Іван Стешенко: Перший міністр освіти та архітектор національної школи

Постать Івана Матвійовича Стешенка (1873–1918) є засадничою для історії українського державотворення. Він став першим генеральним секретарем (міністром) освіти незалежної України часів УНР. Його діяльність — це приклад безкомпромісного наступального впровадження української мови та українознавства в освітній простір, який до того століттями перебував під московською окупацією. Стешенко заклав фундамент, на якому мала триматися національна ідентичність майбутніх поколінь.

Походження та формування світогляду

Іван Стешенко народився на Полтавщині в родині відставного військового. Попри намагання батька дати дітям «общемосковську» освіту та виховання в дусі імперської ментальності, Іван обрав шлях служіння рідному народові. Вирішальний вплив на нього справило знайомство з Іваном Липою, який переконав юнака писати вірші не чужою московською, а рідною українською мовою.

Навчаючись у Полтавській гімназії, а згодом на історико-філологічному факультеті Київського університету, Стешенко досконало опанував кілька іноземних мов (німецьку, французьку, італійську, латину), що дозволило йому займатися перекладами світової класики, зокрема «Метаморфоз» Овідія. Проте головним пріоритетом для нього завжди залишалася рідна мова, яку він називав «душею народу».

Політична та культурна діяльність

Стешенко належав до кола найвидатніших родин української інтелігенції того часу — Косачів, Лисенків, Старицьких. Він був одружений з Оксаною Старицькою, донькою видатного драматурга Михайла Старицького. Його політичні погляди еволюціонували від соціал-демократизму (він був засновником однієї з перших таких груп в Україні) до послідовного націонал-державництва.

Як науковець, він залишив значний слід у літературознавстві та театрознавстві, написавши «Історію української драми» та розвідки про Котляревського, Гоголя, Шевченка. Стешенко гостро критикував Гоголя та Шевченка за використання московської мови у творчості, вважаючи це формою, що не відповідає українському світогляду та обмежує митця.

Чин міністра та реформа освіти

З початком Української революції 1917 року Стешенко очолив освітнє відомство. За неймовірно короткий термін (близько пів року) він здійснив те, що не вдавалося багатьом наступним міністрам упродовж десятиліть:

• Заснування українських гімназій: було відкрито 25 перших українських середніх навчальних закладів.

• Створення вищої школи: засновано Українську академію мистецтв та Педагогічну академію для підготовки вчителів українознавства.

• Дерусифікація: скасовано доплати вчителям «за обрусение края» та впроваджено обов’язкове викладання української мови, літератури, історії та географії України.

• Методична база: ініційовано написання перших національних підручників та програм.

Його політика «наступальної українізації» викликала лютий спротив не лише у московських колах, а й серед консервативної професури Київського університету, яка звинувачувала Стешенка у «нав’язуванні малозрозумілої мови».

Трагічна загибель та пам’ять

Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського Стешенко продовжував працювати на ниві освіти, готуючись очолити кафедру в Кам’янець-Подільському університеті. Проте 30 липня 1918 року його було підступно вбито в Полтаві. Це було одне з перших гучних політичних вбивств українських діячів, організоване більшовицькими терористами, які вбачали у Стешенку небезпечного ідеологічного ворога.

Радянська влада на десятиліття заборонила ім’я Стешенка, затаврувавши його як «буржуазного націоналіста». Лише в роки відновленої незалежності його чин почав повертатися до українців. Постать Івана Стешенка залишається еталоном міністра-державника, який розумів: без національної школи неможливе існування вільної нації. Його життєве кредо — творення освіти на національній основі — залишається актуальним і для сучасної України.