| Йовграпе!
Бажав єси казки? На!.. От тобі «Солопій та ХівряІ» Не здивуй сам, та нехай вибачить і громада, коли казка не до шмиги і не вподобається. Сам бачив єси, а деяким і не повилазило, що я закляк та захирів так, що й голови не підведу, та ще, може, й доведеться вистояти добрий калантир у домовині,— от як іноді трапляється з старшиною чотирнадцятого класу у нас на станціях!.. А вже сам здоров, Йовграпе, знаєш, що лежачи не в Юрусалим заїдеш: лежачи, я ж кажу, яка вже там у хріна робота? Воно, Йовграпе, лежачи добре тілько панам: їм скрізь спірно йде робота; бо хоч і лежні часом нападуть, то вони все-таки дарма години не згають. Гукнуть: «Давай!» — і дають! А коли не- |
| 40 |
| ма? То б’ють!.. Кого? Оце когої Уже ж не себе по кендюсі… Ну, а коли биття обридне? Так що ж? То карти мнуть, та усе ж таки не гуляють! Та ще й пани, Йовграпе, не всі такі робочі та трудящі; бо інший, сором і сказать… паном уродивсь, паном охрестивсь, паном зріс і звіковав, а далебі, не тобі що… і клезнуть мужика не вміє!.. Отака чудасія!.. Такий у нас, Йовграпе, і під Харковом недалечко: ось… хоч би й… хіба нищечком скажу… Ба ні!.. Не хочуі.. Не хочуі… Далебі, не скажу!.. Гріх!.. І у його хліб-сіль їв, а теперечки б оскаржив його перед громадою, що він і в картах нічогісінько не шупить, і мужиків чубить не втне! — Та й з нас, Йовграпе, з тобою не яка робота. Що ж то тобі, мовляв, і сяк і так, бо тобі іноді дещо і через дзвінку перелізе, а я такий собі пришелепковатий удався, що 1 сієї дурниці не теє… як його… не втну! Воно-то я трохи і в картах слебезую, бо таки, з першого погляду, як тільки побачу, що з одним оком, то таки зараз і вгадаю, що то, мабуть, щонайстарший дурень. Я так часом, Йовграпе, і людей розмірковую: як тільки вувд- рю кого, що свої притаманні-родимі ще не повилазили, а вже дивиться в одно чуже жодному під ніс, мов його недобачає, то я таки, далебі, що і вгадую, що то, мабуть, щонайперший дурбас… Ой!.. Щось я дуже голосно, Йовграпе, брязнув!.. Коли б лишень ножиці на столі не обізвались! Та вже ж, матері їх ковінька!.. Чи будуть бить, то нехай б’ють! Уже мене і не такі били, та й ті небагацько скурали; уже, я ж кажу, мені гірше не буде; я вже й так п’ю добру повну! От — лежу, та стогну, та ялозюсь із знахарями, мов кіт з оселедцем. Іще раз тобі, Йовграпе, кажу, що лежачи — не яка робота. Ось «Пана та Собаку» і сидячи написав, та І то деяким панам, може, так догодив, як Рябко своєму. Що ж матимеш, Йовграпе, чинити? Дурням, як кажуть, сам бог не вгодить. Та вже то воно — гріх казати; бо мого Ряб- >ка у самому Пентенбурсі, та й скрізь у Московщині гладили не супротив шерсті, і таки трахтовали, неначе кого І доброго; так, отже бач, все-таки у деяких підпанків шапки на лисинах загорілись!.. А я тут не тільки що… Ні прищо… абощо;.. Та бодай вони так хотіли на світі жить, як мене кортіло з ними гризтись… От що! Цур їм! пек їм! Осина їм марина! То доброго, мовляв, полай і покартай, то він тобі ще й подякує; а ледачому що? Ти йому образи, а він тобі луб’я! Ти його в плуг, а він собі в луг! Нехай вони тямлять- ся, Йовграпе. Ледачого, мовляв наш Онопрій, не зачіпай, і рук не каляй. Горбатого, сказано, хіба могила справить. Не поможе, я ж кажу, бабі кадило, коли вже бабу сказило! От так-то, йовграпе-козаче! Лихо й з правдою, лихо і з брехнею! За правду б’ють, за брехню віри не дають: отака |
| 41 |
| ловися!.. Що чоловік тобі і з глуздом не збереться, як на світі і обертаться! Що ж робить? Мовчать? Та джеж і мовчу… Коли б уже їм заціпило! — Я ж то й кажу, йовграпе, щ0 нема його на світі, як з своєю рівнею — з мужиком: чи то полаяться, чи то поскубтись, чи то побиться, чи й помириться, то все воно-таки, сказано, свій брат. Я ж то од того оце
і на Солопія напався… Аджеж панів нема С о л о п і- їв? Як твоя на се думка, йовграпе? Ти письмениіший від мене, ти багацько дечого в книжках розчовпав; ти вже таки бував в бувальцях; .бував, як кажуть, на коні і під конем,— скажи ж, будь ласка, приятелю, чи нема, на лихо, часой сього мення між панами, щоб мені, хай бог боронить, не взять іноді гріха’на душу? А то, як що… то опанує мене лиха та нещаслива година! Бог його святий зна: може, не тут споминаючи, і між панами вирветься не один Солоп’яга! Бо вже у мене щось недурно свербить ,на голові чуприна!.. Ей!.. Та будуть же лупить, скажені!.. Та вже ж, сількось, нехай б’ють; уже з мене, Йовграпе, небагацько олії виб’ють! Аби лишень мені, господи, з кирпатою пораховаться!.. А кирпата не за горами; а там сховаюсь в домовину та й покажу їм з-за пазухи отаку здоровецьку дулю!.. Ну, Йовграпе! Нічого довго роздабарьовать: бери казку. Що буде, те й буде, а буде те, що Бог нам дасть. Бери «Солопія» та й неси до друкарні: хай там твій Микола друкує як знає. Коли, я ж кажу, вовка лякаться, то й в ліс не ходить. Не такий і чорт страшний, як його малюють! |