ВСТУП
Данило Романович, відомий як Данило Галицький, є однією з найвизначніших постатей української історії, першим королем Русі та ключовим діячем Галицько-Волинської держави. Ця стаття, спираючись на аналіз відеопередачі Ірини Фаріон, розглядає його життя, діяльність і значення як державного діяча, який протистояв внутрішнім і зовнішнім ворогам, а також питання, чому його називають «Галицьким» замість «королем». Особлива увага приділяється його ролі як соборника, реформатора війська та символу української державності.
ЧОМУ «ГАЛИЦЬКИЙ», А НЕ «КОРОЛЬ»?
Назва «Данило Галицький» замість «король Данило» є прикладом впливу радянської історіографії, яка применшувала європейський контекст української історії. Данило Романович був коронований у 1253 році за ініціативи Папи Римського Інокентія IV, що виводило Галицько-Волинську державу на рівень західноєвропейських монархій. Однак використання титулу «князь» і прізвиська «Галицький» відображає внутрішню неповноцінність та спроби відірвати Україну від європейського русла. Данило творив політичні концепції у взаємодії з Тевтонським орденом, Угорщиною та Польщею, але радянська ідеологія применшувала його королівський статус, щоб підкреслити залежність від східних впливів.
ЖИТТЯ І ШЛЯХ ДО ВЛАДИ
Данило Романович (1201–1264) народився в сім’ї князя Романа Великого та, ймовірно, візантійської принцеси Єфросинії Анни. Після смерті батька в 1205 році він зіткнувся з боротьбою за владу, внутрішніми зрадами галицьких бояр і зовнішніми загрозами від Польщі, Угорщини, чернігівських князів і монголо-татар. Протягом 20 років Данило виборював владу, демонструючи якості «лиса і лева» – дипломатичної хитрості та військової відваги. У 1239 році він захопив Київ, а в 1245 році здобув вирішальну перемогу в битві під Ярославом проти чернігівського князя Ростислава, підтримуваних польськими та угорськими силами, що зміцнило його позицію.
ДЕРЖАВНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
Данило був не лише воїном, а й реформатором. Він створив потужне військо, запровадивши важку кінноту в обладунках і легку піхоту з селян, одягнених у китайську шкіру, що дозволяло діяти швидко й ефективно. Він також розбудував державний апарат, запровадивши посади двірських, печатників, канцлерів і воєвод. Данило проводив переписи населення після монгольських набігів, усвідомлюючи цінність кожного життя для оборони держави. Заснування міст, таких як Холм (нова столиця) і Львів, названий на честь його сина Лева, зміцнило Галицько-Волинську державу як одну з найбільших у Центральній Європі.
ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ТА МОНГОЛЬСЬКА ЗАЛЕЖНІСТЬ
Данило шукав союзників серед Суздальських князів, поляків і угорців, укладаючи шлюбні союзи для своїх дітей. Однак ці союзи часто були ситуативними й не завжди ефективними. Після перемоги під Ярославом монголо-татари визнали в ньому серйозного суперника, змусивши його приїхати до Орди в 1246 році, де хан Батий запропонував ярлик лише на Галицько-Волинське князівство. Ця залежність була зовнішньою, а не внутрішньою, адже Данило зберігав соборницьку ідею об’єднання земель Русі. Його відмова від унії з Ватиканом після неотримання обіцяного хрестового походу свідчить про його прагнення зберегти незалежність і православну ідентичність.
ВНУТРІШНІ ВОРОГИ ТА СОБОРНИЦТВО
Найбільшими ворогами Данила були внутрішні – галицькі бояри, які запрошували чужинців на престол, ігноруючи власних правителів. Ця «Кочубейщина» – зрада еліти – стала ключовою перешкодою. Проте Данило, як і його батько Роман, був соборником, прагнучи об’єднати Волинь, Галичину і Київ. Його перемога під Ярославом стала тріумфом над внутрішніми і зовнішніми ворогами, але монгольський тиск змусив його розібрати оборонні мури, що стало для нього особистою трагедією. Незважаючи на це, його державницька ідея продовжилася в діяльності синів Лева та Юрія.
ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ СУЧАСНОСТІ
Галицько-Волинська держава, за оцінкою Михайла Грушевського, була прямим спадкоємцем Київської Русі. Її тимчасовий характер пояснюється як внутрішніми розбратами, так і зростанням сусідніх держав, зокрема Литовського князівства, яке інкорпорувало Волинь, та Польщі й Угорщини, що роздерли Галичину після 1387 року. Проте сила Галичини, як зазначив Фаріон, у її здатності «воскресати, як Фенікс», що проявилося в діяльності Маркіяна Шашкевича, Андрея Шептицького та Степана Бандери. Данило заклав традицію державності, яка надихає сучасних українців.
ВИСНОВКИ
Данило Романович – це не лише «Галицький», а король Русі, державник і соборник, який протистояв внутрішнім зрадникам і зовнішнім ворогам. Його реформи війська, розбудова державного апарату та заснування міст зміцнили Галицько-Волинську державу. Його боротьба з монголо-татарами, дипломатична гра з Ватиканом і перемога під Ярославом свідчать про його силу духу й стратегічне мислення. Назва «Галицький» применшує його значення, відображаючи вплив радянської історіографії. Данило вчить сучасних українців покладатися на власні сили, берегти єдність і відроджувати ідею соборності, щоб протистояти будь-яким загрозам.