* По мові передмова. Можна і без неї, так ось бачте І що ест що і бачив надрукованого,— тільки бачив, а прочн-І ти і\же небагато, всюди є передслово, а в мене нема Якби я не друкував своїх «Гайдамаків», то воно б не тре* і 6а і передмови А коли вже пускам в люди, то треба і з чим щоб не сміялись на обірванців, щоб не сказали: «От я кий! мі \І(ч- діди та батьки дурніші були, що не пускали в люди * навіть граматки без нреднеловія». Так. далебі, так, ви- бачлііте, треба преднеловін. Гак як же його скомпоновать? щоб, знаєте, не було і кривди, щоб не було і правди, а так,
– к ти-і и!>ечисловім компонуються. Хоч убий, не вмію: треба г .6» Чвалить. так сором, а гу шть но хочеться. Начнем же” у :к е начало кннгн енце: весело подивиться на сліпого кобзаря, як він сидить собі з хлопцем, сліпий, під V.. тином, і весело слухать ного, як він заспіває думу про тс,& що давно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело… ., а все-таки скажеш: «Слава богу, що минуло»,— а надто як ^ згадаєш, що мн одної матері діти, що всі ми слав’яне. Сер- це болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми . ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, не’^ч розмежованою останеться навіки од моря і до моря — елав’яиеькая земля. Про те. що діялось на Україні 1768 – року, розказую так. як чув од старих людей; надруковано-О го і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема ні* чого. 1 алайда вполовину видуманий, а смерть вільшансь* <*га кого титаря правдива, бо ще є люди, которі його знали. , Гонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може, ви- о., •едемі в мене не так, як вони були,—за це не ручаюсь. Дід ” мій, нехай здоров буде, коли зачнна розказувать що-небудь > такс, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: «.Коли старі люди брешуть, то й я з ними».