У нових граматичних описах української мови сполучники кваліфікують як
окремий тип одиниць релятивної семантики (спочатку – аналітичних синтаксичних
морфем [Вихованець 1980, с 22], а згодом – службових слів-морфем [Вихованець
2004, с. 329, 346]), що виконують дві граматичні функції переважно в складному
реченні: 1) формально-синтаксичну функцію – виражають синтаксичний зв’язок між
його предикативними частинами, 2) семантико-синтаксичну функцію – передають
семантико-синтаксичні відношення між ними [Вихованець1988, с. 27-28; Вихованець
2004, с. 329, 346; Городенська 2007, с. 3-4]. У традиційній граматиці поняттям
семантико-синтаксичної функції сполучників та сполучних слів не оперували,
зважали тільки на їхню синтаксичну функцію [Коломієць 1969, с. 516], визначали
засоби оформлення синтаксичного (підрядного та сурядного) зв’язку між частинами
511
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
складнопідрядного або частинами складносурядного речення чи однорідними
членами в простому реченні, подавали групи підрядних сполучників, сполучних слів,
інших засобів, уживаних для приєднання підрядного речення (підрядної частини) до
головного чи певного слова в ньому [Коломієць 1969, с. 519-524 ], або групи
сурядних сполучників, що поєднують між собою різнопланові за формальною та
значеннєвою взаємозалежністю сурядні частини чи однорідні члени речення
[Коломієць 1969, с. 516-519]. Нові класифікації складнопідрядних і складносурядних
речень української мови спираються на обидві граматичні функції відповідно
підрядних сполучників і сполучних слів та сурядних сполучників. До того ж, за
можливістю сполучників виконувати семантико-синтаксичну функцію
складнопідрядні речення поділено на а) складнопідрядні речення з асемантичними
сполучниками, б) складнопідрядні речення із семантичними сполучниками та
в) складнопідрядні речення зі сполучними словами (невласне-сполучниками)
[Вихованець 1993, с. 319-320], а складносурядні – на а) складносурядні речення з
асемантичними сполучниками та б) складносурядні речення із семантичними
сполучниками [Вихованець 1993, с. 301].
Серед підрядних, звичайно, переважають семантичні сполучники, тобто ті, що
виражають певний тип семантико-синтаксичного відношення між підрядною та
головною частинами. Вони вживаються в складнопідрядних реченнях із підрядними
детермінантними частинами, де вказують на синтаксичну залежність підрядної
детермінантної частини від головної загалом і виражають детермінантні (обставинні)
еемантико-синтаксичні відношення [Вихованець 1993, с. 321].
Мста пропонованого дослідження – простежити нівеляцію семантико-
синтаксичної функції підрядних сполучників під впливом різних значень об’єктної
валентності опорного предикатного компонента в головній частині, обґрунтувати
валентну зумовленість їхньої асемантичності. Його наукова новизна полягає в тому,
що воно є першою спробою в українській граматиці переглянути узвичаєну
кваліфікацію семантико-синтаксичної сфери підрядних сполучників, визначити типи
прислівних об’єктних складнопідрядних речень з асемантичними сполучниками,
розмежувати власне асемантичні сполучники й транспоновані в з’ясувально-об’єктну
сферу сполучники різних семантичних груп, уживані в ролі асемантичних.
Асемантичні підрядні сполучники безпосередньо не виражають семантико-
синтаксичного відношення між підрядною та головною частинами в
складнопідрядному реченні, оскільки цю функцію значною мірою перебирають на
себе інші його елементи. Це – насамперед опорне предикатне слово в головній
частині, що своєю семантикою відкриває об’єктну валентність, яку заповнює
підрядна частина, набуваючи відповідного семантико-синтаксичного відношення,
напр.: Потім Марко пригадав, що в попелі печеться картопля… (Г. Тютюнник); Я
люблю, аби були великі і пишні квіти… (М. Матіос). Сполучники потрапляють у
сферу об’єктного семантико-синтаксичного відношення тільки тому, що вони
приєднують таку підрядну частину з опорним предикатним словом підрядним
прислівним зв’язком. Саме об’єктна валентність опорного предикатного слова
унеможливила виконання цими сполучниками семантико-синтаксичної функції, бо
вона визначила об’єктне семантико-сингаксичне відношення між підрядною
частиною й опорним підрядним компонентом у складнопідрядному реченні,
спричинила семантичну нівеляцію таких сполучників [Вихованець 1993, с. 320.].
