Радіючи серцем рідній словесності нашій, огласив я друком не одно вже своє і чуже компонування. Вбачають земляки мої, що не суєтна славиця, а праведна користь духовна в мене перед очима, і частенько шлють мені на прогляд свої словеснії труди. Добре вони отеє роблять, од¬но слово; бо почують од мене щиру, хоть, може, часом і крутеньку правду. Декотрі з земляків оддають мені на во¬лю що хотя з їх рукописами чинити і, не радячись з авто¬ром, друкувати по своїй уподобі все чи яку частину. Добре й сі панове роблять, бо часом, надрукувавши необачно все, що написалось, можна половою й самому зерну ціни зба¬вити. Тепер-бо вже не тії часи, що були за Котляревського: тепер і веселе сміхотворство в словесності стало вже інше; тим цаче — річ поважна, котора з глибшого жерела рине. Поставлені вже на взір письменному товариству поетичні утвори нового тону, і всяка розумна душа, овладавши їмн, чує нестатечність таких курзуверзу, як от недавно появи¬лись — у Києві |Театр» пана Ващенка-Захарченка, а в Москві — поперевертані якось кумедно псалми Давидові пана Михайла Максимовича в його московськім сУкраїнці». Багато лежить у мене писання українського до друку; ба-гато я перечитав його, да ось тілько кришечку до огласу вибрав. Що ж бо з того за користь буде, що ми українсь¬ких книжок наплодимо, в которих не виявиться правдива поезія українська? Тим-то все мляве або недоспіле я геть

одкидаю, і не то свого кошту на ту словесну покидь не тпя чу, да й охочих зупиняю. Лучче-бо старцеві в селі милос тиню од свого достатку сотворити, аніж ні се ні те кощтов ним друком оглашати.
Отож упала мені в руки поезія якогось пана Щоголева Зрадів я, її прочитавши *. Прочитав землякам-приятелям у столиці — і вони слухали її смакуючи. І звеселились ми всі, що таки хоть одна струна по-людськи на рідній бандурі бринькнула. Не багато тих пісень, да чистий же мед, а не перга словесна. То правда, що не до Шевченкових їх при¬рівняти, а все ж і то — щира рідна поезія. Се так, як іноді весною соловей у саду голосно да любо виспівує, а тут ко¬ло тебе золота бджілка над квіткою в’ється. Слухаєш со¬лов’я з великою вподобою, а не скажеш же й бджілці: «Ле¬ти собі геть, не гуди коло мене!» Склад у того пана Що¬голева правдиво рідний. Не Шевченків голос він переймає; переймає він голос народної пісні, і із пісні бере основу свого компонування. Тим часом, яко поет правдивий, а не підспівач, має він у своєму голосі щось праведно своє,— якусь власну повагу й красу, которої ні в пісні народній не покажеш, ні в Шевченкових віршах не догледишся; не чу- же-бо добро він собі присвоїв, а своїм власним даром нас чарує. Се так, як от іноді співають дівчата над водою, і в’ється по воді їх чистий голос, і оддається в гаю, мов ча¬рівничі співи, самої музи народної,— оддається стиха, не¬ясно, не так голосно, а любо слухати, і слухаєш його ди¬вуючись!
Впали ж мені в руки й вірші іншого поета, пана Кузь- менка. Сей не так сподобавсь нам, як пан Щоголев, а про¬читавши його поезію, не змогли ми її забути. Єсть у його слові щось таке, що до душі доходить і в душу проситься. Так іноді стрінеш хлоп’я серед села; неприбране воно собі буде, босе й простоволосе, а згляне на тебе таким любим поглядом, так обізветься до тебе приязненько, що вхопив би його на руки да й поніс, як своє рідне. Поезія пана Кузьменка не має тої сили, що пана Щоголева, а проте якась єсть у їй тихість приятна, якесь гарне душевне су- мованнє, і пливуть його слова одно за одним не прудко, а так як маленькі утенятка, вперше на воду пущені. Можна б де за що | зганити їх, що не так-то вони голосні і часом наче в прозу впадають, да й ганити ж бо жаль: так вони стиха-тихесенько до душі твоєї про якісь дітські літа, про якесь молоде щастя промовляють.
Отже, зложивши докупи сей невеличкий вибір із вели-
I Повно, не того героя Щоголева, що стреляв з гармат під Одесою.
302

кої папуші писаного паперу, подаємо гостинця на Вкраїну і вповаємо, що вона прийме, його з любою вподобою. Пер-воцвітом сі одинадцять стихотворннх штучок ми назвали, вважаючи поезію пана Щоголева і пана Кузьменка за пробу пера, которе може колись появить щось голосне на всю Україну.