| У статті розглядаються характерні для сучасної української мови тенденції до подальшої колоквіалізації літературної мови та до її стилістичного зниження (з масовими переміщеннями в різні сфери її функціонування елементів субстандартних соціолектів — одиниць просторіччя, українсько-російського «суржик)’», жаргонізмів, діалектизмів, вульгаризмів).
Ключові слова: українська літературна мова, розмовна мова, просторіччя, жаргони, вульгаризми. 1. Демократизація суспільно-політичного життя та лібералізація й урізноманітнення соціально-економічних засад і морально-етичних та естетичних принципів суспільства, з одного боку, і розширення поля суспільного функціонування української мови, з другого боку, викликали до життя з кінця 1980-х рр. потужні процеси змін на всіх структурних рівнях та оновлення стилістичних засобів української літературної мови — процеси, які є досить показовими для різних слов’янських мов постсоціалістичного періоду і які нерідко об’єднують під характеристикою нового етапу демократизації їхніх літературних мов. Однак цей комплекс явищ є значно складнішим і суперечливішим, і в ньому поєднуються процеси як власне демократизації літературної мови (розширення кола її носіїв і суспільного використання, менша ригористичність її канонів унаслідок обмеження «редакторського» втручання на користь ширшим можливостям для мовного самовираження особистості, активні пошуки свіжих виражально-зо- бражальних засобів мовлення в умовах виниклої конкуренції між різними засобами масової інформації для завоювання читацької та глядацької аудиторії, зменшення стильової відстані між усно-розмовною і книжно-писемною сферами її функціонування, тенденції до усунення рис, не властивих їй, і відродження або частіше стимулювання її питомих особливостей),так і взагалі лібералізації її нормативної основи, тобто вже дозволеного як стихійного, так і цілеспрямованого відступу від її попереднього досягнутого і відповідним чином унормованого стану Лібералізація норм літературної мови (ослаблення і розмивання певних стильових і стилістичних обмежень, збільшення варіантності мовних одиниць і |
| 1 Погляди дослідників слов’янських мов щодо демократизації літературних мов постсоціалістичного періоду розходяться —з безумовним визнанням її наявності, наприклад: «За спостереженнями багатьох славістів російська літературна мова за останній час зазнала настільки значних змін, що можна вже говорити про її інший фукціональний статус: вона різко демократизувалася, звільнилася від жорстких пуристичних рамок, оновила свій лексичний і фразеологічний склад, інтернаціоналізувалася й динамізувалася. Замість нормативного стандарту, орієнтованого “ревнителями чистоти російської мови” на зразки класичної та |
| © О. О. ТАРАНЕНКО, 2002
/55.V 0027-2833. Мовознавство, 2002, № 4-5 |
| 33 |
| <) О / – | _ 11 |
| ( цііпіщцііш • ціжшу, ропігл иині момкктіїжтичних і правописних норм, ЧШЄОМ4# і яеццпродьомний ПОТІК ПУЮІЯЮМПП *ООИПГЖ», зростгі К< кя В ПЛ’ОЛІЧ- ЩЩ> ^КШОИуМИН! ІНЛИВІЛУШНИХ новотворів І Т. ІИ.) М’їЖС приводити вже не ті,тии й. можливо, не стількидо сприятливих для літературної мови,ай до дест- рупмиїїк дім її нормативної основи наслідків, що сповільнюють темпи п мифтиииі і стають на заваді її сприйняттю новими масами мовців.