Отже, асемантичні сполучники функціонують у складнопідрядних реченнях з
валентно зумовленими прислівними підрядними частинами, граматично
підпорядковуючи їх опорним предикатним словам у головній частині.
512
Тема V. Синтаксис складного речення
Основним типом складнопідрядних речень із валентно зумовленими
прислівними підрядними частинами є з’ясувально-об’єктні складнопідрядні речення
[Вихованець 1993, с. 332]. їхня підрядна частина виражає з’ясувально-об’єктне
семантико-синтаксичне відношення, що грунтується на правобічній об’єктній
семантико-синтаксичній валентності предиката дії головної частини, вираженого
здебільшого дієсловами, рідше – утвореними від них іменниками, та предиката стану,
експлікованого одиницями різної частиномовної належності – дієсловами,
відприслівниковими дериватами, відіменниково-відприслівниковими дериватами,
якісними прикметниками тощо.
Дієслівні предикати в ролі опорного предикатного компонента головної
частини досить різноманітні за своїм лексико-семантичним наповненням, що впливає
на вибір асемантичного сполучника для граматичного підпорядкування йому
підрядної частини зі з’ясувально-об’єктним відношенням. Від його значення
залежить насамперед уживання асемантичних сполучників що та щоб, аби. Перший
приєднує підрядним прислівним зв’язком підрядну з’ясувально-об’єктну частину з
дієсловами мовлення, повідомлення, передавання інформації (говорити, казати,
мовити, розповідати, оповідати, шептати, повідомляти, інформувати,
зауважувати та ін.), мислення, розумової діяльності (думати, гадати, міркувати,
вважати, розуміти, збагнути, знати, пам’ятати, пояснювати, усвідомлювати,
передбачати та ін.) сприймання, відчуття (бачити, помічати, слухати,
спостерігати, чути, відчувати та ін.), сподівання (сподіватися, надіятися, чекати,
вірити та ін.), два другі – з дієсловами волевиявлення щодо адресата, спонукання
(вимагати, наказувати, прохати, дозволяти, заборо}іяти, пильнувати, наполягати,
радити, бажати, хотіти, прагнути та ін.), позитивного чи негативного ставлення до
когось, чогось, внутрішнього стану, почуття (любити, боятися, побоюватися та ін.),
піклування (дбати, піклуватися, турбуватися та ін.) тощо. Напр.: Він розповів, що
греки, так само як і стародавні українці-язичники, вважали незгоди, хвороби,
нещастя, смерть карою богів на людей… (М. А. Кун); Я одразу збагнув, що
сталося… (В. Самчук); Тому й вороги наші завжди …старанно пильнували, аби
заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту (І.Огієнко);
Хліб любить, щоб його шанували… (Г. Кривда).
