Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 4

«ПРОСВІТИТЕЛЬСТВО», ЯК ПРОСВІТЯНСТВО

Загасіть вогні минулих днів,
У попіл викиньте докурену життя цигарку.
Юліян Шпол
Всякі організаційні міркування завжди тісно зв’язано з
певними ідеологічними передпосилками. Це і сам тов. Пи-
липенко визнає, посилаючись в даному випадку на автори­
тет Леніна. Отже, вияснення ідеологічних передпосилок і є
перше завдання кожної з «ворожих» сторін. Тільки через це
вияснення ми врешті доб’ємось, хто з нас стоїть на непевно­
му шляху, хто з нас об’єктивно одірвався від пролетарія-
ту.
Визначення мистецтва є одна з таких передпосилок, і в
ній тов. Пилипенко зарекомендував себе справжнім ідеалі­
стом, себто тією людиною, яка об’єктивно мусить грати в
дудочку дрібної буржуазії. Але й цей його ідеологічний по­
гляд страшенно туманний і переконує нас, що плужансь-
кий ідеолог не почуває в собі певности. Таку ж непевність
ми спостерігаємо і в другій передпосилці.
— Хвильовий (пише Пилипенко) плутає у своїх пам­
флетах два поняття: «просвітянство й просвітительство»,
забуваючи, що наша доба являється добою «просвітитель­
ською» в найкращому розумінні цього слова.
Отже — «в найкращому розумінні цього слова». Запа­
м’ятаємо. Цей обережний додаток, очевидно, не дарма сто­
їть тут.
В своїх думках проти течії ми вже виясняли, що таке
просвітянство. Просвіту ми визначили, як психологічну ка-
259 тегорію позадницького типу, як антитезу до психологічної
Европи, що з неї живиться куркуль. Що ж таке «просвіти­
тельство»?
Коли просвіту ми можемо розглядати як постійну ка­
тегорію відсталої психіки клясового суспільства, то «про­
світительство» є соціяльне явище змінного типу. Тому й
можна сказати: «просвітительство» не є просвіта, але воно
не є й те, чим його мислить тов. Пилипенко. «Просвіти­
тельство» не можна розглядати поза часом і місцем, як
просвіту, але своє визначення воно теж має і бере своє ко­
ріння на одному з просвітою ґрунті.
Сказати «просвітительство» — значить мати на увазі
певний комплекс ідей, що визначають це поняття. Отже,
назвати нашу добу «просвітительською» значить надати їй
певну ідейну суть, значить надати їй, як ми побачимо далі,
і певну політичну фізіономію.
Беремо за приклад «просвітительство» XVIII віку: на
цьому «просвітительстві», як відомо, виріс т. з. «освічений
абсолютизм», себто певний напрямок у політиці європей­
ських монархів (в політиці, ще раз підкреслюємо). Тоді, до
речі, йшла справа про ліквідацію решток старого ладу, са­
ме — середньовіччя (!). Цим прикладом ми не хочемо ска­
зати, що «освічений абсолютизм» був для того часу реак­
ційним явищем, ми хочемо підкреслити, що на «просвіти­
тельстві» могла вирости й політика європейських монар­
хів.
Беремо другий приклад — «просвітительство» 60-х ро­
ків у нас і в Росії. На цьому «просвітительстві» вже не ріс
абсолютизм, зате росло на нім народництво — фактор у
суспільному житті, на той час, до речі, революційного ха­
рактеру. Більше того: на ньому виріс і предтеча російсько­
го марксизму Чернишевський. Отже, з цього прикладу ми
бачимо, що «просвітительство» 60-х років було вже підва­
линою для політики потенціяльного есерівства. Інакше ка­
жучи, в 60-х роках воно знайшло свого апологета в особі
дрібної буржуазії.
Таким чином, із двох цих прикладів ми бачимо, що
260
«просвітительство» одного разу використовує абсолю­
тизм, другого — дрібна буржуазія. Природно відціля виті­
кає таке запитання: чи може ж його використати і пролета-
ріят? Тов. Пилипенко гадає, що може. Наш погляд — про­
тилежний.
Отже «просвітительство» є не тільки учоба, але й пев­
на політика. Так? Так! Які ж тоді прикмети цієї політики?
Як говорить елементарна політграмота, прикмети її такі:
страшенна короткозорість і нахил до реформ в області го­
сподарчій чи то шкільній. Але найбільш за все характери­
зує «просвітительство» та атмосфера недовір’я до активно­
го суспільства, яка завжди обволікає його. Всі ці прикме­
ти, як бачимо, не можуть характеризувати нашої доби. То­
ді припустімо, що «просвітительство» в потенції стане ті­
єю вихідною точкою, з якої ми будемо спостерігати нашу
радянську дійсність. Але зробивши таке припущення, ми
мусимо подивитись у корінь справи. Інакше кажучи, муси­
