ГРАМАТИЧНІ НОРМИ – це вибір правильного закінчення відмінко¬вих та особових форм, синтаксичної форми. Дотримуватись граматич¬них норм – значить стежити за будовою речення, вислову, фрази. Граматичні норми визначають правила зміни слів, зв’язку їх у реченні і надають мові стрункого, осмисленого характеру. Серед граматич¬них норм виділяють словотвірні, морфологічні та синтаксичні норми.
Важливе значення граматичних норм у сучасній українській літе-ратурній мові зумовлене провідною роллю граматики у збереженні

стійкості мовної системи, адже утримання процесів словотворчості у межах тієї самої системи для забезпечення зв’язку між поколін¬нями здійснює граматичний ярус мови.
У результаті тривалого складного розвитку української мови і складних взаємовпливів мови і її відгалужень (діалектів, говорів, про-фесійних сфер мови) у граматичній будові української мови немає й на сьогодні чіткої однотипності. Динамічна картина у сфері грама-тичних норм української літературної мови, що спостерігається ос-таннім часом, викликана, з одного боку, оживленням багатьох форм, що зумовлено максимальним розширенням і поглибленням сфер функціонування української мови як державної, з другого боку – нор- малізаційними тенденціями. У нашій мові існують численні дублетні граматичні форми, одна з яких нормативна і завжди більш вживана, друга – просторічна, діалектна чи застаріла, тобто вужча за сферою вживання, наприклад: штанями – штаньми – штанами.
Вироблення граматичних норм української мови сьогодні не пе-ретинає шлях говірковому мовленню, хоча його вживаність перебу-ває у прямій залежності від рівня унормованості та опанування нормами літературної мови. Так, обидві форми іменника тато у Р. відмінку множини (тат – татів) за новим правописом є норма¬тивними, хоча нещодавно словоформа татів вважалася розмов¬ною, нелітературною.