Сполучник що І. Р. Вихованець зарахував до найтиповіших асемантичних
сполучників української мови, бо він указує лише на підрядний зв’язок між
предикативними частинами, тобто стосується формально-синтаксичної функції, і
позбавлений семантичного навантаження [Вихованець 1993, с. 320]. На тому, що „він
позбавлений будь-яких семантичних відтінків і виступає в складнопідрядному
реченні виключно як показник синтаксичної залежності підрядного додаткового
речення”, наголошували і його попередники [Грищенко 1972, с. 320]. Справді, цей
асемантичний сполучник є спеціалізованим формально-синтаксичним засобом
поєднання підрядної з’ясувально-об’єктної частини з опорним морфологічним
дієсловом, що виражає значення дієслівного предиката дії, рідше – стану. Крім
основної придієслівної об’єктної позиції, залежної від дієслівного предиката дії або
стану, асемантичний сполучник що може перебувати ще й у позиції об’єкта стану,
зумовленій предикатами стану різної частиномовної належності, які за
синтаксичними показниками І. Р. Вихованець зарахував до аналітичних дієслів із
семантикою стану [Вихованець 1992, с. 100]. їх значно менше порівняно з
морфологічними дієсловами, до того ж вони нерідко співвідносяться з ними за
значенням. Роль опорного предикатного компонента головної частини виконують
лише деякі аналітичні дієслова зі значенням сприймання, відчуття: видно, помітно
513
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
(пор. бачити), чутно (пор. чути), інтелектуального стану: відомо (пор. знати),
зрозуміло (пор. зрозуміти), упевнений (пор. упевнитися), переконаний (пор.
переконатися), емоційного, внутрішнього стану: прикро, гірко, байдуже, дарма,
жаль, жалко, сором, соромно, шкода, з оцінним значенням: добре, погано, біда, лихо.
Напр.: Всім відомо, що Київ стоїть на горах… (Питання мовної культури); Мені
дарма, що брехні і обмови Об мене торохтять, як об гостинець град
(В. Симоненко); Шкода.., що нивка така вузенька… (В. Самчук).
Що ж до асемантичних сполучників щоб, аби, то для них згадана функція є
неосновною, транспозиційною, бо вони спеціалізуються в українській мові на
вираженні цільового семантико-синтаксичного відношення між підрядною й
головною частинами в складнопідрядному реченні. Про їхнє обмеженіше вживання
порівняно з асемантичним сполучником що свідчить також і те, що вони не можуть
поєднувати підрядну частину з’ясувально-об’єктної семантики з опорним
предикатним компонентом головної частини, вираженим віддієслівним іменником із
семантикою дії або стану, відприслівниковим чи відіменниково-відприслівниковим
дериватом, якісним прикметником на позначення різних станів. Проте асемантичні
сполучники щоб, аби – єдині формально-синтаксичні засоби приєднання підрядної
з’ясувально-об’єкгної частини до опорного предикатного компонента з модальною
семантикою обов’язковості (треба, потрібно, необхідно та ін.), бажаності (варто,
бажано), доцільності (доцільно, доречно, важливо), можливості (можпа).
Напр.:…нам треба, щоб він проект був модерним і зручним (Україна молода, 24
березня 2006); Світові треба, аби хтось на Землі зачаровано дивився на небо
(Україна молода, 7 червня 2006); Дуже важливо, аби цього вечора товариство
вдягло чистий та охайний одяг (О. Берег).
У сфері об’єктних семантико-синтаксичних відношень між підрядною частиною
й опорним дієслівним предикатним компонентом головної частини в українській
мові нерідко функціонують як асемантичні всі 15 порівняльних сполучників
подібності, ірреальності, невпевненості, сумніву, припущення (мов, мовби, мовбито,
немов, немовби, немовбито, наче, начеб, начебто, неначе, неначебто, ніби, нібито,
буцім, буцімто), які у своєму типовому вияві мають статус семантичних сполучників,
що виражають порівняльне семантико-синтаксичне відношення між підрядною
порівняльною частиною й головною частиною загалом у складнопідрядному реченні.
