Коли в літературах європейських зачали старатися о народну словесність, стали намагатися в ній своє життя народне, свій характер, своє родиме п’ятно якнайясніше виставляти, коли слов’яни видали поетів народних, виоб- разивших істинне лице народу свого,— і наша Южная Русь не лишилась послідня, а видала також своїх народ¬них писателів.
Котляревський перший ступив на сю дорогу: так зарано, що ще в сусідніх словесностях ледве було забряск- ло на народну словесність. Другим ділателем на полі мало¬руської словесності був наш незабутній О с н о в’ я н е н- к о. Той посмішками, жартами повалив дряхлий будинок класицизму — сей поклав нам сильну основу храму чисто народної словесності: глибоко проникаючим духом загля¬нув в руське серце, бистрим оком роздивився в народних забитках, обичаях і проч. і виніс цілу скарбницю народної поезії, ніким досі не кивану. Вслід за сими і попри них появилося багато писателів українських, котрі найкращу будучність нашій словесності предвіщають. (…)
Приступаючи до обозріння літературного поприща Гр. ф. Квітки, упоминаєм наперед, що первотворність
, 169
т
1ЖХДВ7Т І гтельність надали йому ПОЧОТНС МІСЦС В Xрузі чолтйпгих словесників руських. Кожний тс ,чкя*\ хто лиш чжтав сМарл’ск». <-Божі дїти», «Сердешну Оксану* і другі .суччі проїзведекія того трудолюбивого діл а теля на поприщі й»уц – т сломсяост \ Г-іибау? знання серця чоловічеського, ^т| і} луд 1Ї\’9СТМ. котрою н З п о в Я С Н І НОГО СОАДіНІЯ^~ І рйЗО м /5 тим) аамічатсльна способність їм а ти смішну сторону предмета і за’би ти нспіддільним гумором ледве не заодно до сюет склонений \ті читателя.
Небіж ш начав своє літературне поприще участіем в сУ краї зі -с ь к і м вісник у», видававшімся у Харкові від 1316 до 1815 року і-о-росїйськн).— зразу як еполуіз- датель іого із молодими харківськими ученими Гонор- ськям і Філомафітським, а потім тільки як сотрудник пос- л ід нього. Важними розправами сього ізданія були гумо- ■пнстйчєські письма Фал алея Новину хіна к редак¬торам: вони були Основ’яненкові і в свій час мали велике вліяяня на круг читателей «Вісника*.
Потім, ледве не до 1830 года, зайнятий трудами служби, не міг часу свого посвячувати заняттям літературним, але ие лишав їх предці зовсім. Плодами вільних хвиль сього час\ були декотрі із «Пнсем к Лужницкому старцу». «опечатані без імені автора в «Вестнике Европн», і комо¬дів «Прнезжнй из столицьі, или Суматоха в уездном горо¬де», запечатана в одній із книжок «Паитеона русского те- атра» за 1840 г. і представляюча так близьке подобеиьство із «Ревізором» Гоголя, далеко пізніше появившимся в СВІТІ-
Першими віддільно вишедшнми в світ сочнненіями Ос нов’яненка були дві комедії під общим заголов’ям «Дво- ркнекие вьіборьі», напечатані в Москві (1829 і 1830) без-іменно в двох частях; вторая із них, окрім обіцого заголов я. носить ще віддільне: «Внбор исправника». За сими першими утворами появилась 1834 року в Москві нова комедія в 3-х дійствіях—«Шельменко—волостной писарь», також без імені автора. В снх комедіях, як і в пізніше вншєдшін — «Шельменко-денщик»,— відграваєтьея роль Шельменка зовсім в малоросійськім язиці. Потім, в 1836 році, були ви¬дані в Харкові «Сватання на Гончарівці». Малоросійськая опера в 3-х дійствіях», другий раз напечатана 1840 года […) Відтак в Москві 1835—1837 рр. видані дві книжки «Ма- лорооснйских повестей» *, котрі так борзо розхоплені, ж:
* «Малороссийские повести», рассказиваемьіе Грьїцьком Основьяненком», Москва, 1835, кн. 1, займаюча в собі твори «Салдаць- киб патрет, латинська побрехенька, по-нашому розказана», «Маруся» і
…….