2. Демократизація і ше більшою мірою лібералізація стилістичних засад утємтуриої мови з ослабленням ряду її попередніх канонів і певним відходом аід уже сформованого фу икшонально-стнльового ті стилістичного у ту су дістанім досить широкі форми вияву, зокрема, в масовому проникненні, переміщенні стилістично нижчих шарів і стильової тональності мови в комунікативні сфери, які традиційно обслуговувалися мовною стилістикою вищих регістрів: а) у межах стильової о діапазону власне літературної мови — це активізація функціонування елементів розмовного стилю у сферах не тільки художнього, а й публіцистичної о і певиою мірою навіть офіційно-ділового та наукового стилів, а також розширення наявності загальної стилістичної тональності усної мови у |
| “і. омияк і и шоР х> дожньої прози або шаблонного газетного “канцеляриту”, на передній план тепер висуваться чом ‘гласних” засобів масової інформації, стихія живої мови (включаючи просторіччя, жаргон, арго і сленг), не контрольована цензурою та інститутом казенних редакторів Показово, що навіть лінгвісти, які недавно виступали за сувору орієнтацію на ‘’чистоту мови” і “ку льтуру мови”, під тиском сучасної’ мовної ситу ації змушені апелювати до такого лабільного й багато в дечому суб’єктивного критерію, як “мовний смак” (Костомаров, 1994) або визнавати виправданість допустимої вульгаризації сучасної літературної норми (Сквориов, 1994)» {Мокиенко В. М. Актуальнеє процессьі в восточнос лавянских язиках // ^маетсЬвЗДісЬе ВеіігйцЕе дст Етл-Мопі7-АпкЙ-ипІУег5ІЦЙ ОгеіГз^аШ: Веіїгаее гиг Зіаччзгік, В АкшеНе Епі\уіск1ипевргоЬІете $1а\*І5сЬег ЗргасЬеп.— ОгеіГз^аІсі, 1995.— 5. 92-93; див. також: Гутиімидт К Обшиє тенденции и специфические форми нх реализации в сов- ремениих славянских язиках // іагукоуегіпу сазоріз.— 3998.— Косп. 49.— N 1-2.— 5. 16); |
| з визнанням ЇЇ наявності, але іменуванням її швидше лібералізацією, коли «в цілому літературно-мовна норма стає менш визначеною і обов’язковою; літературний стандарт стає менш стандартним»» {Костомаров В Г Язиковий в кус зпохи : Из наблюдений над речевой гфактнкой масс-медиа— М , 1994.— С. 5; див. також: Кохіотагоу V. Речевая культура и язи- ковой вкус : На прнмере современного руоского язика // 8ргасЬ\\ашіе1 іп сіег Зіауіа: Оіе »ІаУігсЬет &ргаєНеп ап <кг $сН**еІ1е хшп 21. ІаЬгЬипсіеП: Іп 2 ТІ. / Нгз§. уоп Ь. N. 2уЬаІо\у.— ГгапДгІші аш Маів Ис , 2000— ТІ. 1.— 8. 503), або інтимізацією: «Численність розмовних елементів… очевидна. Звичайно в подібних випадках говорять про демократизацію мови газети, але термін цей надто широкий. Ці пошуки (процеси) точніше, як видається, позначити терміном інтимізація газетної мови. Подібна манера поєднана, очевидно, не лише зі здобутками, ай з утратами. “Опускаючи” газетну мову до рівня побутової розмови, газети тим самим стирають межу між книжними стилями й усно-побутовими типами мови, знижуючи статус мови газети, нівелюючи серйозність обговорюваних тем» (Солганик Г. Я Газетние тексти как отражемие важиейших язикових процессов в современном обществе (1990–1994 гг.) І! &уІіЯука, IV: Текя і зіуі.— Ороіе, 1995.— $. 159); із запереченням її наявності (іїеіїїтепко О. Р. Проблеми публичной вербальной коммуникации на рубеже веков // &ргасЬ*ап4е1 іп <кт Зіауіа. Ті. 1.— 3. 184), з оперуванням тільки поняттям лібералізації (Яеіа О Оег роіПоіаІиІге роїііізсЬе Оізкигз іш Ьеиііееп Кдо&іаїк) // 5ргасЬ\\ апсіе1 т «іег ТІ і.— 5. 241, БараннакД X. Українська мова на межі століть // Мово-
