Ніхто не споритиме против того, ЩО українська драма-тична література не може хвалитися, що вона має багаиько творів, але вона має своє минувши, свою історію: д< які українські драматичні твори не одну сотню разів гралися на сцені; а вже через се одно українська драматична Літе¬ратура заслуговує того, щоб зробити їй критичний огляд. Д. Куліш, печатаючи в «Основі* «Обзори української сло* весности», двома-трьома словами згадав про драматичні твори Котляревського, але замітка його не дала нам пев¬ного розуміння, вона тільки й сказала, що Котляревський
863

і;ЯГЗ!,лГ. дві п’єсн: «Наталку Полтавку» і «Москаля Чарів- мп» і шо н’сса сі «держатся на сцені до сих пор больше зі своя костюми я иапевм». Нижче побачимо, наскільки є пммнкю річ д. Куліша Про драматичні твори Гоголя- л*тьм і Кухаренка публіка довідалась тільки в р. 1861 і 1162. коли твори їх, написані трохи не за піввіку назад, явилися наяечатанмми в «Основі» 1861 р. («Основа» кн. 1] і 12 і 1862 р„ «Основа», кн. 2.)
Хто перш усіх почав писати про українські драматичні твори сказати дуже трудно. Д. Куліш, говорячи раз, що Го-тель писав свого «Простака» перш ніж Котляревський на- мсав «Москаля Чарівника», удруге через кілька стрічок додяс так: «Ми ие знаємо запевне, котра з снх двох п’єс і«Простак» і «Москаль-Чарівиик») написана попереду. Знати і для вірної речи, нема вірних підстав; вірно тільки те. шо твори Котляревського стали відомими світові рані-ше. ніж «Простак» Гоголя, через що ми й будемо вважати Котляревського яко першого українського драматичного писателя Хоча для нас все одно, хто б не почав першим пи-сати драматичні твори українською мовою: чи Котляревсь-кий. чи Гоголь! — від сего діла ие перемінити! — головна річ б тім. що обидва писателі — і Котляревський і Гоголь — жили, мислили і писали в однім і тім же часі, як в українсь-кій шляхті (дворянстві) панували одні і ті ж ідеї, один і той порядок, як духовне життя української інтелігенції, «оминувши життя національне, пішло іншою кривою доро-гою і виявило себе вповні пустим, як українське панство, ■яряуаши в ліность, любило спочивати на праці, змоченій потом і кров’ю своїх темних братів-кріпаків.
! Котляревський, і Гоголь вповні були дітьми свого ча¬су, котрий вповні виявився і на їх творах. І Котляревський, і Готом свої драматичні твори писали задля панських театрів: Котляревський — для театру Рєпніна, а Гоголь для гг;і ■ г у Трощинського!.. Се панство зі своїми, двораками- вл яхтою любило забавлятись, потішатись творами Котля-ревського і Гоголя; сміялось над мовою і звичаями того народу, котрий поїв і кормив його А Котляревський і Го-голь по своїй душевній простоті не зрозуміли, да навряд чи й могли зрозуміти, що догоджаючи такими способами явивм, кмі роблять великий гріх, великий переступ проти в народу, противсебе
Правда. %а се ие можна строго винуватити панства, не «мкім абсолютно нападати і на писателів,— винуватий тут кто н-іііий 3 часу Котляревського минуло більш ЗО літ; иу&яік» зробила великий духовний постуй, погляд її і дум- МІ {/(‘МіКИЛИСЬ, ми ще й ие зовсім, а ще й тепер усюди

