Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 4

«КРИТЕРІЙ» НАЙВЕСЕЛІШИЙ І НАШ

Ви повинні зрозуміти і — розумієте: раз люди­
на партії прийшла до переконання, що певна про­
повідь і сугубо неправильна і шкідлива, то вона
має обов’язок виступити проти неї.
В. І. Ленін
Який же «критерій» знайшов наш блискучий публіцист?
А знайшов він саме той «критерій», який послідовно виті­
кає з туманного визначення мистецтва і з «просвітитель­
ства». Цей «критерій» (до речі) не є випадкове явище в йо­
го заплужаній свідомості.
«Лишається єдиний вірний спосіб, що ми завжди
й пропонуємо — спосіб класовий, критерієм якого
являється ідеологія мистців».
От бачите, де тов. Пилипенко заговорив про клясо-
вість. Тут йому чомусь не «обридло» сказати про кляси.
Коли справа йшла про визначення нашої доби, тоді якесь
пацифістське «просвітительство», коли ж зачепили Плуг ,
тоді на арену вийшла й клясовість. Мовляв, «просвітитель-
ствуй», доки маєш всесильний ідеологічно-селянський центр.
Але не забувай про клясовість (чуєш: клясовість!) коли…
надумав розвалити цю організацію.
Розвалювати Плуг ми не думаємо. Ми тільки пропо­
нуємо йому перетворитись у гуртки мистецької самоосві­
ти. Більше того: ми пропонуємо кваліфікованим плужанам
виділитись з Плугу і утворити вузенькі угруповання по
формально-мистецьких симпатіях. Чому ж так затриво­
жився тов. Пилипенко? Бож меморандум написано саме
273 після виступу тов. Ялового зі статтею: «Хай живе Гарт і
Плуг»! Чому тов. Пилипенко «бахнув» одразу дублетом:
двома статтями — в «Плужанині» і в «К. і п.»?
В основі всякої літературної організації, як відомо, ле­
жить ідеологічно-клясовий критерій. Заперечувати цю істи­
ну і справді може тільки безвихідний ідіот. Справа, зна­
чить, не в тому, що ми заперечуємо існування цього кри­
терій, а в тому, що в нашій дрібнобуржуазній країні в час
диктатури пролетаріяту ми не маємо права пропонувати
цей «критерій» при «розподілі літературних сил». В цьому
вся сіль і вся «загвоздка». Тов. Пилипенко каже, що ми
«ігноруємо клясовий принцип». Цілком справедливо. Але в
якому сенсі? Не в тому, що ми його не визнаємо, що ми не
даємо письменникам «використовувати селянські образи»,
а в тому, що ми не так, як наш друг, розуміємо «Ленінсь­
ке кільце», в тому, що ми «уперто замовчуємо необхід­
ність існування масової селянської організації з «автоном­
ним» ідеологічним центром».
Тов. Пилипенко на протязі свого меморандуму кілька
разів підкреслює: мовляв, «в нашу переходову добу має
існувати революційно-селянська організація письменників»
— широка, масова, незалежна.
— Плуг як все таки селянська в своїх низах організа­
ція має існувати як автономна одиниця.
Що це значить? Про яку тут «автономію» йде справа?
Про ідеологічну? Боже борони, каже в дужках (теж харак­
терно: в дужках!) тов. Пилипенко, «бо селянської ідеології
розводити нам нічого, а значить і об’єднуватись за такою
ознакою». От тобі й раз! Та ви ж тільки но пропонували
при «розподілі літературних сил» виходити з «єдиного вір­
ного критерія — ідеологічного». Де ж тут логіка? Один раз
ви пропонуєте нам поділитись по ідеологіях, по клясах, а
другий раз кажете, що «об’єднуватись за такою ознакою не
можна». В чому ж справа? А справа в тому, що наш друг
знову таки попав у коло великих протиріч і з них ніяк не
може вибратись, бо Мефістофель із столипінського отру-
ба ніяк не хоче одійти від нього. Отже йде внутрішня бо­
ротьба, йде і… пройшла.
