Видання творів Миколи Хвильового в УРСР припине­
не на початку 1930-их років. Останнє видання «Вибрані
твори», т. І, появилося у видавництві РУХ, 1932 року. Після
самогубства М. Хвильового 1933 року всі його твори ви­
лучено з бібліотек. Ім’я Хвильового виключено з енцикло­
педій, з різних біо-бібліографічних збірників і шкільних
підручників. Твори його не тільки заборонено до видання,
але і до читання та історико-літературного дослідження.
Навіть після розкриття й деякого засудження злочинів
Сталіна в СРСР, а з цим і початку реабілітації багатьох
жертв сталінського терору, про реабілітацію М. Хвильо­
вого не було мови. Це значить, що ім’я і твори М. Хви­
льового й надалі є на індексі КДБ, що «хвильовізм» у
наиширшому його розумінні для сучасних володарів
України є такий же актуальний і небезпечний, як і в добу
Сталіна.
Потреба видання творів М. Хвильового диктується
сьогодні багатьма обставинами і мотивами.
Коли панівний режим в Україні змовою мовчання, або
фальшування й перекручування на свій лад, намагається
знищити історичну пам’ять українського народу, знищити
або заховати від народу творчість багатьох діячів його, то
завдання українців поза межами України ці надбання збе­
регти і видати. Це насамперед стосується до літературної
спадщини М. Хвильового.
7 За 45 років від дня смерти М. Хвильового в Україні й
поза її кордонами народилося й змужніло добрих два по­
коління молодих українських людей. Ці покоління не тіль­
ки не читали нічого з творів Хвильового, а часто й імени
його не чули. Маємо сумнів, що й старше покоління всі
твори, зокрема памфлети М. Хвильового, читало. Такий
ненормальний стан, витворений ворожими для українсько­
го народу обставинами, також промовляє за актуальність
видання літературної спадщини М. Хвильового.
Вартість письменника перевіряється часом. З цього по­
гляду постать М. Хвильового не маліє, не відходить у ми­
нуле разом з його часом, а ще більше виростає й набуває
сучасного звучання. Досить вказати на кілька фактів.
Володіючи надзвичайним даром проникливої інтуїції
мистця, Хвильовий уже тоді, в роки «українізації», перший
передбачив переродження партії на «собірателя землі рус-
ской», на реставратора нової російської імперії, в якій за­
панує російський фашизм. Це сьогодні вже стало дійсністю.
М. Хвильовий переконував партію, що національне від­
родження України є неминучим наслідком історичного
процесу, що це є непереможна воля українського народу.
Тому партія не сміє стояти на шляху цього закономірного
процесу й боротися проти нього. Навпаки, коли партія хо­
че бути з народом, вона повинна очолити цей процес і ке­
рувати оформленням українського народу в модерну на­
цію. Інакше партія опиниться в конфлікті з українським
народом. Це сьогодні також стало фактом.
Одна з провідних ідей М. Хвильового, що не може бу­
ти справжнього соціяльного визволення без всебічного ви­
зволення національного, в наш час стала керівним гаслом
національно-визвольних рухів у цілому світі.
«Пролетарський інтернаціоналізм» у московській інтер­
претації та бажання Москви підпорядкувати собі комуні­
стичні партії як сателітних держав, так і інших країн світу,
викликало відомий опір у формі т. зв. «націонал-комуніз-
му», що інколи рішуче протиставить себе московському
центру. Ми не повинні забувати, що першою країною та-
8
кого опору була п’ятдесят років тому Україна, а ідейним
виразником цього опору був саме Микола Хвильовий.
«Хвильовізм», як система ідей, не є витвором кабінет­
ного теоретика-доктринера, а ідейним відображенням су­
часної дійсности в Україні. Сучасний рух опору в Україні є
найкращим доказом живучости й актуальности ідей Хви­
льового. Про це свідчать події післясталінської доби і ба­
гато документів українського самвидаву, починаючи від
60-их років. Вони (ці матеріяли і документи) показують,
що для свободолюбного молодого покоління цих років са­
ме Хвильовий став символом відваги, національної чести й
патріотизму. Досить вказати на книжку Івана Дзюби «Ін­
тернаціоналізм чи русифікація?», де Хвильовий фігурує як
виразник потоптаної української національної правди. З
другого боку, досить пригадати ганебний виступ проти
Дзюби невідомого ближче збірного обскуранта, що схо­
вався за непристойне псевдо Б. Стенчук («Що і як обстоює
І. Дзюба», Київ, 1969), щоб переконатися, що Хвильовий
для сучасних керівників влади залишається й надалі «реві­
зіоністом» і «буржуазним націоналістом», який не дає їм
спокійно спати.
З інших самвидавних документів довідуємось, що під
час арештів у багатьох патріотів забрано якісь матеріяли
або Хвильового, або про Хвильового (М. Масютко, В.
Чорновіл, І. Світличний та інші). У тих же документах чи­
таємо, як ретельні кадебівські агенти, рецензуючи й харак­
теризуючи різні твори українських патріотів, з тривогою
констатують, що всі вони «є відгомоном горезвісної воло-
буївщини, шумськізму, хвильовізму».
Усе це загалом ще раз стверджує, що видання творів
М. Хвильового більше ніж на часі. Починаючи це видання,
ми свідомі, що беремо на себе тяжкий і ризикований обо­
в’язок. Але ми віримо, що українська патріотична грома­
да в діяспорі своєю активною участю в передплаті підтри­
має нас. З вірою в цю підтримку ми й починаємо це відпо­
відальне перед історією видання.
1978 року минає 85 років від дня народження й 45 ро-
9 ків від дня трагічної смерти Миколи Хвильового. Це наше
перше видання його творів буде найкращим пам’ятником
цьому передчасно загнаному Москвою в могилу україн­
ському письменникові.