панує літературний монополь, меценатство і лакейство.
(…] Видима річ, що вся п’єса збудована на ефектах і романтичних случаях і не диво, що й дійові лнця часто нирнуть в німецьку сентиментальність, про котру наш русь- кий народ зроду не чув і не знає, за що й хвала Богові! Із дійових лиць оперетки тільки в однім Вознім бачимо вірний тип того українського перевертня,., який частенько стрічає¬ться ще й теперички, хоч в іншім виді і краще замаскова¬ний. В Возі іім Котляревського ніколи не вмре образ тих старих, багатих нежонатих, котрі так нагле, без сорому сватаються до молодих убогих дівчат Сей старий і зно¬шений люд ніколи не задумується над тим, що любов і мо¬лодість велика святиня, що їх треба все поважати з гли¬бини серця. На таких людей, як возний, не мас ніякого впливу пословиця, котрою одповіла Наталка, що «кінь знайся з конем!» Натури таких возних так глибоко загруз¬ли в безпутті, що їм і в голову не прийде, що шлюб старих з молодими, будучи присилуваним, єсть великий мораль¬ний переступ.
От тому то мені й здається, що одпір возного од Натал¬ки — єсть щось чудне, невірне… Нехай собі возний буде й добрим чоловіком, а все-таки добрість його буває тільки там, де він вбачає власну користь, натура його не снособна зродити що-небудь таке, де б не було ніякої для його са¬мого користі.
Характер Наталки інде єсть вірний гірний справжності; але вона як і мати її часто говорять речі, яких не почуєш в українськім народі. Одначе і Терпелиха і Наталка менше несуть нісенітницею, ніж Петро. Петро ні по селу, ні по городу заводить річ з Макогоненком, про те. де він бував і що видав… Вся сцена (дія 2, яв. VI і VII) не тільки що лншня і не потрібна для п’єси, а таки просто чудна! Особ-ливо речі Петра з Макогоненком «о нашій кумедії, де бу¬ли і Маруся і Климовський і Грицько. * Ні! ні один чоло вік в такій пригоді, як Петро, довідавшись, шо його люба йде за другого заміж, ие станс- в ту саму мяяуту розводити речі про що інше і говорити так рівнодукіио, як Петро! де Ще з ким? з женихом своєї любої! Тут Котляревський но грішив проти чоловічої натур*.
Що за чоловік Макогояенко і яшяі у його характер, вірно сказав Микола, говорячи про його тая «Майогом*-ико чоловік і добрий був бн, так бід*. — *нтр»й, ** ШШт, І на всі сторони мотається, де не посіє, там уродиться» Од¬наче автор не всюди рівно видержав сей характер
Показуючи подробицю усіх невіриостея, які < у «Натал¬ці», нема на що. Народні в в ест тільки шсиі ба & т* йме
46»

…………………..

_ народу. Не менше нагрішив він і в характері
«звових лниь ГЇротнворічіЙ у його тьма! Подавіться хоч ^цудруна! Що се за характер? Чи таю ж чумаки бувають
I ** двЛІ? Р33 Б1Н ВИХОДИТЬ ТрОХИ ВІО ИЄ ДуреНЬ, ЖЛЄ ВИ ЗВК-
С*ж»бР** що він чумак, а між чумаками ніші простаків Луває. 3 українського народу чумаки — самий сміливих, -амяй розумний люд. люд з великим практичним розвоєм. Кірчте — замість простоти у Чупруна проскакує щось ро- •умне він розказує іноді таке, що не всякий чумак знає,
І Чумак знає і про сенат, і про міністрів… Додам тут к слову.
І £0 у Котляревського звичайний гріх — усі липи говорять V його речі ке. підходячі під їх розвій. Візьмім хоч Тетяну: Молодиця вона проста, може й не учена зовсім грамота, а говорить якось по~кннжному. інде по-панськк. говорить
так, як не говорять українки.
Про мову Фннтика треба сказати, що така мішаижна справді буває. Такою мовою говорять усі руські ваевеля. я& ті, що у чились у дяків і мізкують, ідо вони через те ста¬ли великими і розумними людьми, так і ті. що бували і в університетах, але винесли відтіль тільки патенти да чуже- ШЩЮ в душі І В серці. Але МаЮТЬ СМіЛОСТЬ видавать себе руськ: ми ватажками, хоч справді бонн ТІЛЬКИ руські «ро¬ги. Мовою финтнкіз і тезер говорять волос-:: яясарі. дячка, деякі су дози ки і псезао-руські нисакн. Таких фвзтясв треба васміювать без жалю, требі казвжть літературою, усюди і усім де можна тілько ве такимя шажуї?* а’ь- кнмн нєсамн, як «Москаль Чарівник». Фанткн— се гангрена на живому тілі руської хш і нора вже аввесгн сей недуг, пора заложить йому нуть, шзб дальше зе роз¬вивався.