(…) Сказали ми дещо про Тараса і його твори; тепер треба нам все те коротко зобрати і запитатися: Що ж от¬же для вас той Тарас? Яку заслугу положив он для нашої літератури? Коротко сказавши ось що.
Тарас довершив святе діло, начате Квіткою, т.є. діло одродження нашої народності через літературу народню і нашому народові надав повагу, виробив право на діль¬ницю межи іншими народами; а все те зробив он не шаб¬лею, а словом нашим рідним, в яке воплотив свого духа; зробив он те своїми думами — співами; он збогатив нашу літературу такими скарбами предорогими, якими пишали¬ся літератури інших народів, а з самої літератури зробив річ святу, зробив он її тим способом поважним промовля¬ти до рідних собі сердець і душ; он наконець впровадив в нашу літературу нашого чистого народного, не позичено¬го духа, і назначив для неї і для нашого генія народного добру, праву, несхиблену дорогу. Ось і його заслуги.
Тепер треба б вам ще коротко роздумати, яке стано- висько Тарасове до нас галичан, тих неодродних, по крові і кості, по мові і звичаях, по забагах в історії (говорим: і історія, бо що наші князьки, собі одрубалися окреме, і що трохи хутше прийшли під панування Польщі —• се все ні-чого не значить і не одділює і не одрізняє нашої народної, неписаної історії) з закордоиськими нашими братьми.
Може Тарас для нас всеодно що польській Міцкевич або якій інший корифей польської поезії? Якби повірити вельможним нашим сусідам, то б воно поправді щось на таке вийшло, та де там? Брешемо, ще не так прецінь по
13 175
385

їх розуму» 73 зовсім таки смішно, «2еЬу 23ШІ35І Міскіе- «іесха 5р»е*аі 5ге»сгепко» (Оагеіа \апхіо»*а» артикул Л’оіоп. Ройоїе; Ь’кгаіпз»). Треба отже і самим гаразд роз¬дивитися. чи воно пооравді на те виходить, що вельмож¬ні ляшки-панкн так собі міркують?
Коли Тарас ше жив і співав свої думи смутні; не чули наші люде нічого ані про його особу, ані про його співи. Бглм поправді декотрі межі першими нашими літератора- ми, шо читали їх, от як: покійний Маріян (шо їх собі на- г ть і переписував). Я. Головацький і Устіянович (гл. «Очерк Матиці». Річ Устіяновича ст. 9.), але ціла галиць¬ка громада їх не знала. Не було й правді, в нас тоді ще багато таких людей, шо вже доспілі були слухати голосу поета хоч би се н сам Тарас був: бо народне життя ще в нас гаразд не пробудилося було, не мали ще наші люде доброго почуття своєї народності, а тим менше вони зна¬ли. локи розтягається рідна земля, і що за люде мешка¬ють за кордоном. От тому-то вже за свого життя далекій од нас був Тарас, і в такій незнакомості пробував он аж до самої смерті. Вести, що умер якійсь Тарас Шевченко, великій поет українській, перелетіли до нас, мов стріли, і впали мов та іскра електрична в серця наших молодят. Стали вони обглядатися і за його писаньями і зі жаром їх прочитували, а од молодих дісталися вони і в руки стар¬шим. Но хоч і правильно вже у себе наше товариство Та¬раса, все ж он був ще нам потрохи чужій. А то ось чому.
