Найважнійші пам’ятники руського язика складають-1 ся з кільканадцять слів, розкинених в писателях чужих, І гречеських, латинських і восточних. Слова тії, немногі і то І спадщені, дуже скудний полон для лексикографа. Першим появом руського язика суть три договори (трактати) Русі з Візантійським цісарством, сохранені в літописі Нес- торовій. Договори сії значно різняться язиком від самої лі¬тописі, так що (і) менше знающіся не могуть іншого заклЮ-

ченія учинити, якщо мусили вони о цілий вік попередити Нестора. Правда, що в них промітається язик старобол¬гарський вполовині з руським, бо конечне до переведення тих же із гречеського русини требувалн помочі болгарів, уміючих по-гречеській. Рівно важні пам’ятники в отношенії язика як уобичаєнія. Правда, що єсть в них немало чужо¬го із Скандінавії і Греції, але всегда первісток домашній перемагаєт і представляєт в різних барвах образ початого, дійственного общества. В язику розвивається зарід само¬родний руський; видно певную одностайність в склоненії імен і спряженії глаголів і певний состав в слозі.
З принятієм віри християнської на Русі при кінці X ві¬ку розпочинається макаронизованіє язика руського через староболгарський. Було то конечностю: Русь, охрещена через духовенство болгарськоє, котроє принесло з книгами богослужебними і просвіщеніє європейськоє, могло тілько через язик староболгарський обзнакомитися з ним. Тож не іначе, лише що староболгарський язик, бувши під влія- нієм гречеського совершенио развитим, а прото ізобнльний в реченія до отданя мислей, всесторонньо причинявся до строєнія розвиваючогося руського язика. Під сим вліянієм починається література руська, або радше появляється вітв староболгарської літератури на Русі.
[…] При кінці 18 віку виступив І. Котляревський І—1838] —творитель літератури руської. Єго «Енеїда травестована» (Петерсб [ург] 1798; вто[роє] ізд [аніє] 1809; трет[є] ізд[аніє] 1811; четверте] изд[аніє], Хар¬ків, 1842) в шести книгах, з стремленієм представленія ли¬хого в звичаях і обичаях своїх краян, для многих одлич- них, навіть рідких красот буде всегда оздобою літератури, особенно що ся залицяєт невимушеним гумором і гладкою сплавностю. Окроме того, писав він также комедіо-опе- ри: «Наталка-Полтавка» (Харк [ів], 1838), котра ся водзначаєт різким зачерком характерів, і «Москаль-чарів- ник» (Моск[ва(], 1842), котра ся залицяєт меткістю в розвитю.
В сім віку розпочинається новая доба літератури русь¬кої, а особенно від времені з’явленія ся літератури мирсь¬кої: пісень (Цертелєва, 1819; Максимовича, 1827 і 1834; Срезневського, 1833; Вячеслава із Одеська, 1833; Паулего, 1839; Лукашевича, 1836 і іиших), пословиць (С ***, 1834 і Ількевича, 1840; Іжопольського) і загадок (Лучкая, 1830; Ількевича, 1840; Боровиковського, 1841 і Балагура-Голо- вацького, 1847). Проводила тій літературі Україна і то більш Задніпрська, де Харків був ередоточієм просвішеня руського.
181

Писателі із сеї доби на Україні, Волині і Поділлі С\.
А. Павловський, сочинитель граматики язика ру кого (ПетерсбІург], 1818). Єсть то радше тілько зачеп” і то плохий. В ній помістив малий словарець і деякі отрИвК ки віршем і прозою, не лихо добрані, але його чудноє пра’ вописанє зражаєт читателя.
П. Гула к-А ртемовський, один з найпершцх поетів руських, іздав казки. По мнінію Єведького, не всег. да чисто руським язиком написані.
Т. Падура, знакомитий поет. Поезії його вийшли під написом «Українки» (Варш[ава], 1844). Суть то очарова- тельні воспоминаня із старого биту України, з гомоном всіх чутій молодецтва і дівоцтва; досить буде набилити: «Веслярі і Гандзя з Самари».