знавство— 2001.— № 3.— С. 41). Про колоквіалізацію мови публічної політичної сфери дна : Вибешм В Роль обшественного мнеиня для утверждения статуте [статуса.— О. Т.] раз* і овориоВ речи в славянских язиках // Міфігупагоскту Коп£ге$ $іа\*і$і6>у (Кгак6^-98): $йезг- сгепіа геіетаїб**’ і котипікаи>\% і$гукогпа%у&№а.— \Уатзга\\а, 1998,— 8. 51; про експансію елемент» субстандартмих соцюлектів на матеріалі різних європейських мов постсоціаліс- тнчиого періоду див також ЗргасЬІюЬег Згапсіап ипсі ЗиЬбіапдал іп Зіккніешора ипсі Озіеи- гора Вецгедс жшп Зутроііит 12.-16.10.1992 іп Вегііп.— №іе$Ьа4еп, 1994; МісоІо\>а Я. Оіе УапеЦ&ея де* Ви1§вгіасЬеп шиї сіїе ЬиіцашсЬегі Ргіпітєсііеп пасЬ 1989 // 5ргасЬ*аіміе1 іп дег — ТІ. 1.— $. 263-281; див також: Скворцов Д. И. Стид мсти ческое сниженне и »у ядеаркіацня современного русского дитературного язика // Траднции и новие тенденции в рпаитми саавянских литервтурних язиков : Тез докл.— М., 1994.— С. 69-70. |
| У53Л 0027-2833 Мовознавство, 2002, № 4-і |
| сфері публіцистичного стилю; б) у межах стильового діміюну національної мови в цілому — це різка активізація вживання в розмовному стилі Й у різних жанрах художнього ті гту б ліцистич ного стилів стилістично зниженої, вульгарної, жаргонної лексики та елементів різних структурних рівнів просторіччя, насамперед українсько-російського «суржику», і діалектної мови, різке підвищення в молодіжному сленгу, в жаргонах наркоманів та інших соціально маргінальних верств населення, у професійній мові ряду галузей (інформатики, підприємництва, шоу-бізнесу та ін.) питомої ваги англоамериканізмів. Елементи цих мовних стихій часто переплітаються в рамках одного тексту. Мотиви такої експансії стилістично нижчих та маргінальних і субстандартних мовних елементів і функції їх використання в основному зводяться до п’яти (чотирьох стилістично-експресивних і однієї номінативно-стилістичної),
2.1. По-перше, це прагнення до оновлення й оживлення мовної стилістики, намагання відійти від канонів спілкування радянської доби в бік невимушеності, неофіційності (звичайно, з неминучими при цьому суб’єктивізмом мовця і сумнівами щодо доречності таких змін або й гострим їх неприйняттям у тих чи інших випадках з боку слухача й читача). Крім свідомого прагнення значної частини суспільства до більшої простоти свого публічного мовлення, спрощенню стилістики спілкування сприяв також фактор більшої відкритості (як стали говорити в цей час, «прозорості», «публічності») в даний період суспільно-політичного життя країни, коли завдяки трансляціям по радіо й телебаченню засідань Верховної Ради, досить частим прес-конференціям, практиці прилюдних виступів державних діячів, політиків, підприємців, діячів культури необов’язково із заздалегідь заготованими промовами і т. ін., трохи піднялася завіса певної таємничості, що завжди оточувала поведінку, в тому числі й мовну, цих верств суспільства, і широкі маси населення дістали змогу переконатися у відсутності принципових відмінностей у мові спілкування представників різних соціальних шарів. Одним з перших помітних виявів прагнення до демократизації за «європейськими» нормами мовно-комунікативної сфери стала активізація в період «перебудови» випадків іменування людей, у тому числі й офіційних осіб, на ім’я та прізвище без компонента по батькові. Така практика