Вони відрізняються від асемантичного сполучника що вужчим значеннєвим
діапазоном опорного дієслова, з яким поєднують підрядним прислівним зв’язком
підрядну частину з’ясувально-об’єктної семантики. Він обмежений лише деякими
дієсловами мовлення (говорити, казати, стверджувати) та кількома дієсловами зі
значенням невпевненого відчуття, сприйняття, удавання, ужитими в третій особі
однини або множини. До найпродуктивніших належать здається, здавалося,
увижається, увижалося, чується, вчувалося, почулося, причулося тощо, напр.:
Кажуть [ті люди], немовби вогонь обернувся найперше в повітря, Потім з повітря
постали дощі, а дощі обернулись В землю… (М. Зеров); …стверджувати, буцімто
на недавніх виборах зазнала фіаско ідеологія націоналізму, немає жодних підстав
(А. Погрібний); Здасться, мовби мчу я у санках по сніговім шляху (Леся Українка); /
здавалось, наче так само колись Петра проводжала, співаючи про дівчину Галю
(М. Стельмах); Сироватці здалося, буцім він заповз не в лисячу нору, а в смердючу
геснну (Ю. Мушкетик); / здалося Миколці, немовбито на шляху раптом з ‘явився
вершник (Б. Янчук); Усе мені ввижається, неначе Понад рікою сад пливе в моїм
краю… (М. Стельмах); …почулось, …мовбито іноді очерети з річкою розмовляють…
(Д. Мордовець); Причулося, немовби десь мої хрещеники голосять: „ Тату, укрийте
514
Тема V. Синтаксис складного речення
нас!” (С. Васильченко). Виняток становить асемантичний сполучник як,
транспонований у сферу об’єктних семантико-синтаксичних відношень зі сфери
порівняльних семантико-синтаксичних відношень, які відрізняються від таких же
відношень згаданих вище порівняльних сполучників відтінком справжності. Саме
цей відтінок уможливлює використання асемантичного сполучника як для
приєднання підрядної з’ясувально-об’єктної частини майже з усіма тими
значеннєвими групами опорних дієслів, із якими їх поєднує асемантичний сполучник
що, проте основною з-поміж них є група дієслів сприймання, напр.: Я бачив, як
боєць, потомлений з походу… По-господарському у довбану колоду Збирав упійманий
пропахлий воском рій (М.Рильський); …чути було, як вони [дівчата] вибігали
надвір… (Г. Тютюнник); Спинюся я і довго буду слухать, як бродить серпень по
землі моїй (Л. Костенко); Українці Закарпаття не забули, як різні зайди та
загарбники намагалися підкорити їх, знищити, мадяризувати, онімечити,
чехізувати, русифікувати (І. Хланта); Хлопці знову… показують нашій владі, як
затято треба відстоювати національні інтереси (Україна молода, 17 лютого 2006).
Функцію асемантичного сполучника у сфері з’ясувально-об’єктного відношення
виконує підрядний сполучник чи [Городенська 2007, с. 263], який окремі дослідники
вважали часткою, що „за своєю конструктивною роллю в складнопідрядному реченні
подібна до сполучників” [Грищенко 1972, с. 330]. її ставили в один ряд зі
сполучниками, уживаними в складнопідрядному реченні з підрядним додатковим (у
тодішній термінології – К. Г.) наголошували на тому, що вона виконує лише
синтаксичну функцію – синтаксично пов’язує підрядне додаткове речення з
головним, не бере участі у формуванні внутрішньо-синтаксичної структури
підрядного речення, надає йому, подібно до підрядно-питальних слів на зразок як, де,
куди, звідки, коли, доки, хто, що, який, чий, котрий, скільки, непрямо-питального
значення [Там само]. Цей асемантичний сполучник, на відміну від попередніх, має
обмеження не лише в лексико-семантичному наповненні опорного дієслова головної
частини, а й у виборі граматичної форми деяких дієслів. Він поєднує підрядним
прислівним зв’язком підрядну частину з’ясувально-об’єктної семантики з опорними
дієсловами мовлення, сприймання та мислення, найуживанішими з-поміж яких є ті,
що передбачають отримання інформації, зокрема питати, спитати, перепитувати,
цікавитися, дізнатися, довідатися, знати й под., напр..: Охрім… потім став питати
у Марка, чи той не бачив його істика (Г. Тютюнник); – Бабусю! – каже він. – Хотів
я подивиться. Чи дуже довгий світ (Я. Глібов); Тимко вийшов у сіни і деякий час
прислухався, чи не розмовляють на жіночій половині (Г. Тютюнник). Крім того,
дієслово знати повинне мати неозначену чи заперечну форму або ж уживатися в
питальному реченні, а дієслова дізнатися, з’ясувати й под. – форму наказового
способу, інфінітива чи майбутнього часу, пор.: Дізнайся, чи працюватиме
бібліотека в неділю; Треба дізнатися, чи працюватиме бібліотека в неділю; Я
дізнаюся, чи працюватиме бібліотека в неділю. У заперечній формі вживається
також опорний предикатний компонент із семантикою стану, що конкретизується як
невпевненість суб’єкта в чомусь, необізнаність із чимсь, пор: …невідомо, чи хто тим
переймається (В. Самчук); Не впевнений, чи є в житті щось таке, що могло б
викликати в мене страх і паніку (Україна молода, 17 лютого 2006).