Із всіх синів святої Русі перетерпіли найбільше наші га- личане. бо вони так сказавши поставлені були на сторожі коло руського табору, найтяжші удари спадали на них. Прн тій біді стратили вонн також найбільше силу духа і найглибше запали. Тому-то і коли пробудилися од тяжко¬го сну, не могли вонн одразу найти праву дорогу, одразу зрозуміти своє завдання, подібно як той заспаний не раз вхопиться за таке діло, котре або не зовсім конечне, або таки й непотрібне; вагалися ми, не знаючи, яке слово бра¬ти нам за основу до пробудженого народного життя, яким духом одживати, та й трохи щось і побнлилися… Всякій чоловік, котрому якісь несенітні забаги не заголомшили голови, подивиться розумно на те вагання і скривлення духа у нас галичан, окрім вельможних ляхом, що звикли дивитися на всяку правду, крізь биноклі або скла помен- шаючи; котрим більшої ваги слухати «зрггуіасе^о» го-лосу Ри$5е1 — я, замість аби розумно роздумати собі при¬чину до тої появи. От же тому-то чужій був нам Тарас, шо не тим-то рідним, народним словом обзивалися наші письменники, і не ту взяли собі народню основу до пись-
м

менності. Отже належало, щоб з поміж наших таки гали¬чан одізвався поет такий, що співав би нам пісні по Тара-совому ладі, щоб бескидським голосом завторував до сте-пової Тарасової нути; то есть, щоб мн самі призналися за Тарасових дітей, підклонилися під його закони. Такій чо-ловік з’явився нам в Іську Федьковичу. Перші його твори, надруковано в особній книжці, не були то ще співи по Тарасовому ладі, хоч поправді чисто Тарасовим способом одізвався в них наш погг; аж найновішими своїми творами став наш Ісько Тарасовичем, аж тепер вступив он на ту дорогу, котру Тарас для наших писателів визначив і кот-рою сам пішов. Не хочем мн ставляти його під пару Тара-сові, не хочем казати, що його кобза така голосна, як Та-расова; се б було цілком нерозумно сказано, ми тілько го-ворим, що в найновіших своїх творах взяв собі наш поет ту саму основу, котра була у Тараса, т. є. народна поезія і народна душа. Аж через Федьковича злучені ми на віки с Тарасом і закордонськими нашими братьми; тепер по-правді Тарас нам батько, а ми його діти, і святі нам ті закони, котрі дав він в своїм «Посланію». Нема тепер для нас ніякого переділу, бо ми случені духом і одною, святою роботою.
Що ж ви на все те скажете, вельможні пани ляхи? Чи все ж вам таки смішним здаватиметься, коли б мн замість Міцкевичевих шляхоцьких епопей слухали сумних Тара-сових дум? А коли так, то ми собі міркуєм, що той ваш сміх не йде із серця, не походить із радощів, а трохи гір¬кій мусить бути… Ви бо видіте, що вже не довго устоїться ваша брехня на нашій землі против святої непорочной правди; ви міркуєте, що коли ми вітаєм в наших сім’ях праведно нашого батька-пророка Тараса, то вже не снять¬ся нам ніякі московські цяцьки, не бажаєм добра для себе в ніякому поганому деспотизмі, хоч би це був і сусідньо- слов’янській, а бажаєм волі, ще кращої од вас. кращої по-правді, бо не хочем дурити СВІТ, ЩО ОСЬТО ми буцім СПОКОчі хали свободу, а душимо бідного брата, де во гаразд дог сться; ви вже вбачаєте, що робота нашої рідної України — се не робота для якого поганого вконтентовання (як у паньства!) а для цілого світу… Тіштеся, доки ше у снаги на нашій землі, і величайтеся й вашим всесвіті мучеництвом і народолюбством і волею; бо незабаром, ли ту святу ідею, для котрої посвятив Тарас свою д, і своє житья, порозуміє у нас всяка людина, як до те порозуміли її наші молодята,— то й тішитися вже не буде гаразд чим; і, дасть Господь, зо Львова якій одинокій пу¬стельник занесе до Варшави недобру вість, що: Шегаска