іменування, що існувала в 30-х — 80-х рр., як відомо, переважно щодо письменників та інших діячів культури, артистів і спортсменів (Максим Рильський, Діана Петриненко, Ваіерій Лобановський та ін.), набула поширення, з одного боку, під впливом «європейської» традиції й усталилася в Україні не без впливу з боку мовної практики тоді ще союзного центру (віяння демократизації в часи «перебудови» мали в основному саме такий напрям, так що почути Михайло Горбачов і прочитати М Горбачов в україномовних текстах було тоді значно простіше, ніж, наприклад, Володимир [без Васильович] або В. Щербиць- кий) (хоч не слід, звичайно, забувати й того, що і в практиці радянського часу, наприклад, прізвища голови та секретаря Президії Верховної Ради, голови Ради Міністрів подавалися на письмі з одним ініціалом: Л. Брежнєв, М. Георгадзе, В. Шевченко, О. Ляшко та ін.). З другого боку, певний вплив, насамперед у колах української національної орієнтації, на усталення такої номінативної формули мав національно-пуристичний чинник (з інтерпретацією її як власне української, тоді як формули з ім’ям по батькові — як російської). Так що відсутність імені по батькові в іменуваннях осіб з державного керівництва країни: Л. (Леонід) Кравчук, І (Іван) Плющ, Л. (Леонід) Кучма, А. Кінах та ін. — і в іменуваннях, наприклад, таких політиків, як Левко Лук яненко, має різне походження. У мові радіо й телебачення та друкованих ЗМ1 виявом тенденцій до колоквіалізації й неофіційності спілкування стали в цей час 2: а) посилення особистіс- ного фактора. Наприклад, у назвах передач за ім’ям ведучого: «Миколина пого- ГІор. Панов М. В. Из наблюдений над стилем сегодияшнеЙ периодики // Яшк еоаремен ной публицистики.— М., 1988.— С. 27; Кожина М. Н, Дускаева Л. П. Лингвистичесхие |
| 35 |
| д*?х> (прогнози погоди на телеканалі ІСТУ), «Тетяним Полудень» (на Новому Г Телеканалі), «/7 ять хвилин з В. Заманським» (на телеканалі «Київ»). Інформа- І цій ні програми стали здебільшого вести не диктори, які тільки озвучують чужий І текст, а ведучі, журналісти, які одночасно с й авторами (співавторами) повідом- І лень та коментарів. З’явилися авторські програми, різноманітні «розмовні» пе- І редачі («ток-шоу»), бесіди, круглі столи, телемости, різні розважально-ігрові пе- І редачі (конкурси, розіграші лотерей, шоу й «забави»), успіх яких не останньою мірою залежить саме від особистості ведучого і віл його вміння встановлювати | мовний контакт з партнером (аудиторією). Звичайним явищем стали передачі в прямому ефірі, без попереднього запису й редагування; б) діалогізація інформаційних жанрів. Це, зокрема, перетворення інтерв’ю, а також прес-конференції із заздалегідь підготованого або й узгодженого обміну запитань і відповідей (чергування монологічних партій) на вільну бесіду інтерв’юера та інтерв’ювованого, пряме спілкування ведучого теле- і радіоновин з не присутніми в студії журналістом, спортивним коментатором; в) широке включення мовних маркерів невимушеності, неофіційності спілкування: запровадження за західним зразком звертань на ім’я й часто на «ти» при спілкуванні в прямому ефірі ведучого передачі й не присутнього в студії журналіста, а також запозичені з розмовної мови формули прощань ведучого з аудиторією (спочатку переважно «Хай щастить!» і «Будьмо!», пізніше з тенденцією до урізноманітнення на різних телеканалах). Наприклад: «Євгене, ти чуєш мене? — Андрій,…» (УТ-1,4.09.1999 — трансляція футбольного матчу); «Добрий вечір, студія! —Добрий вечір, Олесь!., [після репліки — звертання до партнера з питальною інтонацією:] Данило?» (Студія «1 + 1», 31.10.1999 — «Ніч виборів»); «Ти чуєш мене, Оксано? — Так, Люда.—