274
Але на чийому ж боці залишилась перемога? На вели­
кий жаль, мусимо констатувати: переміг дрібнобуржуаз­
ний сатана. Революціонер блиснув тільки в дужках!… та й
т
о тільки накапостив, подавши привід глузувати з Пили-
пенківської логіки. Далі заговорив Мефістофель. От як він
мислить «розподіл літературних сил»:
— Кожна з літературних спілок чи груп є літератур-
но-громадська (курсив тов. Пилипенка) організація й
клясова, бойова, що захищає інтереси свого громадсь­
кого колективу своєю зброєю — мистецтвом. Проле­
тарська серед них бореться за свою гегеномію.
Отже тов. Пилипенко знову повертається до ідеологіч­
ного критерія. Але повертається вже, так би мовити, з
помпою. Він вимагає для різних соціяльних групіровок
клясової, громадської, бойової, масової літературної орга­
нізації. Тут уже справа йде не про «використання селянсь­
ких образів», а про ідеологічнні автономні центри, серед
яких і мусить боротися пролетарська організація. Тут уже
воістину (коли б ми не боялись образити нашого друга)
можна було б повторити за тов. Пилипенком:
— Що це: «свідома упертість чи несвідома безграмот­
ність»?
Нічого сказати, гарне «кільце» пропонують нам. Це
вже не «кільце», а таки найсправжніша петля. Невже ви,
дорогий Сергію Володимировичу, не розумієте, що в дріб­
нобуржуазній країні, де пролетаріят до того ж не знає сво­
єї мови, де куркуль завжди був господарем становища, де
його активність після революції доходить найвищого на­
пруження, — невже ви не розумієте, що легалізувати ідео­
логічні автономні центри різних соціяльних групіровок у
час диктатури пролетаріяту значить розпрощатись з цією
диктатурою? Хіба резолюція ЦК РКП, що з неї ви люби­
те цитувати, так говорить? Вчитайтесь, друже! Там справа
йде всього-на-всього про «літературно-мистецькі образи»
— і тільки. Жодного слова ви не знайдете про автономні
ідеологічні центри. Ми прекрасно розуміємо, що кожна з
існуючих літературних організацій (як і в нас, так і в Росії)
275 має соціяльну базу. Але ми ніколи не додумаємось до то­
го, щоб легалізувати ці організації як автономні ідеологіч­
ні центри, до того ж — масові, бойові.
І якою злою іронією, яким неприхованим цинізмом
звучить ця пропозиція, що її адресовано до пролетарських
письменників: «боріться за свою гегемонію»… серед ЦІЄЇ
легалізованої дрібнобуржуазної стихії. Ні, Сергію Воло­
димировичу, нам і без легалізації не легко лявірувати, і ми
не підемо на ту «удочку», що на неї ви вже пішли. Бож то
сатана із столипінського отруба управляє нею. Правда,
тов. Пилипенко обіцяє нам допомагати в цій боротьбі сво­
єю селянською організацією, яка мусить колись стати про­
летарсько-селянською. Але оскільки ця допомога, «як ком­
незам індустріяльному пролетаріяту», то ми й дякуємо за
таку допомогу. Краще не треба! Не хочемо ми битися — і
квит! Плохі ми на бійку… як той казав. Краще не треба і…
не треба легалізованих ідеологічних центрів. Хай буде
один центр — пролетарський, себто — робітничо-селянсь­
кий. Там будемо використовувати і «селянські і робітничі
образи». Добре?
— З кого ви глузуєте? — кричить тов. Пилипенко: — з
резолюції ЦК РКП? «Оце так підтримали селянських пись­
менників! їх взагалі, очевидно, не повинно бути, бож не в
пролетарську академію їм іти? (Хіба, може, академія пе­
рейменується на робітничо-селянську?)».
А хоч би й так! Можна й «на робітничо-селянську».
Ми так її й розуміємо, називаючи пролетарською. Проле­
тарська тому, що виникла в добу пролетаріяту і хоче слу­
жити пролетаріятові. Хіба ваша селянська організація не
хоче йому служити? Словом, ми ніяк не думаємо одділя-
тись від вас, давайте вмісці, веселіше буде, їйбогу! Навіщо
вам свій «автономний, бойовий, клясовий, громадський
центр»? Бож подумайте: ідеологія річ дуже слизька, а у вас
людей з витриманим світоглядом один Пилипенко. Невже
ж ви гадаєте, що він геніяльніш Леніна? Великий револю­
ціонер і то збивав ідеологічний центр з людей висококвалі­
фікованих ідеологічно? Чому ж ви цураєтесь цього досві­
ду?
