«Бачимо, бачимо, що одурив, та ще хоче і одбрехать ся!» Отак ви вслух подумаєте, як прочитаєте мої «Гайда¬маки». Панове громадо! далебі, не брешу. Ось бачите що!
думав, і дуже хотілось мені надрукувать ваші козацькі їмсия рядочком гарненько; уже, було, і найшлося їх десят¬ім

ява, .чо три. Слухаю, виходить разномова: один ка- «треба-*, другіїП каже — «по треба», третії! — нічого
і же Я думав: І До тут робить на світі?» Вмиїз та й иро- 111 і шиї гарненько ті гроші, що треба було заплатить а. і
їїи**дрг ■ *
“куш надрукованого паперу, а до вас і ну писать оцю ци-
•іу ту! Все б то цс нічого! Чого не трапляється на піку! нее лувае, як на довгій ниві. Та ось лихо мені на безголов’я! еон» ще і такі паничі, що соромились свою благородну фа¬мілію (Кнрпа-Гнучкошиенков-в) і надрукувать в мужиць¬кій книжці. Далебі, правда!