Г. Квітка (Основ’яненко, 1843). Іздав він повісті в двох книгах під надписом: «Малороссийские повести» (Моск[ва], 1834 і 1835), в первій книзі майстерськи совер. шенна повість «Маруся», в другій — «Роби добре — добре буде?. Окроме того, єще писав комедіо-оперу «Сватане» (Харк [ів], 1836). Взяв він собі за задане представити в різ¬них очерках мпогообразноє життє миру, що при своїй знаємості серця людського в розмаїтім положеню уміє іс- кусно доконати. Просто такое совершенство в окремішніх характерах і свіжість барв. Окроме того, одзначаються єго сочиненія при чистім предложенію дивно легкою сплав- ностю.
О. Бодянський (Материнка) іздав казки (Моск- [ва], 1835), то єсть повісті мирські, гладким віршем роз-казані, де много таланту об’являє в пластиці.
Тополинський (Тополя), поет, іздав трагедію «Ча¬ри» (Моск[ва], 1837)—єсть то здраматизованная приго¬да з думи «Не ходи, Грицю, на вечерницю», в котрій пред¬ставив великий образ із житя мирського, навіть отчасти з талантом.
А. Метлинський (Могила), знакомитий поет. Поезії єго вийшли під надписом: «Думки і пісні та ще дещо» (Харк[щ], 1839), в котрих повно ревного чутя і мечт молодої, ємкої душі; досить набилити: «Дитина-си- ротина» і «Гетьман». Окроме того, звісний він яко перевод- чик із старочеського повісті «Бенеш Германів» і пісень, также пісень народних угорсько-словенських і сербських;
з польського А. Міцкевича «Морлак у Венеції», А. Є. Один¬ця «Виправа», С. Вітвіцького «Дорога», А. Суходольсь- кого «Чорнобровка»; з чеського В. Челяковського «Нічна розмова», «Милий з милою» і «Смерть царя» і з Коллара одного сонета. Напосліди переложив він єще нескілько*

віршів з німецького А. Матіссона, Т. Кернера, А. Гріна, і д. Еленшлегера і Ф. Улянда.
М. Костомаров (Галка), знаменитий поет; іздав трагедію «Сава Чалий» (Харк[ів], 1838), розвитую із пре- даній миру і пісні, в котрій проявляється знаменитий та¬лант. Окроме того, іздав збірник дрібних віршів під надпи¬сом «Балладьі украинские» (Харк[ів], 1839) і «Вітка» (Харк [ів], 1840), в котрих при меткості і сплавності пов¬но вдохновенія; особенно ударяє «Перебийніс». Окроме того, переложив з старочеського пісні і з польського
д, Міцкевича «Панич і дівчина» і одну народну пісню із новогречеського.
Т. Кипрієнко іздав «Малороссийские повести і рассказьі» (Москва1,], 1840) —суть то образи із життя ми¬ру демонологічеського; особенно залицяється «Недобрий віщун».
Є. Г р е б і н к а, знакомитий поет, іздав «Малороссийские приказки» (Петерсб [ург], 1834; втор[оє] ізд [аніє], 1836) —суть то байки езопичеські, отчасти переложені із 1. Крилова, отчасти питомого творенія, межи ними деякі рідкої красоти. Також переложив з О. Пушкіна поему «Полтава» (Моск[ва], 1835). Окроме того єсть він іздате- лем новорічника «Ластівка» (Петерсб [ург], 1841), в кот¬рім сам виступив прозою в предисловії «Так собі, до зем-ляків» і на закінчене «До зобачення» в забавній бесіді; так же суть там і його вірші. Побіч него виступили: в прозі Основ’яненко в повісті «Сердешна Оксана», отличаю- чійся різкою одтінкою характерів, і в гуморесках — «Пархи- мове снідання» і «На пущання як зав’язано», з своїм рід¬ким талантом; П. К у л і ш в легкій повісті «Циган»; Д *** в повісті «Дуб»; напосліди два виривки із І. Котля¬ревського комедіо-опери «Москаль-чарівник». А у вір¬шах виступили: Д. Боровиковський — в ліричеських поезіях, з котрих найбільше ударяєт «Волох», также суть там його байки езопичеські, окроме перевод [з] О. Пуш¬кіна «Зимній вечер»; А. Чужбинський — в поезіях, межи котрими ударяєт «Прощання»: В. Забіла — в дріб¬них віршах, із’являючих при меткості гарную чувственность; Т. Шевченко в образі із житя миру демонологічесько¬го — «Причинна» і в елегії на честь Котляревського, окроме того, єсть еще отривок з єго поеми «Гайдамаки»; П. П и- саревський — в ліричеськім вірші і байці; П. К о р е- ницький — у вірші ліричеськім; І. Мартовець- кий—у вірші ліричеськім; напосліди С. Шереперя — в переводі із Г. Державша «Мірошник».
