ЧАСТИНА МОВИ – лексико-граматичний розряд слів, який від-різняється від інших своїм значенням, набором граматичних категорій, основними синтаксичними функціями та засобами словотворення.
Так, іменники відрізняються від інших частин мови тим, що ма¬ють спільне значення предметності, у них наявні самостійні кате¬горії роду, числа й відмінка. Іменники поділяються на чотири відміни за типами відмінювання, синтаксичною функцією підмета та до¬датка, які є головними для іменника.
Поділ слів за частинами мови був проведений дуже давно, ще в античних граматиках. У IV ст. до Р.Х. Арістотель уже виділяв ім’я, дієслово, сполучник, прийменник. Саме з античних граматик автор однієї з найавторитетніших граматик (“Грамматика Словенския пра-вильное Синтагма…”, надрукована в Єв’ю біля Вільни у 1619 році) Мелентій Смотрицький виділяє вісім частин мови: Ім’я, дієслово, числівник, займенник, прийменник, сполучник, частка, вигук. Частини мови виділяються за різними ознаками. Традиційним для європейського мовознавства є поділ за морфологічними ознаками, але останнім часом учені переконуються у недосконалості таких

основ виділення частин мови, наголошуючи на тому, що визна-чальними повинні бути синтаксичні критерії. Склад частин мови у різних мовах різний. Відмінності стосуються як кількості частин мови, так і їх обсягів.
Для української мови традиційним є поділ на повнозначні та не- повнозначні або самостійні й несамостійні частини мови. До повно-значних належать іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник; до неловнозначних – прийменник, спо¬лучник, частка. Окремо виділяється вигук, який не належить ні до повнозначних, ні до неловнозначних частин мови.
У живій мові відбуваються якісні зміни, внаслідок чого можли¬вий перехід одних частин мови в інші. Такі переходи зв’язані зі зміною лексичних та граматичних властивостей слів.