ВСТУП
Микола Гоголь – постать, що уособлює складність і трагізм української ідентичності в умовах імперського тиску. Його творчість і життя оповиті містикою, парадоксами та внутрішніми суперечностями, що відображають боротьбу між українським корінням і російським імперським контекстом. Ця стаття, спираючись на аналіз відеопередачі Ірини Фаріон, розглядає Гоголя як символ української трагедії, його зв’язок із предками, вплив на творчість і конфлікт із власною ідентичністю, що призвів до глибокої особистої кризи.
РОДОВІД І УКРАЇНСЬКЕ КОРІННЯ
Микола Гоголь народився 20 березня 1809 року у Великих Сорочинцях на Полтавщині в сім’ї, що походила зі старовинного козацького роду Гоголів-Яновських. Його предок, Остап Гоголь, гетьман Правобережної України кінця XVII століття, відіграв ключову роль у формуванні історичної свідомості письменника. Остап Гоголь брав участь у битві під Віднем 1683 року, що стала символом перемоги християнського світу над османською загрозою. Цей зв’язок із героїчним минулим, зокрема через постать Остапа, постійно впливав на Гоголя, викликаючи в нього прагнення досліджувати українську історію. Водночас трагедія його предка, який вагався між українською самостійністю та польською залежністю, відобразилася в душевному розколі самого письменника.
МІСТИКА І ТРАГЕДІЯ ОСОБИСТОСТІ
Життя Гоголя позначене містичними подіями, що формували його світогляд. Народження письменника супроводжувалося драматичними обставинами: після кількох викиднів його мати, Марія, дала обітницю назвати сина на честь святого Миколая, а сам процес пологів відбувся в екстремальних умовах – під час бурхливого переїзду, коли воли з возом злетіли в річку. Ця подія, а також рання смерть кількох дітей у сім’ї, додали містичного забарвлення сприйняттю Гоголем власного життя. Його творчість, зокрема твори на українську тематику, просякнута ірраціональними мотивами, що відображають внутрішній конфлікт між українським корінням і чужим імперським середовищем.
УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ У ТВОРЧОСТІ
Гоголь розумів українську історію через призму народної пісні, яку вважав справжнім джерелом національної пам’яті, на відміну від літописів, що, на його думку, були підлаштовані під ідеологічні системи. Зібравши понад тисячу українських пісень, він створив цикл творів, таких як «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Миргород», що відображають український фольклор і гумор. Проте його вибір писати російською мовою був зумовлений не лише особистими амбіціями, а й прагненням здобути визнання в імперському середовищі. Твір «Тарас Бульба» (1835) став уособленням козацької звитяги, але його перероблена редакція 1842 року, де акцент змістився на прославлення «русской земли», свідчить про вплив імперської ідеології.
КОНФЛІКТ ІЗ ТАРАСОМ ШЕВЧЕНКОМ
Порівняння Гоголя з Тарасом Шевченком, його сучасником, підкреслює діаметрально протилежні шляхи розвитку української культури. Якщо Шевченко втілював козацьку вольницю та залишався вірним українській мові й ідентичності, то Гоголь, попри свій талант, намагався інтегруватися в російську імперську систему. Його критика Шевченка, зокрема зауваження про «дьоготь» у поезії та використання української мови, відображає заздрість до здатності Шевченка зберегти зв’язок із народом. Вірш Шевченка, присвячений Гоголю, став закликом до усвідомлення національної ідентичності, але Гоголь, визнаючи талант земляка, не зміг подолати власного внутрішнього розколу.
ІМПЕРСЬКИЙ ТИСК І ДЕПРЕСІЯ
Переробка «Тараса Бульби» була результатом впливу російської імперської ідеології, зокрема теорії самодержавства, православ’я і народності, яку просував історик Погодін. Фінансова підтримка, отримана Гоголем, і його зв’язки з імперськими колами сприяли виданню повного зібрання творів, але водночас поглибили його депресію. Критика «Мертвих душ» з боку протоієрея Матфея та спалення рукопису стали кульмінацією його душевної кризи. Гоголь, усвідомлюючи зраду власного коріння, не зміг знайти внутрішнього спокою, що призвело до його трагічного кінця.
ВИСНОВКИ
Микола Гоголь – це не лише геній світової літератури, а й символ трагедії українця, розірваного між національною ідентичністю та імперським тиском. Його зв’язок із предками, зокрема Остапом Гоголем, і прагнення досліджувати українську історію контрастували з його інтеграцією в російську імперію. Творчість Гоголя, просякнута містикою та сатирою, викриває вади імперської системи, але його власна неспроможність зберегти зв’язок із українським корінням призвела до глибокої особистої трагедії. Порівняння з Шевченком підкреслює різницю між тими, хто зберігав національну ідентичність, і тими, хто, як Гоголь, став жертвою власних компромісів.