13*
3*7

. як то тепер «Ту^осілік-оЬі Ній*». с2>ппо*с и па-ї *а • >а р0дИОу нашої України допису-
гтеЙ про нашого батька, шо се «Гайдамака», ють! Пишіть ше й про коли> як ш ГоржалчинськиА й ка-
*ніяк» і чорт-зн • ^^піака-роеіе», тоді вже не буде
же. ссаіу ис2с
сем у йора /.«лиг-гг на тс доволів, то ми вам на тепер
А ЯК вя »*оже схочете на тс Д
скажемо ТІЛЬКИ ОД” ^т0ЛКуЙ7^ нам ЯКИМ чудом сталося. Зробіть яя ’ ,}Нать звідки, так широ приголубили шо ми, молодя • шо поддалися під його закони, шо безсмертного дітей, шо спозиалн тілько в однім на-
ог ласилися з ^ щирій роботі для добра нашого бідного ик спасіиья, т. – ^ П9Гаио?!)? Ні, не чули ми за сс ані народу іа и говечка в школі, а підшептачів ніяких словечка ДР**^ висилав, шоб нам про нього й про нашу
• говорили А од чого ж се сталося? Знаєм, ви яра у ( лею. шо ^глІосІ2ЇЄ2 оіяпіопа кохаскісші
Лшпкагги°тяпу о вашоіаіпе) Яи*і» як то ви вже- у ваших га-
яЯк то вам все кумедно здається! Чому не ч^и»х написали- п<■ > *
гк заявитеся ліпше, чому не прочитаєте з більшою унагою Таоаеоаі співи? Там ви найшли б такі слова, шо: «ко¬ряцька Україна навіки, на віки заснула», шо: «козацтво не •еоветия» і іиюе. А як би до того ще заглянули до нашого Куліїна то й таке там прочитали б: «Дні козацтво, ані гетьманство нас тепер не вдовольнило б, а громадські по¬рядки освітою //обуваютня» шо: «наша доля не позад нас, .. ^ел нами ясна як сонце, аби ми тілько її всею грома- У>¥І лосл угу валися* От вилите і ся наша думка- чиста бре*ия’ Пождіть, ми скажем вам властиву причину до тої И0ММ
Ото сам Бо? луну в животворним духом в наші молоді . . : шоб ми с;/о.з кали Тарасі нашого народного муче¬ника. пророка і добродія,— ото он сам наказав, щоб ми •стукали ка ту дорогу, котру он Тарасовими устами для нашого народу чазиачи»; ото ом сам нам натякнув, шоб в Тарасовім співі почули запорпану нашу народну прав¬ду. * його голосі пороіумілн голос замогильний наших старих батьків
Ось мм властива причина
Т/І у ” IV їй Ж
и« >*«•/ .* Шл?і одповідь нам, вельможні на-
ли ‘/*-цпь’* гл,нш правди на всі та покиди, икими
^^а7,,ка Шли говорим, бо се пласти чо-у, м ***’’*.”***’ виявити нам, що для нас Тарас, І
Я* закид*. <>: ■;! лу!іГкГКИГа7МЛИ: ,ніи< ,,и,и по» лин
жмиа була б для нас робила, коли
б ми самі не захотіли зовсім вам і довгу виплатитися, бо ми .знаєм, що можете що всякі інші брехні кождої о часу на нашого Тараса вигадати, аби тільки накрутити, його під вашу шляхоцьку ідею…
Але і так одповідаючи на ваші клевети не гадаєм ми міряти поєднане слово в кожний спомин про Тараса, але викажем тільки способи мірковаиня. Не хочем собі завда¬вати того труду же по причині змінності ваших гадок, а по друге, що ми самі нівечити ті переконання, які перше ваша гачета иоперала, як то сталося найновіше, дописею Богдана Залеського і артикуликом «і< /< /є кііка ііууйк о 5хс\ус’/епсе»; а в кінепь, що ті ваші доноси особливо про життя і а раса, таки нісенітні небилиці, що іі понравді не знати, що на них одповісти, як приміром ось та вісті», що Тарас поїхав до якогось панка на Волині та іі там попер*
І на чував свої твори, котру наш дорогий Костомаров у «П< ноні» наводячи оте і дод<ч: слова: «Якби, почуй Тарас, сам таку небилицю на себе, то б широ із серця чаї мінися буй*.
