Липинський В’ячеслав (Вацлав) Казимирович наро- дився 5 (17) квітня 1882 року у селі Затурцях на Волині в родинному маєтку польського шляхетського роду Липинських. Брат Володимир був відомим лікарем, а брат Станіслав — доктор філософії, агроном-селекціонер. Навчався В. Липинський у Житомирській, Луцькій та Київській гімназіях. У 1902 році відбував військову службу у Ризькому дра- гунському полку, що стояв у Кременці на Волині. На початку Першої світової війни був мобілізований як резервний офіцер до Четвертого драгунського Ново- троїцько-Катеринославського полку, в лавах якого у скла- ді російської армії генерала Самсонова відбув східнопрус – ську кампанію. Через легеневу недугу Липинського пере- вели до резервної частини спочатку до Дубна, потім до Острога й Полтави. Навесні 1903 року Липинський вступив до Ягеллон- ського університету в Кракові, де вивчав агрономію та слу- хав лекції з інших предметів, зокрема історії, також відві- дував лекції з української літератури Богдана Лепкого. У 1906 році, закінчивши навчання, одружився у Кракові з Казимирою Шумінською та виїхав з нею до Женеви, щоб вивчати соціологію у тамтешньому університеті. Але про- був там лише рік, оскільки швейцарський клімат погано впливав на здоров’я. З 1909 року В. Липинський перебував почасти у Кракові, почасти у власному маєтку Русалівські Чагари Уманського повіту (нині Черкаська область). Господа- рював на хуторі, який подарував йому рідний дядько Адам Рокицький. Уже тоді Липинський усвідомлював, що укра- їнському народові, який «живе, хоче жити і буде жити як народ незалежний», потрібно повернути його еліту; опо- ляченій і польській шляхті в Україні треба визначитися: буде вона з народом і зійде з позиції колонізаторів чи опи- ратиметься ходу історії. Цю альтернативу Липинський сформулював у брошурі «Шляхта на Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (Краків, 1909), а також у статтях до журналу «Przegląd Krajowy» (Київ, 1909), до редакції якого він входив. Напередодні Першої світової війни брав участь в орга- нізації за межами Росії українського політичного центру, трансформованого в Союз Визволення України (1914 рік). Лютневу революцію 1917 року В’ячеслав Липинський зустрів у Полтаві. Тоді, на початку визвольних змагань, Липинський зви- нувачував українських соціал-демократів у браку держав- ницької волі. Після Лютневої революції брав участь в українізації військових частин на Полтавщині. І одночас- но разом зі Сергієм Шеметом, як згадував сам Липин- ський, «політично організовував хліборобські консерва- тивні елементи на Полтавщині». Тоді ж він став одним із засновників Української демократично-хліборобської пар- тії й автором її політичної програми, виданої в жовтні 1917 року. Після визволення України від більшовиків, навесні 1918 року, В’ячеслав Липинський зблизився з Павлом Скоропадським, майбутнім Гетьманом Української Дер – жави. У той самий час консервативні сили (УДХП, «Українська народна громада» П. Скоропадського та «Союз земельних власників») створили опозиційну до Центральної Ради коаліцію і за офіційного нейтралітету німецьких окупаційних сил розпочали підготовку до дер- жавного перевороту. 29 квітня 1918 року Центральну Раду було повалено, Павла Скоропадського проголошено Гетьманом. У червні 1918 року В’ячеслав Липинський виїхав з України до Відня, щоб обійняти там посаду посла Української Держави. Послом Липинський залишався і після повалення Гетьманату. Хоч був «переконаним при- бічником гетьманської форми правління», він все-таки вважав, що у складні для нації часи слід відкинути всі ідеологічні розбіжності задля роботи на благо України. Однак подальші події на батьківщині, процес «самоспа- лення, в якому згоряє наша хата» (В. Липинський), зокрема розстріл полковника П. Болбочана, стали безпосе- редньою причиною відставки з посади посла УНР у Відні. Наприкінці серпня 1919 року Липинський передав справи посольства своєму заступникові, й після короткого пере- бування в санаторії «Гутенбрун» у Бадені оселився в Рай – хенау, гірському містечку в Нижній Австрії. У Райхенау В. Липинський прожив майже безвиїзно до осені 1926 року за винятком коротких поїздок до Відня, недалекого Бадена і перебування у Берліні у 1921-му. Саме на ці роки припадає його найінтенсивніша наукова і громадська діяльність. Там була опрацьована монографія «Україна на переломі. 1656–1659», звідти він керував діяльністю Українського союзу хліборобів-державників. Також В’ячеслав Липинський видавав неперіодичні збір- ники «Хліборобська Україна» (1920–1925), де друкувався його історіософський трактат «Листи до братів-хліборо- бів» (окремо виданий 1926 року). У листопаді 1926-го В. Липинський за дорученням Гетьмана Павла Скоропадського переїхав до Берліна пра- цювати у новоствореному Українському науковому інсти- туті як його дійсний член. Берлінський клімат та часті зустрічі й непорозуміння з близькими до гетьманського центру людьми несприятливо впливали на фізичний стан його здоров’я і психологічний спокій. За порадою лікарів Липинський покинув працю в інституті й повернувся до Австрії, де оселився у гірській місцевості Бадег поблизу Граца (1928). Саме у цей час загострилися суперечності між Павлом Скоропадським та В’ячеславом Липинським. Липинсь- кий фактично розірвав свої стосунки із Скоропадським. Український союз хліборобів-державників розколовся. Прихильники Гетьмана об’єдналися у Союз гетьманців- державників, а прихильники В. Липинського створили Братство українських класократів-монархістів, гетьман- ців (1930). Після загострення хронічної легеневої хвороби та сер- цевого нападу 26 квітня 1931-го В. Липинського перевез- ли до санаторію «Віннервальде», де він помер 14 червня 1931 року. Похований В’ячеслав Липинський у Затурцях на Волині. Основні праці: «Шляхта в Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (Краків, 1909) «Z dziejów Ukrainy» (1912) «Україна на переломі. 1657–1659» (1920) «Листи до братів-хліборобів» (написана в 1919–1926 рр., видана 1926-го у Відні) «Покликання «Варягів» чи організація хліборобів» (1925) «Релігія і церква в історії України» (1925)