Нарешті, як асемантичні сполучники, що приєднують підрядну з’ясувально-
об’єктну частину до опорного предикатного компонента головної частини, в
українській мові зрідка вживаються підрядні умовні сполучники якби, якщо, що
відрізняються від усіх згаданих асемантичних сполучників переважно оцінним
наповненням опорного предикатного компонента, реалізованим відприслівниковими
515
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
дериватами на зразок добре, ліпше, краще, погано, гірше й под. Напр..: Добре було б,
якби ти женився… (Є. Гуцало); Але ліпше було б, якби князь не топтав до мене
стежки (І. Нечуй-Левицький); Краще було б, якби ви втекли в степи, в ліси, в
хутори (Г. Тютюнник); Погано буде, якщо до парламенту не пройде кілька…
новачків (Газета по-українськи, 17 березня 2006). Подібно до порівняльних
сполучників для умовних сполучників якби, якщо ця формально-синтаксична
функція також є невласною, транспозиційною, але ще більш обмеженою, через те що
її вони виконують, поєднуючи підрядну з’ясувально-об’єктну частину з опорним
предикатним компонентом вузької станової семантики. Обидві свої граматичні
функції ці сполучники виконують у структурі складнопідрядних речень із
семантичними сполучниками, коли поєднують підрядну умовну частину з головною
підрядним детермінантним зв’язком та виражають умовне семантико-синтаксичне
відношення між ними.
Другий тип складнопідрядних речень із валентно зумовленими прислівними
підрядними частинами становлять порівняльно-об’єктні складнопідрядні речення
[Вихованець 1993, с. 333; Загнітко 2001, с. 403]. На противагу попередньому типові
його підрядна частина виражає порівняльно-об’єктне семантико-синтаксичне
відношення, що грунтується на правобічній валентності об’єкта порівняння, яку
відкриває опорний предикат стану-відношення в головній частині, виражений
компаративним прикметником або компаративним прислівником. Компаративний
предикат обмежений формами вищого ступеня порівняння якісних прикметників та
якісно-означальних прислівників оцінної семантики, серед яких найуживанішими є
кращий, ліпший, гірший, важчий, легший, вигідніший, краще, ліпше, гірше, важче,
легше, вигідніше та ін., і прислівників міри й ступеня більше, менше. Цей
значеннєвий різновид об’єкта породжений особливою семантикою компаративного
предиката, яка передбачає лише встановлення якісної або кількісної переваги
суб’єкта порівняння над об’єктом порівняння, тоді як семантика предикатів дії
визначає об’єкт, на який спрямовується їхня дія, а семантика предикатів стану
потребує об’єкта, що потрапляє в їхній стан. Підрядну частину, ужиту в позиції
об’єкта порівняння, поєднує з опорним компаративним компонентом переважно
асемантичний сполучник ніж або його функціональний еквівалент аніж (пор.: Чужа
жінка все здасться кращою, ніж справді вона с (І. Карпенко-Карий); Та краще
пальці свої гризти, ніж за таку плату робити (В. Винниченко); Ліпше умерти раз,
умерти гордо, з незламною душею, аніж: повзати на колінах і вмерти двічі –
морально і фізично (І. Багряний); Запорожці використовували в походах проти
Туреччини підводні човни набагато раніше, ніж: це було в Західній Європі
(О. Апанович); …держава вже упродовж: багатьох років витрачає на науку
вп ‘ятеро менше, аніж: мусила б витрачати за українськими законами (М. Стріха); За
„ соціальні пакети ” люди платять значно менше, ніж: компанія витрачає за цей вид
діяльності (Україна молода, 18 квітня 2006), а в розмовній мові та мові фольклору –
асемантичні сполучники чим та як (пор.: Ліпше з водою злучитись, чим з нелюбом
заручитись (Укр. прислів’я); Краще на волі у вітці, чим у неволі в золотій клітці
(Укр. прислів’я); Ліпше весь вік дівувати, як з нелюбом проживати (Укр. прислів’я).