мо знайти економічно-соціяльний грунт, що на ньому ви­
ростало «просвітительство». Тут, коли почнемо шукати
цього грунту, то несподівано прийдемо до… столипінсько-
го отруба.
Коли «просвітительство» 60-х років явно достосовува-
лось до активности дрібної буржуазії і головним чином се­
лянської, що шукала виходу з тісних рамок февдального
ладу, з російського самодержавного абсолютизму, то за-
хідньоевропейське «просвітительство» XVIII віку виросло з
тієї ж дрібної буржуазії, що знайшла цей вихід в «освічено­
му абсолютизмі». Соціяльно-економічний ґрунт «просвіти­
тельства» двох періодів один і той же. Але тут справа не в
цих двох періодах — «просвітительство» завжди визначає
політику дрібної буржуазії, головним чином — селянсь­
кої, це говорить історія громадського руху. Отже «просві-
тительсьтво» завжди має дрібнобуржуазну природу. А
оскільки це так, то і в потенції воно здібне служити тіль­
ки столипінському отрубу. У свій час, в час боротьби з
февдалізмом, воно, як змінний тип, відіграло прогресивну
ролю. В наш час, в період диктатури пролетаріяту «про-
261 світительство» як дрібнобуржуазна політика є реакційним
явищем.
Таким чином ми знову підійшли до колишнього запи­
тання: невже ж нашу добу можна назвати «добою просві­
тительською», хоч би в «кращому розумінні»? Невже ми
нічого кращого не придумали, як повернутись до XVIII ві­
ку чи то до 60-х років? Ми бачимо, що тов. Пилипенко
брикається: мовляв, не можна сказати. Але не вибрикаєть-
ся він, бо справа не стільки в тому, що не можна вживати
терміну, якого не розумієш, а в тому, що називаючи на­
шу добу «просвітительською», тов. Пилипенко тим самим
безпардонно змазує її клясовий зміст. Ми переживаємо до­
бу мирного будівництва — це так. Але ця доба називаєть­
ся добою «передишки», добою не «просвітительства», а
диктатури пролетаріяту. Це треба завжди й чітко підкре­
слювати. Що наша доба є доба пролетарського заглиблен­
ня й учоби — це так. А між пролетарською учобою й ту­
манним «просвітительством» — велика прірва. Наше ви­
значення тримає суспільство в напруженні, ваше породжує
ліквідаторські настрої, змазує революційні перспективи,
затушовує клясовий зміст нашої доби і затушовує, до речі,
дуже усердно. Отже перша ідеологічна передпосилка (іде­
алістичне визначення мистецтва) знайшла собі підтримку в
другій передпосилці («просвітительство»). Отже все йде, як
по маслу. Жодної зачіпки. І нічого, дорогий Сергію Воло­
димировичу, гніватись на нас.
Колись небіжчик Блакитний частенько любив повто­
рювати на адресу тов. Пилипенка: «Дядько хитрить, але
він перехитрить самого себе». Так і сталося: перехитрив!
Ігноруючи порадами молодої пролетарської інтелігенції,
наш друг і сам не зчувся, як попав у коло великих проти­
річ. Селянське оточення визначило «твердокам’яного па-
пашу» проти його сильної волі.
Це одно з перших і знаменних попереджень. Про це
прийдеться подумати й тов. Щупаку. (Цікаво: чи підпи­
шеться він під «камо грядеши»… чи то пак під «просвітитель­
ством» і Шмітом?).
262
Отже «просвітительство» є постулят столипінського
отруба- Селянський неп вимагає саме такого визначення
нашої доби. Він вимагає туманного терміну, який би від­
повідав «будуванню, щоб будувати», який би затемнював
пізнання, — те саме пізнання, що в ньому горить неспокій­
ний дух осінньої революції. «Просвітительство» це — «на
шипке всьо спокойно», це — неп «всерьоз, надолго» і «нав-
сегда». Просвітительство це — «куркуль — потенціяльний
пролетаріят», це — ніякого клясового антагонізму!
Як бачите, ми розуміємо, що таке «просвітительство».
Це — не просвіта — так! Але сьогодні це с складова ча­
стина просвіти. Ця друга ідеологічна передпосилка мусить
до того ж і страждати на обмеженість, на короткозорість і
послідовно вести до ліквідації мистецтва. Оскільки її еко-
номічно-соціяльний Грунт бере свій початок на столипін-
ських отрубах, остільки і ця передпосилка не помириться з
істинним, не реформістським, революційним призначенням
мистецтва, а значить і з самим мистецтвом. А коли обидві
передпосилки носять такий реакційний характер, то, оче­
видно, і самі організаційні міркування такі ж плутані і
страждають на ту ж саму дрібнобуржуазну обмеженість.

Нумо перевіримо своє припущення.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.