НЕПОВНЕ РЕЧЕННЯ. В українській мові речення поділяються за особливостями мовленнєвої реалізації / нереалізації обов’язкових головних і другорядних членів речення на повні (див. ПОВНЕ РЕ-ЧЕННЯ) і неповні.

Неповне речення – це синтаксичне утворення, в якому одна з ланок його будови не вимовляється і в той же час фіксується свідо-містю:
“Невже ви підете на хутір7- Комусь треба йти”(О. Слісаренко).
Пропущена обставина місця. Неповними можуть бути і односкладні, і двоскладні речення.
За умовами пропуску головних членів речення неповні речення поділяються на кілька видів: контекстуальні, ситуативні, еліптичні.
1. Контекстуальні неповні речення – це такі неповні речення, в яких пропущені член або члени повідомляються в тексті іншим реченням, найчастіше попереднім:
Тонта з Залізняком трубки закурили.
Страшно, страшно закурили” (Т. Шевченко);
2. Ситуативні неповні речення – це речення, в яких головний чи другорядний член пропускається тому, що в ситуації мовлення він мається на увазі і немає потреби його називати:
“Чи чуєш ти, Катерино? Біжи зустрічати! Уже прийшов, Біжи швидше, швидше веди в хат/’ (Т. Шевченко) – 2 речення: пропущено підмет “ти”, у 3-у – підмет “Марко”, у 4-у – додаток “Марка”;
3. Еліптичними є такі неповні речення, у яких уявлення про пропу¬щений член речення безпосередньо встановлюється із власного змісту та побудови:
“Попрощався – й надвір” (І. Гнатюк) – пропущено “кинувся”, “побіг”, “вилетів” і т. д. “З приїздом!” = (“Вітаю вас з приїздом”).