Третій тип складнопідрядних речень з асемантичними сполучниками
становлять ті, підрядна частина яких має подвійний формально-граматичний та
семантико-синтаксичний зв’язок з опорним предикатним компонентом у головній
частині, що зумовлено його морфологічною належністю. Ця підрядна частина, з
одного боку, граматично підпорядкована опорному віддієслівному іменникові, який,
успадкувавши об’єктну семантико-синтаксичну валентність свого базового дієслова,
516
Тема У. Синтаксис складного речення
вступив із нею у підрядний прислівний зв’язок та об’єктне семантико-синтаксичне
відношення. З іншого боку, така підрядна частина, перебуваючи в постпозиції до
опорного іменника, пов’язується з ним підрядним прислівним зв’язком неваленпюго
характеру, передбачуваним у формальному плані граматичними особливостями
іменника як частини мови [Вихованець 1993, с. 334], адже всі іменники маю 11.
„спроможність поширюватися предикативними одиницями, оформленими як
підрядні частини відповідної будови” [Там само], і валентно не зумовленим
означальним формально-синтаксичним відношенням. Основним засобом поєднання
такої синкретичної підрядної частини з’ясувально-об’єктної та означальної
семантики з опорним предикатним віддієслівним іменником є асемантичний
сполучник що. Зрідка цю функцію виконують згадані асемантичні порівняльні
сполучники та асемантичні цільові сполучники щоб, аби. За своїм лексико
семантичним наповненням опорний віддієслівний іменник не відрізняється від свою
базового дієслова, тобто він може бути виражений лексемами зі значеннями
мовлення (твердження, повідомлення, запитання), мислення, розумової ДІЯЛЬНОСТІ
(думка, гіпотеза, прогнози), сприймання, відчуття (чутка, брехня), волевиявлення,
спонукання (наказ, прохання, вимога, бажання) тощо. Напр.: Твердження, ніби
суцільна письменність стоїть на заваді народній творчості, прийняти не можна
(М. Рильський); …на запитання Марка, чи бачив він лисицю, сказав, що він її не
бачив (Г. Тютюнник); Учені знаходять усе більше підтверджень гіпотези, буцім
зникнення динозаврів 65 мільйонів років тому пов’язане саме із зіткненням великого
астероїда з Землею (Україна молода, 7 червня 2006); Були прогнози, що циклоп…
насувається (О. Гончар); Зрання Василь ходив до церкви і пустив між ріднею чутку,
що батько з кацапщини вернувся (В. Самчук); Поширюють чутки, мов бп
російського газу нам не обійтися (Україна молода, II січня 2006); Українські
переробники самі висловили бажання, щоб їх додатково перевіряли (Україна молода,
30 травня 2006).