Т. Шевченко, знакомитий поет, іздав.свої вірші під
153

надписом: «Чигринськнй Кобзар» (Петерсб [ург»і .Я втор(оє) ізд[аніє], 1844), в котрих повно ревного .І8^. межи ними відличаються «Підкова» і «Тарасова іншого взгляду ударяє «Катерина». Окроме того, іздя’*’ поеми: «Гайдамаки» (Петерс[бург], 1841; вторг^і8^ [аніє], 1844; «Тризна» (Петерсб[ург]), 1844) і «Гама Зд“ (Петерсб [ург], 1844), де ся отбнває великий талант матичеський. В рукописі зостаєт превосходная его п^а’ «Кавказ». еМа
К. Гейнче, поет, іздав комедіо-оперу «Поворот зап рожнів з Требизонди» (Київ, 1842), де досить таланту ок’ зує в розказах.
І. Луєв писав «Правдива історія Русі», в духу одвіт. нім теперішнім потребам взагалі, а Русі в особенності,-. в рукописі.
А. Корсун іздав «Сніп», український новорічник (Харків, 1841), де сам виступив з зібранієм приказок миру під надписом: «Українські повір’я», досить занимательно оповіданих, у них прозою отозва до краяиів. Окроме того, суть там єго дрібні вірші, а межи ними отличаєся елегія «Коханка» і переводи пісень старочеських і із чеського
В. Челяковського «Велика панахида», В Ганки «Серце» (Нпе\у), «Горе» (гаїозі), «На себе», «Гарна дівчина» (згпії). Побіч него виступили Є. Галка — в траге¬дії «Переяславська ніч», де розвинув ненасущний талант драматичеський, окроме того, в переводі з англійсь¬кого Байрона мелодій єврейських; П. Кореницький — в поемі сатиричеській «Вечерниці», славно розказаній; Стефан Писаревський — в нескілько віршах дріб¬них; Петро Писаревський — в красно розвитій іди¬лії «Стецько», можебилиця, і в двох байках езопичеських; М. Петренко—в красних думках; М. Писар евсь- І а — в переводі з італіянського вірша Петрарки.
Єще набиляю І. Сенельникова ([П.] Довгоносен- ка), А. Ш п и го ц ь к о г о, П. Куліш а, В. Забілу і Т. Тихорського, о котрих нічого не вмію повісти.
В Галіції для образованя руського язика много причинився теперішній митрополит Михаїл Левицький, дав му, боже, здоров’я, заведенієм шкіл руських для миру 1815 (р.). Однак по причині, що єго попередник був попрос¬ту неприятелем Русі, спіх в тім взгляді був дуже малий.
І. М о г и л ь н и ц ь к и й писав «Граматику руського язика», в рукописі, также «Послідованє о руськім язику*» учено уложене, але не критичеськи.
І. Левицький, автор першої порядної граматики язика руського (Перем [ишль], 1834) теоретичеськи, окро*
ЇМ
кемногих хиб, добре уложеної, противно, практкчеськк зовсім неправильної, судячи із поміщених В НІЙ віршів \\ Карамзіна і інших поетів великоруських (російських) Частая взмінка о вищім слозі подає одні внесенія, що со* ЧІїНитель не поняв перейму середньоруського язика до теперішнього. Окроме того, іздав він также нескілько вір- у]ів случайних, навіть досить добрих, і переложив вірші деякі Ф. Шіллера і И. В. Гетого неконечно скусно.