… Оксано?— …Люда? (Студія «1 + 1», ТСН, 17.10.2001); «До зустрічі за добу і іцасти вам!» (ІСТУ, «Спорт», 24.10.2000); «Щасти вам!» (телеканал «Київ», СТН, 27.02.2002); «Шануймося, бо ми того варті!» (УР-1, 17.08.1999); «Ходіть здорові!» (СТБ, «Вікна. Столиця», 09.01.2002); г) масове введення в текст підкреслено «несерйозних» мовних засобів — з елементами мовної гри, іронії тощо. Наприклад, у жанрі назв — назв газетних публікацій і рубрик, радіо- й телепрограм, художніх творів, літературно-мистецьких організацій і навіть політичних партій — із залученням і творенням римованих утворень: «Еники-бе- ники» (назва телепрограми* перша пол. 90-х рр.; у власному значенні це початок популярної дитячої лічилки); «Тинди-ринди» (назва програми про новини музичного життя на телеканалі «Гравіс»; ця одиниця в розмовній мові вживається на позначення пустої, беззмістовної розмови); каламбурних обігравань: «Бу-ба-бу» (назва групи івано-франківських літераторів — від «Бурлеск. Балаган. Буфонада»); СЛОн, ЗУБР (неофіційні назви за першими літерами слів Со- ціально-ліберального об’єднання, 1997-98 рр., і партії «За союз України, Білорусії і Росії», 2000 р.); РіПка (неофіційна назва партії «Реформи і порядок»); у назвах публікацій: «Україна СНІДає» — про проблеми СНІДу в Україні, «Медійники і дипломати КЛУБитимуться разом» — про відкриття прес-клубу при МЗС, «Добазарилися» — про зустріч на фестивалі «Слов’янський базар» президентів України і Росії (це все з одного номера газети: Час, 3-9.08.2001); |
| нзменения в русской газете последнего десятилетия // 8іу)І5іука, II: Рггешіапу 5Іу1о\уе.— Ороіе, 1993.— С. 120-128; Земская Е. А. Введение // Русский язьік конца XX столетия (1985-1995) / Отв. ред. Е. А. Земская.— М., 1996.— С. 12-13; АТе5сітепко О. Р. Зазнач, праця.— С. 201-202; Голанова Е. И. Изменения в жанре интервью // Русский язьік / Под ред. Є. Н. Ширяева.— Ороіе, 1997.— С. 93-97; Красней В. П. Функцьіянальна-стьілявая дьіфе- рзнцмяцьія беларускай літаратурнай мови // Беларуская мова.— Ороіе, 1998.— С. 253-254; Носова Л, Терновська Т. Лінгвостилістичні особливості сучасного інтерв’ю // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка : Філол. науки.— 1999.— № 10.— С. 125-126; Ма)коп/іка С , Заїкіемісг Н. і§гук шесііаеЬ // Роїзгсгугпа 2000: Ог^сігіе о $1апіе ^гука па ртгеіогше їузцсїесі / Росі тед. V/. Рі$агка.— Кгак6\у, 1999.— $. 183-193. |
| 36 |
| /і5$УУ 0027-2833. Мовознавство, 2002, Мя 4-5 |
| «Дай п ‘ять» (інформаційний дайджест на телеканалі «ТЕТ», 1998 р.), «Дай 5» (газета для школярів, яка виходить з 2000 р.), пор. фамільярний фразеологізм дай п ять, тобто «дай руку (долоню, п’ятірню)», і п ’ять (5) у знаменні кількості днів та оцінки знань; з несерйозною цитацісю — трансформаціями, обіграванням, пародіюванням відомих висловів: «О панно Інго, панно Інго…» (УМ, 14.08.2001 — про спортсменку на ім’я Інга), «Румуньтеся, молдавани, та не з москалями. Дещо про перепис на Буковині» (УМ, 6.12.2001); з розрахованим на сенсаційність висмикуванням і винесенням у заголовок фрагментів з тексту інтерв’ю: «Юрій Шевчук: «Машина часу» [музична група.— О. Г] продала рок!» (Експрес, 9—16.08.2001).