Асемантичні сполучники, використовувані у сфері з’ясувально-об’єкпюго
відношення, можуть поєднувати прислівну підрядну частину також із семантично
знівельованим займенниковим словом те (у безприйменниковій чи прийменниковій
формі непрямого відмінка) в головній частині складнопідрядного речення
займенниково-співвідносного типу несиметричної структури прислІВНО-
кореляційним підрядним зв’язком. Це займенникове слово формально заповнює
позицію об’єкта дії або стану, зумовлену семантикою дії або стану опорного
предиката головної частини, проте воно лише вказує на нього, а не визначає його,
тобто виконує дейктичну функцію [Вихованець 1993: 325]. Саме це спричинилося до
семантичної нівеляції займенникового слова те та перетворення його на
факультативний компонент формально-граматичної структури головної частини, до
втягнення у придієслівну валентну об’єктну позицію підрядної частини з’ясувально-
об’єктної семантики, пор.: Вона не думає про те, чи згадає її хоч один романіст
(В. Самчук); Дбала за те, щоб не жарко було шановному гостеві (О. Гончар);
Старий дзвонар одного давнього вечора розповідав про те, як десь дівчата дзвонами
привертали парубочі серця (М. Стельмах); То ж можна сподіватися на те, що
третій концерт Монсеррат в Україні був не останній (Україна молода, 22 квітня
2006); ЗМІ переконують обивателів шахтарського краю в тому, буцімто їхні кревні
перерозподіляються на користь западенців (Україна молода, 7 червня 2006); Під час
тих самих дискусій доводиться чути ще й про те, нібито Україна не знає реального
надходження до неї газу (Україна молода 18 квітня 2006).
517
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
Крім десемантизованого факультативного співвідносного займенникового
слова, дослідники виокремлювали в структурі складнопідрядного речення з
підрядним додатковим обов’язковий корелятивний займенник, переважно в
прийменниковій формі непрямого відмінка, тобто той, без якого неможлива
сполучуваність опорного дієслова головної частини з підрядним додатковим,
визначали коло таких дієслів і залежних від них прийменникових і
безприйменникових форм корелятивних займенників, уважаючи, що саме ці форми
знімають обмеження у сполучуваності дієслів з підрядним додатковим реченням, бо
через них будь-яке дієслово може поєднатися з таким підрядним, через що їх
кваліфікували як обов’язкову умову граматичної організації складнопідрядного
речення з підрядним додатковим [Грищенко 1972, с. 327] .
Із відмінковою формою семантично знівельованого займенникового слова те
може поєднуватися за допомогою асемантичних сполучників підрядна частина
з’ясувально-об’єктної та означальної семантики. Це можливо тому, що згадана форма
в структурі головної частини перебуває в об’єктній позиції, зумовленій семантикою
базового для предикатного іменника дієслова, пор.: У Крилосі давно відомі чутки про
те, що Ярослав Пастернак розгадав місце колишнього княжого палацу (Україна
молода, 3 червня 2006); Основною у його виступі була думка про те, як здешевити
орендарям вироб)шцтво зерна (Україна молода, 16 травня 2006); Для встановлення
того, чи це морф однієї морфеми, потрібно окреслити значення відмінка
(Н. Клименко); Розмови про те, буцімто літак АН-70 мас низку недоліків, на думку
провідних фахівців авіаційної галузі, – безпідставні (Україна молода , 8 червня 2006).
Отже, за здатністю самостійно виконувати семантико-синтаксичну функцію
сполучники української мови поділяються на семантичні та асемантичні. У своєму
типовому функціональному вияві підрядні сполучники є виразниками синтаксичного
зв’язку та семантико-синтаксичного відношення між підрядною й головною
частиною в складнопідрядному реченні, тобто семантичними підрядними
сполучниками. Вони вживаються в детермінантних складнопідрядних реченнях, де
вказують на синтаксичну залежність підрядної детермінантної частини від головної
загалом і виражають детермінантні (обставинні) семантико-синтаксичні відношення
між ними.
Ті підрядні сполучники, які самостійно не виражають семантико-синтаксичного
відношення між підрядною та головною частиною в складнопідрядному реченні, є
асемантичними. їхню семантичну нівеляцію спричинила об’єктна семантико-
синтаксична валентність опорного предикатного слова в головній частині прислівних
складнопідрядних речень, бо вона визначила тип об’єктного семантико-
синтаксичного відношення між підрядною частиною і цим опорним предикатним
словом. Він залежить від семантики предиката головної частини, його
морфологічного та значеннєвого вираження. Дієслівні предикати із семантикою дії та
стану відкривають правобічну валентну позицію об’єкта дії та стану, а
відприслівникові та відіменниково-відприслівникові предикати на позначення стану
– таку ж позицію лише зі значенням стану, на основі яких виокремилося
з’ясувально-об’єктне семантико-синтаксичне відношення підрядної частини.
