Весною 1921 року Микола Фітільов, скромний і нікому
ширше невідомий працівник богодухівського відділу На­
родної освіти, прибув до Харкова. Здається, він не мав тут
нікого з близьких друзів чи знайомих. Можна лише припу­
скати, що його друг редактор «Богодухівщини» Борис Ко­
лос, давній товариш і однопартієць В. Блакитного-Еллана,
листовно рекомендував останньому прийняти М. Фітільо-
ва в своє середовище. М. Фітільов увійшов у літературне
середовище «Вістей» відразу, але не використав його для
себе. Він не посів жодної платної посади у «Вістях» чи в
ДВУ, а волів бути незалежним. Також він не використав у
жодній мірі свого партійного квитка і не посів жодної, як
тоді казали, «висококальорійної» посади в партійному чи
культурно-громадському житті. За спогадами А. Любчен-
ка,*) Хвильовий пригадав собі свій ще юнацький фах слю­
саря і працював на одному харківському заводі. За інфор-
маціями О. Гана,**) він влаштувався на працю в культур­
но-освітньому секторі якоїсь військової частини в Харкові
й з цього жив. У всякому разі все це для М. Хвильового
було третьорядним. Він приїхав до молодої столиці поре-
волюційної України не по теплу посаду. Він приїхав з зата-
*) «Ваплітянський збірник», упорядкування й редакція Юрія Луцького.
Видання Канадського Інституту Українських Студій, Едмонтон, 1977,
стор. 33, 35.
**) О. Ган. «Трагедія Миколи Хвильового», стор. 31.
36
єною, але віддавна вимріяною думкою нарешті випробу­
вати свої творчі сили в літературі. Він готувався до цього
вдумливо й серйозно давно. І приїхав він не з порожніми
руками. Він привіз з собою багато зшитків, виповнених
прозою і поезією — його творів, що їх він довгі роки ви­
ношував, обдумував, багато разів переробляв і удоскона­
лював. Ми знаємо, що почав він писати давно, ще до рево­
люції 1917 року. Але з друком він не спішив. У своїй твор­
чій лябораторії він пристрасно шукав свіжого, адекватного
до нової доби слова, нових мистецьких засобів та нових
сюжетних форм. І лише на початку 20-их років М. Хви­
льовий вирішив, що настала його пора, що вже можна
спробувати подати на суд широкого читача свої писання.
Для багатьох читачів, що знають М. Хвильового як
прозаїка, буде можливо несподіванкою довідатися, що де­
бютував він поезіями. Вже влітку 1921 року у виданні Все-
укрліткому, виходить окремою книжкою поема «В елек­
тричний вік». Автором її був, до того нікому невідомий
Микола Хвильовий. З того моменту Микола Григорович
Фітільов умер назавжди. В українську літературу прийшов
молодий дужий талант — Микола Григорович Хвильовий.
***
У Харкові тоді літературне українське життя ледве жев­
ріло. Єдиний визнаний ширше поет був Василь Еллан, ав­
тор тоді вже збірки поезій «Удари молота і серця». Він же
редагував єдину тоді в Харкові україномовну газету «Ві­
сті», орган ВУЦВК. Навколо цієї газети й крутилося тоді
все нечисленне літературне життя столиці. Трішки пізніше
переїхав з Києва до Харкова Сергій Пилипенко — прозаїк,
байкар і публіцист, який від 1922 року почав видавати дру­
гу велику всеукраїнського значення газету «Селянська прав­
да». Якщо навколо «Вістей» В. Еллана купчилися початку-
Ючі літератори міської робітничої та інтелігентської МОЛО­
ДІ, то навколо «Селянської правди» і Пилипенка почали
гуртуватися молоді таланти села, що прагнули виявити
себе в літературі.
37 Уже літом 1921 року навколо «Вістей» гуртуються: Во­
лодимир Коряк, недавній царський політкаторжанин, пі­
зніше активний боротьбіст, темпераментний і модерний
літературний критик-імпресіоніст, автор численних нари­
сів у збірниках «Червоний вінок» (1919), «Мистецтво»
(1919), «Зшитки боротьби» (1920); Майк Йогансен, освіче­
ний і талановитий початкуючий поет, син професора ні­
мецької мови й літератури; несподівано завітав до «Ві­
стей», демобілізувавшись з армії, замріяний ліричний поет
Володимир Сосюра. У цьому гурті знайшов своє найкра­
ще середовище і Микола Хвильовий.
Так постала перша «п’ятірна фаланга» молодих літера­
торів, яка в цьому «великому, але не величному» слобо­
жанському місті, на початку 20-их років запалила перші
смолоскипи нового пореволюційного літературного проце­
су. Спочатку були це альманахи («Штабель» — 1921, «На
сполох» — 1921), потім — ідея періодичного літературно-
мистецького журналу «Шляхи мистецтва», перше число
якого вже вийшло було наприкінці 1921 року і, нарешті,
ідея нового збірника, як маніфесту, як кредо нового поко­
ління мистців революції. Таким принциповим словом но­
вого покоління став збірник «Жовтень», що вийшов дру­
ком у листопаді 1921 року. Його переднє слово, що мало
промовисту на той час назву «Наш універсал до робітниц­
тва і пролетарських мистців українських» підписали три
молоді поети: Микола Хвильовий, Володимир Сосюра і
Михайло Йогансен.
Відштовхуючись від усіх старих літературних шкіл і на­
прямків, у піднесено-романтичному стилі вони писали:
«Однаково одгетькуючи всіляких неокляси-
ків,.. що годують пролетаріят заялозеними фор­
мами з минулих століть, і життєтворчих фу­
туристичних безмайбутників, що видають голу
руйнацію за творчість, та всілякі формалістичні
школи і течії (імажинізм.комфутуризм тощо) ого­
лошуємо еру творчої пролетарської поезії справ-
38
жнього майбуття.
Мідяною сурмою скликаємо до наших лав
розпорошені творчі одиниці робітництва.
Формуємо загони. Організуємо регулярну
армію мистців пролетаріяту.
Наші лави крилаті споюватимемо залізною
дисципліною робочих ритмів і пролетарських
метафор. В цьому попередники наші й пророки
— Шевченко і Франко».*)
А їхній однодумець і теоретик Володимир Коряк свою
провідну статтю «Етапи», в тому ж збірнику, закінчував
такими знаменними словами:
«Перегортається нова сторінка історії. Не но­
ва «школа», не новий «напрямок», не «течія» в
рамцях старого мистецтва, але цілковите зір-
вання тяглости з усім попереднім, знищення
всіх традицій. Початок нової ери».**)
На всьому цьому, як бачимо, лежить тавро теоретичної
фразеології Пролеткульту. Але то не шкодило. Такий був
стиль і дух часу. Згодом все це відсіялось. Підписані під
«Універсалом» практично вже й тоді були антипролеткуль-
тівцями. А пізніше їх мистецька позиція стала цілком про­
тилежна до Пролеткульту. Важливо тут те, що збірник
«Жовтень» та його «Універсал» виразно здеклярували но­
ву добу літературного процесу. Саме ту добу, в якій доля
судила Миколі Хвильовому зіграти велику новаторську і,
зрештою, трагічну ролю.
*) А. Лейтес і М. Яшек. «Десять років української літератури» (1917-
І927), том 2, Харків, ДВУ, 1928, стор. 65.
**) Там же, стор. 64.