ЧИСЛІВНИК-повнозначна частина мови, яка означає конкретну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі: сім зошитів, двадцять п’ять гривень, три сьомих, шестеро сес¬тер, двадцять перше квітня та ін.
За значенням та характером вживання числівники поділяються на кількісні та порядкові.
Кількісні числівники відповідають на питання скільки?Дев’ять осіб не з’явилося сьогодні на засідання гуртка через хворобу, поряд¬кові – котрий за порядком? Дев’ятий день безперестану йде дощ.

За будовою розрізняють числівники:
1) прості: один, чотири, тисяча,
2) складні: двадцять, сімнадцять, вісімдесят;
3) складені: двадцять один, сто сорок перший, тисяча дев’ятсот дев’яносто восьмий.
Усі числівники відмінюються за відмінками, а порядкові також за родами й числами. Усі числівники можуть поєднуватися з іменника-ми. Числівники вживаються в усіх стилях мовлення, притому в науко¬вому (у математиці) – часто без іменників.
У європейських граматиках числівник спочатку не виділявся як окремий розряд слів, але з появою докладних граматичних описів його стали відносити до окремого лексико-граматичного розряду слів, тобто виділяти як окрему частину мови (приблизно з XVIII—XIX ст.). Суперечки щодо статусу числівників тривають і зараз на підставі загальних принципів виділення частин мови та стану вивчення у конкретній мові.