перероблена автором и Йог» вмеиоі повсті Л к7а«га% дипломати», напечатаяоі в «Современнике*. * а П«т*гмі «Пан Халявекий» — повість я двох частих ^ \>-л*\ яевпа напечатана була перше з «ОІ*я«стиньіх миікклх» года. Посліднім о д тільно за життя Оеиов’««еякоМ(0 МшИ ним проізведеніем були «Піпожини Стодбико- в а» — роман в 3-х частих, виданий при кінва \$4\ гччо в С.-Петербурзі, но написаний актором ще \асг*ед «Пана \*
ЛЯ8СКОГО».
Прн такій постояннїн чіятельності Осиов’вяеято Снв ще ОДНИМ ІЗ уссрднійшнх сотрудників каЙИОвІШЯХ ЧсіОЗДССЙ російських. ^ частій те€ началося від ІЧ’КЧ, КОДИ в «Современнике* явилася його «Маруся», іміша та- КИЙ блистатсльний заслужений успіх Від тхчо часу миоН часопнсей украшалися постоянно його утворами I I Обізрівши літературну діягельнісгь Основ’чнеим. ::,>«» нає кожний, що мало їй найдеться подібних » еовременній словесності руській. І В особенності МІЖ ПОВІСП’ПНСаТХ’Лчмц Несмотря, однако ж. на т\ плодовитість, на т\ бистроту , котрою слідували творіння Основ янепкоім одне за аруги*.
«Мертвецький велпкдень»; в ки. II. І$3 г виданій. * сд \\ч^\ м»м «Добре роби – ДОСіре Й Су \С*. «Конотопські ВІДЬМІ» <4 | скарб».
ІТІ
кожне з них має в собі многі достоїнства. Сли чаоом ізло- женіє (говоримо о статтях великоруських; в малоруських він є і зістане заодно класичеським писателем) не зовсім удоволяє требованням взискательної критики, то той не-достаток надгороджується з ізбитком другими високими достоїнствами його созданій. Краски у Основ’яненка всіг- ди живі, яркі. В володіє особенним іскуством увлікати вніманіє читателя, не глядячи вже і на ізлишество в роз- витті де-некотрих частей його проізвєденій. А причина того увліченія окривається, запевне, в вірності поетичеського ізображення природи і жизні України^ куди найчастіше любить він вести свого читателя, в глибокім знанні обще- ства, із котрого брав дійствуючі лиця повістей і драм, в теплім сердечнім чувстві, розлитім в його созданіях, до сліз порушаючім читателя, і, накінець, в високім непіддільнім комізмі | іскустві виставляти на вид смішні дивацтва, кот¬рі уважний взгляд його умів відкривати в предметах і ре¬чах, нас окружаючих.
Ті достоїнства, рідко соєдиняющіїся в однім і тім же пи- сателі, борзо зискали Основ’яненкові почотне ім’я в русь¬кій словесності і зблизили його з вибраним кругом писате-лів— так що, не виїжджаючи із Харкова, він був у близь-ких відношеннях і постоянній переписці із ізвістнійшими писателями російськими, заодно шанувавшими в нім і ори-гінальність таланту, і хісновиту діятельність.
Говорячи о тій діятельності, не можна і того пропустити, що Основ’яненко вступив на поприще словесності без жод-ного особного -прнготовлення, що літературні заняття були для нього джерелом постоянних огорченій, тому що люди, котрі могли і повинні були приймати сердечне участіє в успіху його трудів і радуватися тому, смотріли на те з точ¬ки зрінія совершенно противоположної, що він з благород¬ною твердістю умів зносити ту тяжку недолю — участь всіх істинних дарувань— і, не находячи ободрення к дальнішим трудам у близьких, найшов його в чужих і далеких, і дос¬тиг всього при помочі одних тільки своїх дарувань і трудів, що, накінець, із близьких к ньому тільки любима супруга уміла вповні поняти і оцінити важність тих трудів і, прий¬маючи сердечне участіє в успіху його занятій, була, по словам небіжчика, найлуччим його совітником і суд¬дею… […]
Печальним гомоном погребального дзвону розляглася скорбна вість о смерті Основ’яненка по всій Україні, котру він так пламенно любив і для котрої добра так щиро по- свящав свої сили… Вдячна Україна за життя платила йому щиросердечно, преданим серцем, і по смерті пам’ять його
172
не загине, но перейде в далекі сторони, де лиш мова руська засягне. Слава його не перестане, доки русинів на світі ста¬не! Русини свого найлуччого писателя повіки шанувати будуть І