ВАРІАНТНІСТЬ НОРМИ визначається й обмежується системою мови. Варіантом називають видозміну або різновид мовної одиниці: фонеми, морфеми, слова тощо. Довільне вживання не органічних для мовної системи варіантних елементів є не порушенням норми, а по¬рушенням мовної системи, наприклад, неправильне утворювання осо¬бових дієслів: полять, мелять, колять, боряться, ходімте замість полють, мелють, колють, борються, ходім.
Питання норми пов’язуються з існуванням у мові не одного, а кількох однозначних, паралельних елементів вираження, що перебу¬вають в опозиції до інших однорідних елементів її системи (легень і легенів).
Найбільше умов для індивідуального вибору у використанні мов-ної норми є там, де існують синонімічні, дублетні засоби висловлен-ня, наприклад: у фонетиці (вільний-вольний, у лісі-в лісі, зіпріти- зопріти)’, морфології (робітникові, розумові – робітнику, розуму; баб
– бабів, гостями – гістьми), словотвірні (буряківник- буряковод), у синтаксисі (паралельні форми прямого додатка іменників на означен¬ня істот у Зн. відмінку множини, пасу овець – пасу вівці) та особливо у лексиці і фразеології. Варіанти завжди є перехідною ланкою від ста¬рої норми до нової, вони дають змогу побачити співіснування старої й нової норми, допомагають звикнути до нової форми, роблять зміну норми менш відчутною і болісною. Один із дублетних варіантів може з часом виходити з ужитку, переходити в розряд архаїчних. Наприк¬лад, слово вугілля мало наголос на першому складі у XIX ст., а су¬часні словники фіксують два наголоси: вугілля і вугілля, хоча ос¬таннє виходить з ужитку. Отже, поряд з варіантами, що допускають¬ся нормою, існує багато таких, які є відхиленням від рекомендованої норми і вважаються мовними помилками.