Мило нам, що можемо дещо приписати о плодах моло¬дої словесності сусідньої і сородної України. Новішими часами появилося, окрім собраній народних пісень, много сочиненій в народнім южиоруськім язиці. Повні дарованій писателі кинулись вслід за несмертельним Котляревським оброблювати ниву отцівської словесності. Від іздання пер- вої часті незрівнянних повістей Основ’яненкових майже без перерви щороку появляються нові плоди то в стихах, то в прозі — содержанія ліричеського, епічеського ба § драматичеського: Основ’яненко, Карпенко, Купрієнко, Бодянський із повістями виступають, Є. Гребінка, Т. Шев-ченко, Є. Галка, Могила, Тополя — із ліричними, драма¬тичними сочиненіями, Срезневський — ізнсканіями народної історії минувших часів, Максимович, Лукашевич, Бо¬дянський собраніями пісень приносять жертву в храмі на¬родності.
Тепер, 1841 года, видав Є, Гребінка «Ластівку» (рід
де

альманаху) і помістив там много сочиненій до цього І знаних і не знаних писателів. Самого іздателя є иредиІІ віє («Так собі, до земляків») і «До зобачення» на кінц,Л° із звичайною українцям веселістю і жартівливістю натГ сано. В красних образах виставляє (Гребінка) розкош’ своєї рідної сторони у всякій порі року.
Головнішу часть прози займає прекрасна казка Осно- в’яненкова «Сердешна Оксана». Чулий той і глибоко в душу вникаючий писатель виставляє нам образ із домаш¬нього життя — добру мати, слабу як звичайно мати, но поблажливу, добру дочку, утіху своєї матері, але трохл пусту і прегорду; Соблазнення нещасної Оксани, зведеної капітаном, і всі. страшні слідствія цього блуду недосвіче- ної дівиці виставляє на пересторогу так матерям, як і ді- тям. Це щасливо понято, а ще щасливіше виведено із зна- комим талантом Г. Основ’яненка.
З незрівнянним духом поняв (Основ’яненко) дух народ¬ний, вдивився в життя його (народу) і виливає чистосер- дечні, прості, чистонародні казки. Яка в них .ніжність, яке чувство, яке глибоке знання людського серця, яка посту- пенність чувств! А язик показався в усіх своїх красотах! Словом, незрівнянний, якою жоден народ похвалитися не годен. Всі його казки мають найкращу сторону —що ведуть до моральності. Посмішні дві казочки — «Пархімо- ве снідання» і «На пущання — як зав’язано» […] — мають прекрасно виведену народну приговорку.
Г. Основ’яненко як в повістях поважних, чулих — що, як вчитаєшся, то так розжалобить, що і на сльози ^збирає, що за душу хапле,— так і в посмішних незрівнянний. О нім можна сміло сказати, що хтось сказав о Крилові,— що він перший розказав нам казку на руський лад, руським го¬вором, руським словом, і зділав його (слово) так народ¬ним, як є пісня народна.
В стихах перед прочими виникає Т. Шевченко (знании із «Кобзаря»). В його творах «Вітре буйний», «Причинна», | особливо «На вічну пам’ять Котляревському» показуються особливо глибоке чувство і дар прекрасного народного вислову і буйного ізображення. К ньому ближиться В. За¬біла, також так чувствітельний. його твори «Голуб» | «Пісня» незрівняною провівають тугою чисто руською. Лев Боровиковський відличається від других силою помиШ- леній, величними гадками і короткістю слова. В своїм «Чорноморці», «Палію», «Волоху» є він точно сильний, як лев. У байках знов показує замислуватість і сильно воло¬діє язиком. Прочі, менші кавалки також не без ціни; особ¬ливо сильний стих «До коня» Мартовицького і Чужбинсь-
168

кого «Прощання» — одинакові силою і тугою істинно русь- Щ кою. Котляревського із винятків і поему (Т. Шевченка) «Гайдамаки» тяжко осудити — лише дають догадатися о красотах цілості.
Словом, усе воно красне, все народне, без найменшого знаку наслідування чужини — все виплило із щирої груді русина. Одну лиш, гадав би, і можна догану дати писате- лям українським — що часом для виразистості де доберуть прикметного слова так, що не раз одне слово всю по¬вагу і красоту попсує. Блуд той особливо показується в Гребінковій «Полтаві»… Місцями вона зовсім закидає на лад Котляревського «Енеїди». Але все красне, коли на своїм місці,— і здається справді, що пилке виучування і послідування цього учителя і передводителя було і причи¬ною мішання жартівливих вираженій в поважне діло. Ледве і в Основ’яненку не придибати часом подібних прик¬ладів. Котляревський «Енеїдою» закляв школярську кла- сичність навіки, а отворив новий світ народної поезії, ще до романтики у поляків і росіян він уже поняв народну поезію…