ВСТУП
Степан Бандера (1909–1959) – символ українського націоналізму, провідник ОУН, чия смерть 15 жовтня 1959 року від рук агента КДБ Богдана Сташинського стала трагедією, але й піднесла його до рівня безсмертного героя. Його ідеї, сформульовані в політологічній спадщині, залишаються актуальними, викликаючи ненависть ворогів України, зокрема Московії. Ця стаття, базуючись на програмі «Велич особистості» за участю Ірини Фаріон, аналізує причини ненависті до Бандери, його ідеологічний внесок і значення для сучасної України.
ЖИТТЯ ТА ВБИВСТВО
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в сім’ї греко-католицького священника на Галичині. Його прізвище, романського походження, означає «прапор» – символ окремішності нації, що пророче відобразилося в його долі. З юності Бандера присвятив себе боротьбі за незалежність України, очоливши ОУН у 1930-х. У 1935–1936 роках його ув’язнили поляки, а в 1941–1944 – німці в Заксенгаузені за проголошення Акта відновлення Української держави. Після звільнення він продовжував діяльність за кордоном, зазнавши щонайменше 6–7 замахів.
15 жовтня 1959 року Бандеру вбив Богдан Сташинський, уродженець Львівщини, завербований КДБ. Використовуючи пістолет із ціаністим калієм, Сташинський раніше убив Лева Ребета, ідеолога ОУН, який відійшов від націоналізму. Експертиза 19 жовтня підтвердила отруєння Бандери, а 20 жовтня його поховали в Мюнхені, поклавши домовину на троси з українською землею та водою з Чорного моря. Вбивство, замовлене Хрущовим, лише посилило міф про Бандеру, перетворивши його на символ спротиву.
ЧОМУ МОСКОВІЯ НЕНАВИДИТЬ БАНДЕРУ?
Фаріон виділяє п’ять причин ірраціональної, але обґрунтованої ненависті Московії до Бандери, спираючись на його політологічну спадщину, яка налічує близько 10 томів.
-
Викриття імперської ментальності Московії. Бандера стверджував, що російський імперіалізм, укорінений у ментальності «завойовувати, принижувати, визискувати», є незмінним. Він писав: «Росія є тільки одна – імперіалістична», і лише її розтрощення зупинить агресію. Російський народ, за Бандерою, не позбудеться імперіалізму через усвідомлення власних втрат, що робить його загрозою для України.
-
Незмінність ворожого ставлення до України. Бандера наголошував, що будь-яка влада в Московії – від більшовизму до сучасного рашизму – прагнутиме поневолити Україну. Він передбачив, що зміна режимів (від Леніна до Путіна) не змінить мети – знищення української самостійності. Ця думка, висловлена в 1950-х, виявилася пророцьою.
-
Порівняння більшовизму з нацизмом. Бандера бачив спільне джерело більшовизму та гітлеризму – імперську ментальність. Якщо нацизм відкрито проголошував експансію, більшовизм маскував її під інтернаціоналізм і «солідарність пролетаріату». Обидва режими конкурували за панування, але їхня суть – гноблення народів – була ідентичною.
-
Захист гідності та свободи. Бандера підносив націоналізм як ідею гідності людини, її вільного розвитку та творчої ініціативи в гармонії з нацією. На противагу цьому більшовизм принижував людину, нівелюючи її свободу. Українська ідентифікація по-батькові (на відміну від московських кличок) символізувала повагу до індивідуальності.
-
Знищення українських засад. Бандера вважав, що московський режим можливий лише за умови знищення Бога, душі, духовності та національної ідеї українців. Він писав про «виполокання національного змісту» з душі народу, що проявляється в сучасній відсутності національної освіти, заміщеній громадянською.
ІДЕОЛОГІЧНИЙ ВНЕСОК ТА АКТУАЛЬНІСТЬ
Бандера залишив колосальну спадщину, зокрема працю «Перспективи Української революції», де чітко визначив Московію як стратегічного ворога. Він передбачив Третю світову війну, критикуючи Захід за угодовство з більшовиками після Другої світової. Бандера звинувачував Америку та Європу в толеруванні загарбань Московією (Грузія, Чечня, Молдова, Крим), що посилило її воєнну машину. Його заклик до розрахунку на власні сили став основою розколу ОУН 1939 року: бандерівці відкидали союзи з іншими державами, на відміну від мельниківців, які сподівалися на Німеччину.
Бандера наголошував на ситуативних союзах лише за умови користі для України, але без ілюзій щодо іноземних «союзників». Його слова над могилою Євгена Коновальця (убитого 25 травня 1938 року) – «Розділені кордоном смерті, але з’єднані вірою, ідеєю і любов’ю» – відображають гармонію релігійного та національного, укорінену в його вихованні.
ЗНАЧЕННЯ ТА ОЦІНКА
Смерть Бандери зробила його безсмертним символом. Його ім’я, поряд із Мазепою та Петлюрою, стало ідентифікатором українців – «бандерівці», що є найвищою формою пошани. Московія боїться Бандери, бо він розкрив суть її імперіалізму та сформулював ідею національної держави, яку Україна не збудувала після 1991 року, вважаючи Московію «стратегічним партнером». Фаріон закликає читати праці Бандери, позбуватися незнання та будувати національну освіту, щоб протистояти ворогу.
Питання про перепоховання Бандери в Україні (наприклад, у пантеоні героїв у Києві) залишається відкритим. Його прах у Мюнне символізує незавершеність боротьби. Бандера випереджав свій час, і його ідеї – це дороговказ для сучасної України: розрахунок на власні сили, захист Бога та нації, відмова від ілюзій щодо Заходу.
ВИСНОВКИ
Степан Бандера – не лише символ спротиву, а й глибокий мислитель, який передбачив сучасні виклики. Його вбивство 1959 року стало трагедією, але піднесло ідею націоналізму до нових висот. Московська ненависть до Бандери пояснюється його правдою про імперіалізм, захистом гідності та необхідності боротьби. Його спадщина вчить українців бути самодостатніми, берегти національну душу та не толкати московське. Смерть Бандери – це заклик до дії: «Слава нації! Смерть ворогам!»