І так мірковаиня ваші в ріжних часах інакші,
Найперше, коли згадали ни про Тараса, уииділи у шч чоловіка собі невеличкого мізериеиького, що собі ч охоїи виспівуючи, дорікає і москалям і спочатку вам, ко йотім, пізнійші часи сполучення козацькі з поляками (ми таки того зовсім не розумієм) виспівує гарно і о всім в причті, нам нам дусі, отже коротко в першій рач висіавлиетмя он прихильником вашої гадки і справи Таким прихильни¬ком робиться Тарне і в другій споминці, т. є. тій гарній ші¬стці з життя мого, котру ми що по н< помнули. Наступає | третя споминка про Тараса в артикулі «ЦисЬ роїіІушіО- 1 шпувіошу IVині». Тут понравді побільшилося у вас значен¬ня йоі о, і є, із звичайненького чоловіка фобивей он щ • . сподвижником нашою народного духу, поетом нашим на-1 родішм; але »ате покрутилися і по мішалися мірковаиня; – вийшов цілий хаос: і прихильність ляхам і неприхильні ність, й гайдамацтво і автономічні польські тенденції яК псе у купі; чудним якимсь способом найбільші проіиинос* ті позбирав і полагодив автор сього артикулу. А и конец* виявляє поминутий жнінник «нову нове міркування про Тараса Автор артикулу «\Учроііиета г роіігогу*, имйсь колітам іижеиьерії, своїм дотепним іижинмрським до старії а» на Тарасі чоловіка, котрий дознавши и своїм життю од всяких людей наруїи і мук виливає свою нена¬висть, котру його (ерпе чує, у піснях, а накінеиь своє горе горілкою; іа й іим рг>бом старається ш Я таи одка.зати йому вснм виніс, ідеальиійніе значення і ріжні способи міркувань тої газети про Тараса (про пі*-
Ж

т’йцгі ще тут ие говорим)? Розглянеться, пайове, КІЛЬКО ви нісенітниць тут повиписували, а до того як собі против¬них, і переконайтеся самі, що наш Тарас щось поправді незвичайного, коли вам так трудно з ним розрахуватися!
Проглянувши всі ті способи міркування, спостерігаєм Тераса отже в троякому платтю; раз яко прихильника Польщі, мало що не яко панка польського; потім яко ок- рутного розбишаку, з ножем в руках, взиваючого народ до різні і на помсту, а в кінець яко співака, котрого серце роздерте власною недолею дихає ненавистію до людей, не маючи у собі, окрім особистих, ніяких важнійших, народ¬них мотивів до співу.
Щодо першого пункту, не гадаєм ми тепер нічого го-ворити; бо ся річ вимагає докладнійшого об’ясніння, що гадаєм довершити в наступуючому артикулі, котрого ми особливо по причині найновішого завозвання помянутого дневникам незабаром вистачити загадали. На другій пункт не потребуєм також одповідати, бо ми вже сю річ виясни¬ли. скілько можна було напереді; а охочих одсилаєм ще до ш. переводчика, пана Горжалчинського. Оставляєм со¬бі тепер тілько поговорити за третій пункт.
Аби поет якій був національний, т.є. щоб був виразом цілого товариства, до котрого належить, потрібно єсть, аби перснявся генієм народним, аби порозумів і істоту народ- ню і святе ідеальне благо, яке для того ж народу присто¬їть. Коли б все те порозуміє, а теплим своїм серцем огріє, виведе он по правді такій спів, котрий пристане до всяко¬го народнього серця, котрий станеться правдивим скарбом для цілого народу. І таке праведне узнаннє і належита оцінка стверджає його святе послаництво і становить його славу. Таким поетом можемо поправді нашого Тараса ве¬личати. Он порозумів, чого домагається од нас наш геній народний, і що наше істине благо.
Но що ж вам за се, вельможні пани, широку річ вести; от глянте тілько на те, скілько дітей неодродних придбав собі своїми співами Тарас; се б то не самі наші просвіще¬ні люде, але й сам простий народ знає його і його думи.
А в нас, панове, скілько досталося Міцкевичевих творів до рук люду? Або хоч би й досталися, то й що вийшли би с того? та й нащо говорити за люд — скілько придбали ви с а * і для себе з того читання?