ЗВЕРТАННЯ. Звертанням називаються речення, виражені іменни-ками у кличному відмінку. Це слово або словосполучення, що нази-ває того, до кого звернена мова.
“Не для слави – для вас, мої браття, я свій скарб найдорожчий ховав… “(Леся Українка).
Звертання може бути поширеним і непоширеним. Поширеним воно буває тоді, коли має при собі узгоджені й неузгоджені означення, прикладки та інші слова, з ними зв’язані – поширене:
“Про майбутнє моє здогадуйся, Радуйся, ниво моя високосна. Радуйся!” (А. Малишко).
Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. Після звертання, що стоїть на початку речення, ставиться кома або знак оклику:
Тзлубко мила, не журись, Ти сльози, мамо, зітри…” (А. Малишко); “Мово рідна! Ти ж-як море безконечна, могутня, глибинна”
(С. Плачинда).
Вигуки о, ой, що стоять перед звертанням, комою від нього не відокремлюються, бо вони виступають у значенні частки:
“Ой Тарасе, що з тебе буде?”(С. Васильченко).
Звертання, що стоять у середині речення, виділяються комами з обох боків:
“Чуєш ти мене, друже і боате. Всім я руку в путі подаю, щоб уміли ми завжди стояти За народ, За Вітчизну свою” (А. Малишко)

Перед звертанням, що стоїть у кінці речення, ставиться кома, а після нього той розділовий знак, який потрібний за змістом речення:
Тож такою і будь вічно, мово рідна!” (С. Плачинда).
Звертання у структурі простого речення є нечленованими речен-нями.