Помітно підвищилася частотність використання поза їхніми власними стильовими межами як літературних колоквіалізмів з різко зниженими стилістичними конотаціями (наприклад, замітка «Як ми вляпались у кризу?» — Час, 11-18.12.1998), так і елементів ненормативних стильових шарів мови. Наприклад, у випадках уживання елементів просторіччя (фонетичних і лексичних) та діалектизмів — як з досить виразною стилістичною метою: «Рехворми для проформи» (МУ, 28.03.1997); «…я закликаю, передовсім наших шановних патріотичних політиків, які… іноді не утримуються від спокуси помірятися з якоїсь нагоди, чиє партійне галіхве ширше…» (І. Драч.— ЛУ, 16.11.1995); «Заграниця нам допоможе!» (ВК, 7.07.1999), так і тільки заради сміху («Знову грошей «попросю», поки є ще Камдессю».— УМ, 13.11.1999: про контакти української сторони з директором-розпорядником Міжнародного валютного фонду М. Камдессю) і просто з невідомих причин: «Комендант гуртожитку мнявся-мнявся, а тоді пояснив…» (М. Вінграновський.— ЛУ, 23.08.2001). Але значно яскравішою, порівняно з таким уживанням одиничних мовних елементів, характеристикою мовного портрета доби є: а) масове насичення тексту стилістично зниженими й субстандартними одиницями як вияв мовної розкутості й бравади. Ось, наприклад, зразок жаргонізованого й макаронічного мовлення з жанру інформаційного повідомлення — про форум видавців у Франкфурті: «А взагалі халяви у Франкфурті повно! Можна ходити з презентації на презентацію і скрізь їсти і пити. Правда, при цьому варто примовляти щось на зразок «Екселент! Інкредібл! Ай кент спік, бат оф коз блін все о’кей!» — і, хтоз- на, може, для вас відкриються нові оррогйіпіїіез» (О. Коваль, президент Форуму видавців у Львові.— СН, 31.10 — 6.11.2000); б) стилістика пародіювання, іронічного висміювання (не обов’язково із залученням стилістично знижених мовних одиниць) того, про що досі прийнято було говорити якщо не в шанобливому, то принаймні в стилістично нейтральному тоні (з такою ж стилістичною настановою, що й у попередній тенденції). У такому тотальному прагненні до відходу від узвичаєних мовно-стилістич- них рамок комунікації простежується демонстративне відштовхування від попередньої системи (точніше — систем) не тільки суспільно-політичних принципів, а Й морально-етичних та естетичних цінностей — як радянської («совкової», як її стали зневажливо іменувати) з її характерною для тоталітарного суспільства, сповненою демагогічної патетики «новомовою», обов’язковим культом позитивного, високоідейного і піднесено-романтичного , так і традиційної української (з її глибокою провінційністю, як це розуміється певною частиною українського суспільства, зокрема творчої інтелігенції) і взагалі попередньої |
| 3 Пор. у спогадах письменника про недавнє минуле: «Відбувалося усе це, як тепер кажемо, у роки, глибоко застійні, на початку сімдесятих… Дружину, поетесу, теж не друкували, звинувачуючи в аполітичності й камерності. (Доходило справді до смішного: редактори підраховували, скільки разів слово “дощ” повторюється у рукописі, дощ, мовляв, Це — сум. У ті роки всі мусили лише усміхатися, радісно і бадьоро)» {Дрозд В. Повість про повість//Слобожанщина.— 1995.— № 1.— С. 54). |
|
0027-2833. Мовознавство, 2002, N.? 4-5 |
| 37 |
| О. О Тараненкі |
| традиційної культури як міщанської, шт>чно зашореиої непотрібними і навіть смішними умовностями. Якоюсь мірою повторюється культурно-стильова ситуація 1920-х рр. з її відштовхуванням від «буржуазної» естетики. Ось як говорить про мотиви створення роману «Польові дослідження з українського сексу», що викликав ажіотаж і скандальну славу серед читацької аудиторії як своїм відвертим змістом, так і особливостями мови, його авторка Оксана Забужко: книжка написана для того, щоб ми позбулися комплексу малороса, який усього боїться (УТ-1, 6.11.1996, «Літературна студія»); «…драт>с наша [культивована досі в українській літературі й літературній мові.— О. І], з дозволу сказати, псевдо- цнотливість» (ЛУ, 1.08.1996). На противагу цим естетичним цінностям висуваються принципи простоти й демократизму мови (нерідко це робиться на догоду відповідним смакам публіки — в міру того, як їх розуміє сам автор, мовець), а для епатажу масової аудиторії прибічників узвичаєних цінностей — мовна бравада, побудована на масовому використанні стилістично зниженої і взагалі маргінальної лексики, культ естетично негативного і низького.
