорного засохлого хліба, що ви ледве вгризете його зубами,
здається краще найсолодшого медяника» (Панас Мирний); «Гори налитої
сонцем пшениці, що її не вміщали сховища, розлягались просто під відкритим
небом» (О. Гончар). Саме цей засіб зв’язку мали на увазі автори деяких
посібників з української мови для вузів, коли зазначали, що підрядні означальні
речення можуть приєднуватися сполучником що [Сучасна 1972, с. 341;
Чередниченко 1959, с. 99]. Але в цих працях наводяться й інші типи означальних
речень: з віддієслівними іменниками (чутка, що..; надія, що…) або із співвідносним
словом такий та іменником (такий глибокий роздум, що..; з такою певністю, що…)
тощо. Там речення, справді, приєднуються сполучником що, але як уже
507
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
доведено, вони не означальні, а з’ясувальні або міри чи ступеня. Отже,
твердження, що підрядні означальні речення можуть приєднуватися
сполучником що, грунтується тільки на наявності в українській мові сполучень
що він, що його, що ним, у яких що виступає не самостійно, а в поєднанні із
займенником ви, створюючи єдність, яку І. Г. Чередниченко в згадуваній праці
[Чередниченко 1959, с. 99] вдало назвав сполучниково-відносною. До того ж ця
єдність характерна не стільки для літературної мови, скільки для українського
розмовного мовлення. У підручниках з української мови для середньої школи під
впливом вузівських посібників теж твердиться, що означальні підрядні речення
можуть приєднуватися сполучником що. Але це твердження не підкріплюється
ніякими прикладами і тому непереконливе. Навряд чи варто називати такий
своєрідний засіб зв’язку означальних підрядних речень у шкільних підручниках,
де повинні подаватися тільки основні відомості із синтаксису.
Для складнопідрядних з’ясувальних речень, навпаки, сполучник що дуже
характерний. У цих реченнях опорні слова – дієслова, прикметники,
прислівники, віддієслівні іменники – інформативно незакінчені, недостатні. Щоб
доповнити їх, у підрядній частині називається їх внутршній об’єкт. Отже, засіб
зв’язку не повинен обов’язково дублювати об’єктне значення підрядної
частини, він може бути просто сполучником. Таким чином, саме значення і
будова складнопідрядних з’ясувальних речень свідчить про те, що в них
найчастіше виступає сполучник що. В цьому можна переконатися і на основі
інших ознак. У складнопідрядних з’ясувальних реченнях що не є членом речення
(бо в значенні такого члена виступає сама підрядна частина), на нього не падає
наголос, він може бути пропущений без особливої шкоди для розуміння
речення. Пор.: «Навіть не вірилось, що в темряві за тією тишею причаївся цілий
фронт» (В. Козаченко) – «Навіть не вірилось: у темряві за тією тишею причаївся
цілий фронт»; «В ті кілька днів я зрозумів, що не тільки хоробрістю і відвагою
воюють люди, а й умінням» (П. Вершигора) – «В ті кілька днів я зрозумів: не
тільки хоробрістю і відвагою воюють люди, а й умінням». Що може бути і при
співвідносному слові абстрактного значення те, яке поєднується тільки із
сполучником, наприклад: «З вітрами шепчуться тополі про те, що в радісній
далі зерно нап’ється сонця в полі (В. Сосюра). Отже, як бачимо, в з’ясувальних
реченнях що – переважно сполучник.
Лише в деяких випадках, коли в головному реченні є опорні слова, які
передбачають питання чи обізнаність, підрядне речення приєднується
питальним займенником що, тобто сполучним словом, наприклад: «Чумак
поцікавився, що там на селі зараз робиться» (А. Головко); «Сумна
повернулась додому Малайка й нікому не похвалилась, що бачила і чула»
(М. Коцюбинський). Таке що звичайно наголошується, а підрядне речення з
ним можна перетворити на просте питальне речення. Пор.: «Що там на селі
зараз робиться?»; «Що бачила і чула?»
Якщо в головному реченні вживається вказівне слово той (та, те) з
конкретним значенням вказівки на особу чи предмет, виникають займенниково-
означальні речення. З таким вказівним словом що утворює корелятивну пару і
тому виступає як сполучне слово, наприклад: «Ті, що не містились у хаті,
розклали на подвір’ї вогонь» (М. Коцюбинський; тобто – «ті люди…»).
У складнопідрядних реченнях способу дії співвідносним словам так, такт,
до того, настільки відповідає не сполучне слово, а сполучник що, бо він не
508
Тема У. Синтаксис складного речення
заміщає співвідносне слово і не є членом речення, наприклад: «Було так темно,
що за кілька кроків нічого не розбереш» (О. Бойченко).
