В світовій літературі тема жадоби до наживи та невиправданого багатства розроблялася багатьма майстрами слова. Зокрема, Мольєр у своєму творі зображує такого ж скупого господаря – Гарпагона.
Образ Гарпагона спочатку здається нам деспотичним, авторитарним. Це людина, яка забороняє дочці виходити заміж, а сину – одружуватися. Він стоїть на шляху до щастя дітей саме через гроші – йому просто шкода грошей на весілля, які потрібно відсвяткувати, а також йому не подобається вибір дітей – без приданого або ж не багатий. Використовуючи авторитарний метод, Гарпагон забороняє дітям одружуватися на своїх коханих, через що маємо і зав’язку конфлікта в творі.
Далі образ Гарпагона розкривається за допомогою званої вечері, яка сама по собі є явищем абсолютно неординарним для будинку Гарпагона. Тут вже ми бачимо, як господар будинку проявляється у спілкуванні з людьми, в своїх переконаннях, скупості. Ми розуміємо, що це в той же час і дуже залякана людина, адже він закопав багато грошей у дворі. Але їх викрав слуга сина Гарпагона. Це є ледь не головним елементом в творі – саме від цього Гарпагон майже не вмирає, вся його скупість ніби лежить в цій шкатулці, і от її немає. Починається розслідування, шок.
Насамкінець, найкомічніший елемент твору – історія про зізнання Валера, що це він викрав шкатулку. Але згодом виявляється, що Валер мав на увазі дівчину, а не шкатулку, що зовсім виводить Гарпагона. Він вже стає комічним, його деспотизм поступово розвіюється, але що ж із жадністю? Насамкінець, Гарпагон все ж таки дозволяє дітям одружитися, дізнавшись багато таємниць про них від пана Ансельма. Але останній акорд в цій історії – умови одруження. Весілля все одно будуть оплачені іншою людиною, паном Ансельмом, він же купить Гарпагону нову сукню, а також заплатить комісару за складання протоколу, який виявився непотрібним.
В українській літературі образ скупого, жадібного господаря розробив у своїй комедії Карпенко-Карий. У комедії «Сто тисяч» він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття — моральні принципи. Таких героїв у п’єсі двоє: Герасим Калитка і кум його Савка. Проте, попри спільну в житті мету — здобуття грошей, — якими різними є ці персонажі! У першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них — різні. Першою і центральною фігурою п’єси є багатій Герасим Калитка. Він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння. Найперше його цікавить матеріальне, а духовне — повністю знецінюється. Так, релігійні традиції свого народу він використовує виключно у власних інтересах, спекулюючи поняттями віри. У робітника він забирає половину хлібини, посилаючись на те, що «гріх у неділю снідать». Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, каже: «Люди в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудитися для Божого дому й шість верстов… Худобу ганять в празник гріх». Невже Калитка насправді такий богомольний? Ні, факти з його життя свідчать, що це не так. І думає він у цей момент не про те, щоб ушанувати церковне свято, а про те, що «скотина гроші коштує».
І, звичайно ж, центральна інтрига твору — купівля фальшивих грошей — явище протизаконне, але цього, справжнього гріха, Герасим не боїться. Коли Савка, якого Калитка взяв у компаньйони, повертається з міста, успішно розмінявши «фальшиві» купюри, коли сповіщає, що гроші «годяться», Герасим розчулено каже: «Куме, вашими устами Бог говоре».