Мовна простота в художній творчості своєю невибагливістю й невигадливістю, а якщо брати її на тлі попереднього як радянського, так і дорадянського періоду — підкресленою бідністю як змісту, так і форми, особливо вражає в текстах пісень рок-груп («полегшеність» підходу учасників цих груп до вибору пісенних текстів виявляється і в тому, що їх створюють вони ж самі) — наприклад, «Скрябін»: |
|
На цілий світ відомо — Я пожити хочу сам, Кругом одні вар’яти — Я вар’ятом чуть не став. Я маю досить ваших Злих і ненормальних слів. Я хочу бути кораблем На свому морі снів. Приспів: О-о-о, то мос море 0-о*о, то моє море… |
| Зелені люди ходять, Самі на себе злі. Зелені торби носять, А вони такі тяжкі.
Я хочу своє море, Я хочу бути сам. І свої тихі струни Я нікому не віддам. (Приспів) |
|
Далеко в лісі ходять Маленькі мурахи, Про щось своє говорять – Всі свої і всі чужі. А в мене в морі риби Ходять тихо, так як я. Я маю своє море – То моя німа сім’я. (Приспів) |
| (пісня «Море», автори тексту Р. Домішевський, А. Кузьменко. — УМ, 16.01.2001; наявність у тексті позанормативних елементів південно-західного наріччя та русизмів — тема окремої розмови).
Стилістичний діапазон пародійного обігравання освячених традицією жанрових канонів та іронічного висміювання поважних мотивів досить широкий — від легкої грайливості до цілковитої розв’язності й цинізму. Наприклад, у поезії — в стильових рамках в’їдливого сарказму та легкої іронії: Ах, йолки-палки! Йолки! Ах, конференція, з’їзд!.. Ти молода комсомолка, Я не старий комуніст (В. Простопчук. Дуже ідейний вірш. — Київ, 1996, № 1-2). У жанрі хронікальної замітки в газеті, коли цілком серйозні речі подають в абсолютно несерйозному стилістичному ключі, наприклад: «Широко мусована у Верховній Раді картярська тема показала, що шісткам тузами не бути, а прикупу не знає ніхто: з цілком зрозумілих причин провалено вибори віце-спікера й членів Конституційного суду» (УМ, 21.09.1996), доходячи до цілковитої безтактності і звичайного зубоскальства: «У Молдові бандюги зупинили автобус “Афіни — Москва”, завезли Його разом з російськими та українськими туристами в ліс, туристів відлупцювали і забрали всі гроші», «Білорус Лукашенко пообіцяв, що випустить телевізійника Шеремета з тюряги, бо вже замучився вислуховувати від демократів матюки на свою адресу» (Тиждень. Незалежний огляд новин.— Ріо-інформ, Ужгород, 20.09,4.10.1997). Прагнення вирватися з полону українського провінціалізму й вирвати з нього українську культуру й національну ментальність викликають у творчості |
| 38 |
| /53У 0027-2833. Мовознавство, 2002, N.9 4-5 |
| літераторів (переважно молодшого покоління), критично настроєних щодо стилістичних канонів української літератури в її найтрадиційнішому розумінні й, відповідно, щодо вживаної в ній мови, бажання висловити своє іронічне ставлення до цих канонів, включаючи й найсакраментальніші їхні моменти (це іронія, думається, не стільки до самої української літератури й культури в цілому, скільки до психологічних комплексів у її розумінні). Наприклад, поезія О. Ір- . ванця «Любіть!», побудована як пародійне обігравання мотивів і композиції вірша В. Сосюри «Любіть Україну» — вірша, що займає особливе місце в національному літературному пантеоні як своїм патріотичним змістом, так і ореолом жертовності автора в ім’я цих ідеалів (поет за цей вірш, як відомо, зазнав у сталінські часи переслідувань):