Відносно-поширювальні підрядні речення, які в різних працях називаються
то пояснювальними, то приєднувальними, то супровідними, поєднуються
сполучним словом що. Воно може виступати в різних відмінкових формах і
вміщувати значення всієї головної частини, наприклад: «Доповідь делегата була
дуже змістовна, що викликало значну увагу» (3 газ.) — «Доповідь делегата була
дуже змістовна, чого ніхто не міг заперечити» – «Доповідь делегата була дуже
змістовна, чим усі були задоволені…».
Сполучник чим в українській мові трапляється рідко – він перейшов у розряд
розмовних (пор.: «Скоріш море діжде погоди, чим моя робота – кінця» (Г. Квітка-
Основ’яненко). Замість сполучника чим, як правило, виступає сполучник ніж.
Сполучне слово чим більш звичайне. Пор.: «Хочеш знати, чим справді було те,
що так колись пишно цвіло?» (Леся Українка).
Менш чітко протиставлені сполучне слово як і сполучник як.
В. В. Бабайцсва рекомендує розрізняти прислівник як, гібрид прислівника-
сполучника як, і сполучник як [Бабайцева 1979, с. 216]. Справді, в багатьох
випадках важко встановити, з якою функцією вживається як, бо це слово часто
зберігає своєрідний відтінок значення. Щоб відрізнити сполучник як від
сполучного слова як, слід розглянути його на рівні окремих видів
складнопідрядних речень. У частині речень способу дії як виступає в супроводі
корелята так (наявного чи можливого) і тому завжди є сполучним словом,
виконує відсильно-замінну (анафоричну) функцію, наприклад: «Дзвени, моя
пісне, хай серце тобою стискається солодко так, як в грузну годину останнього
бою в диму і пожарах атак» (В. Сосюра). У підрядних порівняльних реченнях як
виступає сполучником, бо не виконує відсильно-замінної функції, наприклад:
«Сім’ю п’ятнадцяти сестер єднає щастя неозоре, як мій Дніпро і твій
Дністер вливаються у Чорне море» (М. Упеник).
У складнопідрядних з’ясувальних реченнях як може бути сполучником і
сполучним словом. Якщо як приєднує підрядні речення до слів із значенням
сприймання, відчуття, воно найбільше тяжіє до сполучника що і може бути
ним замінене, отже, відіграє роль сполучника, наприклад: «Я бачив, як вітер
берізку зломив» (Нар. пісня; «Я бачив, що вітер…»); «Він не помітив, як минув
чагарник і вийшов у поле» (М. Коцюбинський; «Він не помітив, що минув…»);
«Промовець відчув, як змінився настрій присутніх в аудиторії» (3 газ.:
«Промовець відчув, що змінився настрій…»). Порівняно з що сполучник як «має
експресивне забарвлення: він акцентує присудок підрядної частини»
[Грамматика 1970, с. 704].
Деякі дієслова, що означають різні вияви мовлення, мислення, вживаються у
з’ясувальних реченнях питального типу. Вони пізнаються по тому, що підрядне
речення можна перетворити на просте питальне, і саме опорне слово має
питальне значення. В таких реченнях як наголошується, його можна замінити
іншим повнозначним словом, тобто як виступає сполучним словом. Наприклад:
«Ще й любила, як її розпитують, як вона у мужицтві жила, як пряла, мазала,
як коня поганяла» (Г. Квітка-Основ’яненко; як саме жила, яким способом
пряла…- «Як вона у мужицтві жила?», «Як пряла, мазала?..»); «Стоїш над ним, і
горло тобі здушується, що не знаєш, як йому допомогти у цій нервовій нічній
метанині» (О. Гончар; яким способом допомогти..; «Як йому допомогти в цій
нервові нічній метанині?»).
509
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
У складнопідрядних реченнях часу й умови слово як виконує функцію
сполучника, бо не має відповідних співвідносних займенників, з якими могло б
становити корелятивні пари. Це можна перевірити способом заміни іншими
сполучниками, наприклад: «Ще не будить гомін ранку тиші степової, як
виходить в поле ланка Ганни Кошової» (А. Малишко; «коли виходить…»); «Благо
тобі, друже-брате, як є в тебе хата» (Леся Українка; «якщо с в тебе…»).
Багато суперечливих поглядів висловлено вченими щодо сутності форми
коли. У «Курсі сучасної української літературної мови» за редакцією
Л. А. Булаховського, у монографії «Сучасна українська літературна мова» за
редакцією І. К. Білодіда і під їх впливом у підручниках для середньої школи
зазначається, що підрядні речення часу приєднуються сполучниками і сполучними
словами коли, поки, доки, ледве, скоро, як тільки, як, проте не вказується, як це
розуміти- чи ці форми промжні, гібридні, чи за одних умов вони вживаються як
сполучні слова, а за інших – як сполучники. Л. Ю. Максимов вважає всі ці
форми сполучниками, крім слова коли, яке буває і сполучним словом [Крючков,
Максимов 1977, с. 97]. Переконливішою є висловлена в граматиці російської
мови (1970 р.) думка про те, що «слово когда входить у коло власне
сполучників і не має найважлившої властивості відносного займенника –
анафоричності. У зв’язку з цим тогда є факультативним елементом речень із
сполучником когда і виконує функцію експресивної частки – заключної (у разі
препозиції підрядної частини) чи підсилювально-видільної (у разі постпозиції
підряд-ноі частини)» [Грамматика 1970, с. 684].
