Скажи, лишень, мені, брате милий, про себе, про твої думки і пісні: чи вжеж-таки справді не дозволяють їх ви¬давати і друкувати?.. Чув я, що якийсь паливода навіже- ний там за границею тобі підпакостив. Ну, да твоя ж збір¬ка вийшла б із-під тутешньої цензури. Нехай би хоть сам ясновельможний шеф жандармів процензурував із своїми многоочитими архіанголами… Не все ж у тебе таке, що не можна пропускати; половина більша такого, що і ваш га¬сило Мацкевич, і московський Безсомикін підпишуть: «Пе- чатать позволяється!» Ну, з таких невинних баранчат і нехай буде твоя збірка тепер; а що таке і в тебе, що скаче, як кізки, те нехай з богом вилежується собі, як льон доб¬рий! — Ой як рада б була уся Україна, да й Московщина, цобачити твою ватагу; я б і в епіграф поставив над нею вівчарську пісню:
Тереш, тереш, овечечки,
Тереш, баранчата!
За сим прощай, мій голубе сизий! Сердечне обнімаю тебе!
Твій Максимович.
Озовись до мене хоч інколи! Був я неділі дві нездоров.
Р. 5. А тії три пісні твої, що ти дав для «Русской Бе- седьі» («Вечір», «Пустка», «Муза») —чи дозволиш там пе- чатать, по-прежньому твому слову? —Чув іще я, що Ку- л і ш буде видавать «Хату»: чи вже дозволеніє вийшло?.. Чи вже він і досі на мене сердиться, і не прочахнув? — А я, єй-богу, вже пересердився на його, і хоч зараз рад бн подать руку йому, руку мирову, по-прежньому, од щирого серця; бо чи вжеж-таки він і довіку буде дуться на мене, як легке під покришкою, бувши більш двадцяти годів мені до любові!