Видання творів Миколи Хвильового в УРСР припине
не на початку 1930-их років. Останнє видання «Вибрані
твори», т. І, появилося у видавництві РУХ, 1932 року. Після
самогубства М. Хвильового 1933 року всі його твори ви
лучено з бібліотек. Ім’я Хвильового виключено з енцикло
педій, з різних біо-бібліографічних збірників і шкільних
підручників. Твори його не тільки заборонено до видання,
але і до читання та історико-літературного дослідження.
Навіть після розкриття й деякого засудження злочинів
Сталіна в СРСР, а з цим і початку реабілітації багатьох
жертв сталінського терору, про реабілітацію М. Хвильо
вого не було мови. Це значить, що ім’я і твори М. Хви
льового й надалі є на індексі КДБ, що «хвильовізм» у
наиширшому його розумінні для сучасних володарів
України є такий же актуальний і небезпечний, як і в добу
Сталіна.
Потреба видання творів М. Хвильового диктується
сьогодні багатьма обставинами і мотивами.
Коли панівний режим в Україні змовою мовчання, або
фальшування й перекручування на свій лад, намагається
знищити історичну пам’ять українського народу, знищити
або заховати від народу творчість багатьох діячів його, то
завдання українців поза межами України ці надбання збе
регти і видати. Це насамперед стосується до літературної
спадщини М. Хвильового.
7 За 45 років від дня смерти М. Хвильового в Україні й
поза її кордонами народилося й змужніло добрих два по
коління молодих українських людей. Ці покоління не тіль
ки не читали нічого з творів Хвильового, а часто й імени
його не чули. Маємо сумнів, що й старше покоління всі
твори, зокрема памфлети М. Хвильового, читало. Такий
ненормальний стан, витворений ворожими для українсько
го народу обставинами, також промовляє за актуальність
видання літературної спадщини М. Хвильового.
Вартість письменника перевіряється часом. З цього по
гляду постать М. Хвильового не маліє, не відходить у ми
нуле разом з його часом, а ще більше виростає й набуває
сучасного звучання. Досить вказати на кілька фактів.
Володіючи надзвичайним даром проникливої інтуїції
мистця, Хвильовий уже тоді, в роки «українізації», перший
передбачив переродження партії на «собірателя землі рус-
ской», на реставратора нової російської імперії, в якій за
панує російський фашизм. Це сьогодні вже стало дійсністю.
М. Хвильовий переконував партію, що національне від
родження України є неминучим наслідком історичного
процесу, що це є непереможна воля українського народу.
Тому партія не сміє стояти на шляху цього закономірного
процесу й боротися проти нього. Навпаки, коли партія хо
че бути з народом, вона повинна очолити цей процес і ке
рувати оформленням українського народу в модерну на
цію. Інакше партія опиниться в конфлікті з українським
народом. Це сьогодні також стало фактом.
Одна з провідних ідей М. Хвильового, що не може бу
ти справжнього соціяльного визволення без всебічного ви
зволення національного, в наш час стала керівним гаслом
національно-визвольних рухів у цілому світі.
«Пролетарський інтернаціоналізм» у московській інтер
претації та бажання Москви підпорядкувати собі комуні
стичні партії як сателітних держав, так і інших країн світу,
викликало відомий опір у формі т. зв. «націонал-комуніз-
му», що інколи рішуче протиставить себе московському
центру. Ми не повинні забувати, що першою країною та-
8
кого опору була п’ятдесят років тому Україна, а ідейним
виразником цього опору був саме Микола Хвильовий.
«Хвильовізм», як система ідей, не є витвором кабінет
ного теоретика-доктринера, а ідейним відображенням су
часної дійсности в Україні. Сучасний рух опору в Україні є
найкращим доказом живучости й актуальности ідей Хви
льового. Про це свідчать події післясталінської доби і ба
гато документів українського самвидаву, починаючи від
60-их років. Вони (ці матеріяли і документи) показують,
що для свободолюбного молодого покоління цих років са
ме Хвильовий став символом відваги, національної чести й
патріотизму. Досить вказати на книжку Івана Дзюби «Ін
тернаціоналізм чи русифікація?», де Хвильовий фігурує як
виразник потоптаної української національної правди. З
другого боку, досить пригадати ганебний виступ проти
Дзюби невідомого ближче збірного обскуранта, що схо
вався за непристойне псевдо Б. Стенчук («Що і як обстоює
І. Дзюба», Київ, 1969), щоб переконатися, що Хвильовий
для сучасних керівників влади залишається й надалі «реві
зіоністом» і «буржуазним націоналістом», який не дає їм
спокійно спати.
З інших самвидавних документів довідуємось, що під
час арештів у багатьох патріотів забрано якісь матеріяли
або Хвильового, або про Хвильового (М. Масютко, В.
Чорновіл, І. Світличний та інші). У тих же документах чи
таємо, як ретельні кадебівські агенти, рецензуючи й харак
теризуючи різні твори українських патріотів, з тривогою
констатують, що всі вони «є відгомоном горезвісної воло-
буївщини, шумськізму, хвильовізму».
Усе це загалом ще раз стверджує, що видання творів
М. Хвильового більше ніж на часі. Починаючи це видання,
ми свідомі, що беремо на себе тяжкий і ризикований обо
в’язок. Але ми віримо, що українська патріотична грома
да в діяспорі своєю активною участю в передплаті підтри
має нас. З вірою в цю підтримку ми й починаємо це відпо
відальне перед історією видання.
1978 року минає 85 років від дня народження й 45 ро-
9 ків від дня трагічної смерти Миколи Хвильового. Це наше
перше видання його творів буде найкращим пам’ятником
цьому передчасно загнаному Москвою в могилу україн
ському письменникові.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Література