Коли виступає сполучником і в умовних реченнях, де його можна замінити
сполучником якщо, наприклад: «Коли в хаті пахне сухими травами і над зблідлими
від часу фотографічними картками на стіні темніє пучок васильків, це нагадує про
літо» (С. Васильченко) – «Якщо в хаті пахне сухими травами…».
В означальних реченнях коли – сполучне слово, бо його можна замінити
займенником який, наприклад: «Черниш народився в ту зиму, коли (в яку, під
час якої) країна прощалася з Іллічем» (О. Гончар). На місці коли в таких
реченнях може стояти і як, наприклад: «Згадай той час, як ти ягнята пасла»
(Леся Українка; «коли ти ягнята пасла»). Отже, у складнопідрядних означальних
реченнях як також може бути сполучним словом [Чередниченко 1959, с. 100].
Приклади вживання як у складнопідрядних означальних реченнях з функцією
сполучника, які подаються в «Курсі сучасної української літературної мови» за
редакцією Л. А. Булаховського (К., 1951. – Т. 2. – С. 206), непереконливі, бо такі
речення насправді є складнопідрядними способу дії чи порівняння – в них
здебільшого фігурують пари такий – як. З огляду на нечасте вживання та певні
сумніви, що при цьому виникають, багато авторів взагалі не згадують як серед
засобів зв’язку означальних підрядних речень.
Таким чином, для розрізнення сполучників і сполучних слів необхідно
насамперед брати до уваги тип складнопідрядного речення, його будову, функцію
розглядуваного засобу зв’язку. Всі інші способи – заміни, випущення,
перетворення – відіграють допоміжну роль. Розмежування сполучників і
сполучних слів важливе не тільки для встановлення істини, а й для глибшого
усвідомлення будови різних складнопідрядних речень. У складнопідрядних
означальних і займенниково-означальних реченнях частіше вживаються
сполучні слова, ніж сполучники. «Саме в реченнях першої групи – зазначає
Л. Ю. Максимов, – особливо велика роль інших елементів будови, зокрема
співвідносних слів, які можуть утворювати разом з відповідними займениками
510
Тема V. Синтаксис складного речення
сталі пари… У таких випадках зв’язок між частинами речення особливо тісний, а
граматичне значення особливо чітке» [Крючков, Максимов 1977, с. 48-49]. У
з’ясувальних реченнях частіше вживаються сполучники і рідше – сполучні слова.
До цих речень наближаються складнопідрядні речення способу дії, для яких
характерні і сполучні слова, і сполучники, та складнопідрядні речення місця, в
яких підрядні речення приєднуються тільки сполучними словами. Щодо
останнього типу речень сучасні мовознавці досить одностайні. Отже,
складнопідрядні означальні речення, займенниково-означальні, з’ясувальні,
способу дії і місця об’єднує можливість уживання сполучних слів.
Для більшості обставинних речень – часових, умовних, причинових, речень
мети, порівняльних, допустових, наслідкових – характерні тільки сполучники, бо
підрядні речення в них пояснюють головні в цілому, тобто слабше пов’язані, а для
цього потрібні самостійні засоби зв’язку, ніж сполучні слова, якими і є
сполучники.
Література
1. Пешковский 1938: Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном
освещении. – 6-е изд. -М.: Учпедгиз, 1938. -452 с.
2. Русская 1980: Русская грамматика: В 2 т. – М.: Наука, 1980. – Т. 2:
Синтаксис. – 709 с.
3. Сучасна 1972: Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За ред.
І. К. Білодіда. – К.: Наук, думка, 1972. -516 с.
4. Чередниченко 1959: Чередниченко І. Г. Складнопідрядні речення в
сучасній українській мові. – Чернівці: Вид-во Чернівець ун-ту, 1959. – 134 с.
5. Бабайцева 1979: Бабайцева В. В. Русский язьік: Синтаксис и
пунктуация. – М.: Просвещепие, 1979. – 269 с.
6. Грамматика 1970: Грамматика современного русекого литературного
язьїка / Под ред. Н. Ю. Шведовой. – М.: Наука, 1970. – 767 с.
7. Крючков, Максимов 1977: Крючков С. Е., Максимов Л. Ю.
Современньїй русский язьїк. Синтаксис сложного предложения. – 2-е изд.,
перераб. – М: Просвещение, 1977. – 191 с.
Опубл.: Українська мова і література в школі. – /957. -Л» 4. -С. 31 – 36..

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.