Любіть Оклахому! Вночі і в обід. ЮначеІ Ти мусиш любити стократ Як неньку і дедді достоту. Сильніше, ніж любиш кохану, Любіть Індіану. Й так само любіть Колумбію-округ і Джорджію-штат, Північну й Південну Дакоту… Монтану і Луїзіану. Дівчино! Хай око твоє голубе, Любити не зможеш ти штатів других, Та не за фізичнії вади, — Коли ти не любиш по-братськи Коханий любити не встане тебе, Полів Арізони й таких дорогих Коли ти не любиш Невади. Просторів Аляски й Небраски… Підкреслений антиестетизм мови як досить помітне явище привернув до себе увагу найперше, очевидно, в мові поезії та естрадної пісні з кінця 1980-х рр.4 — від умисного спрощення аж до примітивізації лексичного інвентарю та синтаксичної організації поетичного тексту, грубо пародійного обігравання як змісту, пафосу, так і мови текстів попередніх часів до естетизації відразливого й потворного: «Купила мама коника, / А коник без ноги. / Купила мама другого — / І другий без ноги. І… Яка чудова іграшка! / Ги-ги, ги-ги, ги-ги!» (з репертуару музичної групи «Шао-Бао» — псевдостилізація під дитячий віршик); «Ти моє кохання, / Я твоя любов. / Ти мені давала, / А я тебе не брав» (пісня «Аріведерчі, Рома», з репертуару групи «Брати Гадюкіни»); «Ти почєму такадовєрчіва/… /Ти поступіла опромєтчіво / .. .Звьоздочка моя, / Тілько для тєбя / Заспіваю пісню цю / Задушевную» («Брати Гадюкіни»); «У мене були сапоги. / Украли мої сапоги. / Прошу видать мені сапоги / (Заявлєніє)» (Семен Либонь); «Я випив літрів три, / Прокинувсь — йома-йо [рос. 8-мо8 як евфемістичний замінник відомого обсценізму, що починається з того самого звука.— О. Г.]! / Невже я оженивсь?», «Під грушею цією / Мене робив мій батько, — / Тепер тут песик сцить» (Юрко Позаяк — пародійні наслідування жанрів японської класичної поезії); «Спи, мій маленький му- тантику…» (слова колискової з репертуару співачки Ганни Лев). Подібним же чином — у назвах створюваних на межі 80-х — 90-х рр. літературних та музичних груп, в естрадних псевдонімах співаків:«Нова дегенерація»(група івано-франків- ських літераторів, пор. звучну назву організації українських футуристів 1920-х рр. «Нова генерація» і слово дегенерат), «Брати Гадюкіни», «Воплі Водоплясова» (ВВ), «Мертвий півень», сценічні імена Левко Дурко, Тризубий Стає. (Пор. трохи пізніше тенденцію вже до «європеїзації» сценічних імен естрадних українських співаків: Ь (Ель) Кравчук, Катя СИіІІу, Астрая, Інна Дарк, Ані Лорак, Каріна Плай — подібно до того, як артисти старого цирку вважали за необхідне виступати під звучними «італійськими» псевдонімами). (Закінчення див. у наступному номері). |
| Див., зокрема: Олійник І. Дещо про «антипоетичний» словник вісімдесятників // Культура слова.— 1996.— Вип. 46-47.— С. 73-78. |