Іван Брюховецький: Перший боярин та архітектор московської експансії

Постать Івана Брюховецького (1623–1668) в українській історії є символом найглибшого політичного пристосуванства та зради національних інтересів заради особистих амбіцій. Він став першим українським гетьманом, який офіційно визнав себе «холопом» московського царя, отримав титул боярина та відкрив шлях для прямого московського управління українськими землями. Його правління на Лівобережжі стало добою жахливої міжусобиці, яку історики називають Руїною.

Шлях від слуги до отамана

Брюховецький народився у шляхетській родині на Полтавщині, здобув добру освіту в Києво-Могилянському колегіумі, де досконало опанував риторику. Це вміння маніпулювати натовпом за допомогою слова стало його головною зброєю. Свою кар’єру він розпочав як слуга та довірена особа Богдана Хмельницького, займаючись господарськими справами та вихованням гетьманича Юрія.

Після смерті Богдана Брюховецький віртуозно використав слабкість Юрія Хмельницького. Відправлений на Запорозьку Січ для дипломатичних переговорів, він залишився там, переманивши козацьку «сірому» (бідноту) на свій бік обіцянками соціальної рівності та ненавистю до заможної старшини. Саме на Січі він проголосив себе «кошовим гетьманом», кинувши виклик легітимній владі.

Чорна рада та шлях до боярства

У 1663 році під Ніжином відбулася горезвісна Чорна рада. Спираючись на підтримку московських військ та розлючений натовп низового козацтва, Брюховецький здобув булаву. Його опонент, Яким Сомко, та полковник Золотаренко були страчені — це стала перша в історії України масова політична страта власних соратників.

Здобувши владу, Брюховецький одразу почав розраховуватися з Москвою за підтримку. У 1665 році він став першим гетьманом, який особисто поїхав до Москви на аудієнцію. Там він підписав ганебні «Московські статті», які фактично ліквідували автономію Гетьманщини:

• Українські фінанси передавалися під контроль царської скарбниці;

• Московські воєводи та гарнізони отримали право перебувати в усіх великих містах України;

• Збирання податків із вільних українських міщан і селян тепер здійснювали московські чиновники.

За цю зраду Брюховецький отримав боярський титул та одружився з московською княжною Дарією Долгоруковою, офіційно підписуючись у листах до царя як «Івашка».

Зрада зрадника та трагічний фінал

Наслідки політики Брюховецького виявилися катастрофічними: податковий гніт та московське свавілля викликали ненависть навіть серед тих козаків, що раніше його підтримували. У 1667 році Москва та Польща уклали Андрусівське перемир’я, розділивши Україну навпіл по Дніпру, абсолютно нехтуючи інтересами Брюховецького.

Зрозумівши, що він втратив довіру і народу, і царя, Брюховецький спробував змінити риторику. Він підняв антимосковське повстання і почав переговори з гетьманом Правобережжя Петром Дорошенком про об’єднання України. Проте було запізно. 8 червня 1668 року, коли війська обох гетьманів зустрілися поблизу Диканьки, козаки Лівобережжя, зневажаючи Брюховецького за його попередню зраду, відмовилися за нього воювати.

Розлючений натовп, який колись возніс його на трон, розтерзав гетьмана. Брюховецького забили до смерті киями та рогатинами, як «скаженого пса». Його поховали в Гадячі, а на його долі історія залишила вічне тавро зрадника, чиє марнославство стало причиною десятиліть страждань українського народу.