Нелегко, будучи відірваним від багатьох джерельних до­
кументів, писати докладну біографію М. Хвильового. Та
такого завдання я навіть не ставлю перед собою. Це тема
окремої великої студії. Тут я лише спробую, виходячи з на­
явних у нас матеріялів і фактів, упорядкувати, критично
переглянути, ствердити чи спростувати ті біографічні дані,
що на сьогодні, в тій чи іншій мірі, вплетені в біографію
Хвильового. У деяких моментах я не цуратимусь здогадів
і припущень, якщо вони випливатимуть з логічних і психо­
логічно виправданих мотивацій. Такі моменти я передаю
на суд щасливіших від мене дослідників, що зможуть мої
припущення заперечити чи ствердити, опираючись на недо-
*) «Вапліте», ч. 5, Харків, стор. 172-173.
22
ступні ще нам тепер документи і джерела.
Хвильовий — псевдонім. Справжнє прізвище його Фі-
тільов Микола Григорович. Народився він 1-го грудня за
старим чи 13 грудня за новим календарем 1893 року в селі
Тростянці, Охтирського повіту на Харківщині. Батьки —
сільські вчителі. Батько — Григорій Олексійович Фітільов,
правдоподібно російського походження, із збіднілого роду
дворян. За опозиційні настрої й нелегальну діяльність був
виключений з Харківського університету. Це примусило
його піти вчителювати на село. Призначення дістав у село
Тростянці на Харківщині. Тут зустрів симпатичну панну
Єлисавету, доньку Івана Івановича Тарасенка, бухгальтера
маєтків власника великих ґуралень Кеніга. Правдоподібно
на початку 90-их років вони одружилися. Першим у роди­
ні Фітільових народився син Микола. Після нього прий­
шло ще четверо дітей: донька Євгенія, син Олександер і ще
дві доньки — Людмила й Валентина. Разом з дітьми прий­
шла матеріяльна скрута. Учительського заробітку не ви­
стачало на таку велику родину. Григорій Фітільов цим пе­
реймався мало. Він більше полюбляв рибальство і полю­
вання. До цього ще долучився й химерний його характер
та хвороблива пристрасть до міцних напоїв. Через кілька
років це привело родину Фітільових до розколу. Року 1904
чи 5-го Єлисавета Іванівна, забравши дітей, переїхала тим­
часово на хутір Зубівка до сестри, що була одружена з
дрібним поміщиком М. Смаковським. Внезабарі Єлисаве­
та Іванівна, діставши посаду вчительки, покинула гостин­
ний дім Смаковських. Учителювала спочатку в селі Чер-
неччині на Богодухівщині, а згодом — на хуторі Дем’янів-
ка, недалеко від Деканьки. «Тут, — пише біограф, від яко­
го запозичаємо всі ці відомості, — «на глухім шляху» про­
жила мати майбутнього письменника, поки всі діти не по­
виростали, а її найстарший син не став відомим далеко за
межами України Миколою Хвильовим».*)
) О. Ган. «Трагедія Миколи Хвильового». Німеччина, В-во «Прометей»,
Рік видання не вказано, стор. 10-12.
23 Так з 11 чи 12 років Микола виростав без батька. Крім
матері, ним опікувалися два родичі по маминій лінії: відо­
мий вже нам М. Смаковський і збіднілий ліберальний по­
міщик Савич. До послуг юного Миколи були їхні добре
підібрані бібліотеки. Тут він з захопленням перечитував
клясичну російську й західньоевропейську літературу. В бі­
бліотеці Савича знайшов «Кобзаря» і ще деякі українські
книжки. І це, треба думати, у великій мірі визначило його
життєвий шлях. Кузинка Хвильового Л. Смаковська свід­
чила, що він (Хвильовий) ще підлітком знав напам’ять си­
лу поезій Шевченка та інших українських поетів.*)
Григорій Фітільов, залишений на власну долю, вів жит­
тя безтурботного бурлаки. Часто міняв учительські поса­
ди, а то й залишався без праці й жив з випадкових заробіт­
ків і полювання. Перед першою світовою війною його роз­
бив параліч і він на самоті доживав віку в селі Котельні.
Це майже все, що ми знаємо про батьків Миколи Хви­
льового та про його дитячі роки.