З’ясувально-об’єктні складнопідрядні речення є основною сферою вживання
асемантичних підрядних сполучників, бо, крім типового асемантичного сполучника
що, тут широко використовують асемантичні сполучники, які в типовому
функціонуванні є семантичними цільовими {щоб, аби), порівняльними (мов, мовби,
мовбито, немов, немовби, немовбито, наче, начеб, начебто, неначе, неначебто,
ніби, нібито, буцім, буцімто, як) та умовними (якби, якщо). їх вибір залежить від
518
Тема V. Синтаксис складного речення
лексичного значення опорного предикатного слова, якому вони синтаксично
підпорядковують підрядну з’ясувальну частину об’єктної семантики.
Прикметникові та прислівникові компаративні предикати із семантикою стану-
відношення мають правобічну валентність об’єкта порівняння, яка спричинила
об’єктно-порівняльне семантико-синтаксичне відношення підрядної частини. У
порівняльно-об’єктних прикомпаративних складнопідрядних реченнях як
асемантичний вживається переважно сполучник ніж та його функціональний
еквівалент аніж, а в розмовному стилі – асемантичні сполучники чим, як, для яких
ця функція також є транспозиційною
Складнопідрядні речення з асемантичними сполучниками репрезентують у
складі сполучникових складнопідрядних речень одиниці з виразною формально-
синтаксичною і знівельованою семантико-синтаксичною функцією підрядних
сполучників. Це теоретичне узагальнення відкриває перспективу нового підходу до
вивчення семантико-синтаксичної сфери сурядних сполучників і, врешті-решт, до
пошуку адекватнішої семантико-синтаксичної кваліфікації сполучника як окремого
типу слів-морфем.
Література
1. Вихованець 1980: Вихованець І. Р. Прийменникова система української
мови. – К.: Наук, думка, 1980. – 286 с.
2. Вихованець 1988: Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному
аспекті. – К.: Наук, думка, 1988. – 256 с.
3. Вихованець 1992: Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису
української мови. – К.: Наук, думка, 1992. – 222 с.
4. Вихованець 1993: Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. –
К.: Наук, думка, 1993. – 368 с.
5. Вихованець 1983: Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М.
Семантико-синтаксична структура речення. – К.: Наук, думка, 1983. -219 с.
6. Вихованець 2004: Вихованець Іван, Городенська Катерина. Теоретична
морфологія української мови / За ред. чл.-кор. НАН України Івана Вихованця. – К.:
Унів. вид-во „Пульсари”, 2004. – 400 с.
7. Городенська 2007: Городенська Катерина. Граматичний словник української
мови: Сполучники. – К.; Херсон: Вид-во ХДУ, 2007. – 340 с.
8. Грищенко 1972: Грищенко А. П. Складнопідрядні речення з підрядними
додатковими // Сучасна українська літературна мова. Синтаксис/ За заг. ред.
І. К. Біполіда. – К.: Наук, думка, 1972. – С. 316 -331.
9. Загнітко 2001: Загнітко Анатолій. Теоретична граматика української мови:
Синтаксис. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.
10. Коломієць 1969: Коломієць Л. І. Сполучник // Сучасна українська
літературна мова. Морфологія / За заг. ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук, думка, 1969. –
С. 514-524.
Опубл.: Мовознавчий вісник: 36. наук. пр. на пошану професора Катерини
Городенської з нагоди її 60-річчя / МОН України. Черкаський нац. ун-т ім.
Б. Хмельницького; Відп. ред. Г. 1. Мартинова. – Черкаси, 2009. – Вип. 8. -С. 15 – 26..