Лермонтов є талановитим, визнаним на весь світ автором багатьох шедевральних речей, в його творчості можна зустріти багато мотивів, тем, які охоплюють майже все людське життя. Його власне життя склалося таким чином, що багато уваги в своїй письменник приділив саме Кавказу, саме його волелюбному духові, незвичайному для Росії менталітету, якщо він взагалі існує в волелюбної кавказької людини.
В поемі «Мцирі» головний герой – підкидиш, якого виховали монахи в монастирі. І хоч сьогодні для нас монастир – це щось дивне, незрозуміле, від’єднане від реального життя, в той час монастир, особливо для Кавказу, був центром цивілізації та вважався Лермонтову фортецею неволі, в якій заточені людські души. Мцирі – молодий хлопець, який виріс та набув церковної освіти – все ж згадав своє дитинство, пригадав дух свободи, волі. Він кидає виклик устрою життя – хоче вмерти, але вільним, ніж жити в монастирському заточенні.
Кавказ в поемі символізує свободу, він уособлює в собі край волі, де живуть вільні люди – горці. Вони не обтяжені заборонами цивілізації, мають вільну свідомість, ними ніхто не керує. Це набагато краще, ніж заточення в монастирі і Мцирі це усвідомлює. Але після невдалих намагань повернутися на Схід, він в кінці кінців повертається у Мцхет – місто, з якого пішов. Почуття безвиході, приреченості змушує його змиритися і померти як раб. Але все ж таки Мцирі просить поховати його там, де до його могили ще долетить прохолодний гірський вітерець, що донесе до сирітської могили слабий звук рідної мови або обривок гірської пісні.
Інший твір – «Дорогою ціною» Михайла Коцюбинського, де зображується схожа ситуація – побіг з рідної землі туди, де воля, де свобода, також тут вже з’являється історія кохання. Центральні персонажі — Остап і Соломія — приваблюють насамперед волелюбністю, нескореністю духу. Жорстокий утиск, рабська праця — кривда за кривдою карбувалися в душі Остапа. Разом із розповідями дідуся про колишню вольницю вони підштовхнули його до бунту, до підбурювання односельців.
А згодом постав перед ним «великий» вибір: або бути битим панськими канчуками та ще й, може, запротореним у Сибір чи москалі, або — утікати на чужину в пошуках кращої долі. А для Соломії – залишитися під панським чоботом, біля осоружного чоловіка? Тож не диво, що їхні палкі натури схиляються до небезпечної, проте рятівної для них втечі, яка бодай дарує надію на майбутнє щасливе життя разом.
Ризикована мандрівка обертається для сміливців великою кількістю безвихідних, здавалося б, ситуацій. І в кожній з них вони виявляють дивовижну стійкість, терпіння, відвагу, наполегливість і — що особливо вражає — вірність одне одному. Ні разу в них навіть не закрадається думка покинути близьку людину в біді, напризволяще.
Соломія поплатиться за це життям: потоне у крижаній воді, відбиваючи з побратимом Іваном свого коханого у турецьких вартових, які везуть його, полоненого, на розплату за втечу від пана. А Остап вип’є до дна цю гірку чашу і повернеться на берег Дунаю, на дні якого похований його найбільший скарб, його Соломія, щоб до зустрічі з нею прожити останні роки на волі, купленій аж надто дорогою ціною.
В обидвох творах в кінці головний герой повертається на місце, звідки біг на волю, та проводить там свої останні дні, які йому судилися.