276
Що селянські письменники, себто ті, що походять з се­
ла в потенції можуть бути пропагандистами комунізму —
це так. Але в якому випадку? В тому випадку, коли попа­
дуть в атмосферу людей ідеологічно-пролетарськи чітких.
що наша академія може утворити цю атмосферу, покищо
ніхто, звичайно, гарантії не дасть. Але вже те, що в неї вхо­
дить група порівнюючи дорослих мистецьки й марсистсь-
ки людей, що вона є літературна база пролетарської ідео­
логії, — одне вже це пропонує селянським письменникам
орієнтуватися не на геніяльного одиночку Пилипенка, а на
колективний ідеологічно-пролетарський центр, тобто на
ВАПЛІТЕ. Сьогодні тільки цей центр може виховати моло­
дого письменника (відкіля б він не вийшов — з села чи з мі­
ста). Тільки він переконає його, що лише пролстаріят, як
історична кляса, здібний повести людськість у майбутнє,
що лише пролетаріят здібний утворити відповідні умови
для культурного ренесансу, що лише пролетаріят утво­
рить і відповідні умови для відродження молодої нації.
Тов. Пилипенко пропонує нам «забезпечувати осеред­
ки пролетарським ядром». Але це ж смішно! Бож і сам він
знає, що цього ядра «як кіт наплакав». Та і як ми будемо
ці масові осередки «переводити на шлях пролетарської іде­
ології» при -умові існування селянського автономного цен­
тру? Як може ВАПЛІТЕ добитись «ідеологічної гегеномії»
при умові існування легалізованої дрібнобуржуазної ідео­
логії в кількох дрібнобуржуазних центрах? Тов. Пилипенко
пише:
«Так по хорошому, по папашинському: учись,
дитинко, плавати, може й не потонеш».
Воістину плавати! Воістину іронія! Але з кого ви сміє­
тесь, Сергію Володимировичу? З нас чи з себе?’ З себе?
Ну, так нате наш «критекій»! Наш «критерій» — органі­
зуйся як завгодно, по яких хочеш «критеріях». Але ідеоло­
гічний — ми залишаємо за собою. Легалізований ідеоло­
гічно-літературний центр один і ім’я йому — ВАПЛІТЕ.
Більше ідеологічних легалізованих центрів в нашій літера­
турі не може бути, як не може бути й легалізованих пар-
277 тій при диктатурі пролетаріяту. В цьому ми сходимось 3
паном Донцовим: дрібнобуржуазним дурачкам і егоїстам
ми не віддамо країни.
ВАПНІТЕ — це та організація, що взяла на себе місію
зробити крутий поворот гарбі пролетарського мистецтва,що
загубило дорогу, поставити цю гарбу на широкий тракт і
впрягти в неї, замість шкапи масовізму, добрих рисаків.
Коли вона зуміє виконати цю історичну ролю — честь їй і
слава, не зуміє — пляма впаде на недоумків, на «хахлів», на
«малороссйщину». Ми патріоти не організації, ми патріо­
ти пролетарського мистецтва, ивіт якого (коли воно єсть
це мистецтво) зібрався в Вільній Академії. ВАПЛІТЕ не «за­
бороняє писати» (так гадає тільки тов. Пилипенко), — ВА­
ПЛІТЕ вимагає (требуєт — по-російськи) припинити «рас-
тлєніє» робітничо-селянського молодняка. Сьогодні про­
летарська література мусить «перешиковуватись» во ім’я
«невідомих обріїв загірньої комуни». Вона мусить вийти з
«яхидного» масовізму і стати на твердий ґрунт. Вона сьо­
годні піде до колишньої своєї мети, але по новому шляху.
її організатор на цьому шляху — Вільна Академія.
Отже, єсть дві пропозиції, два «критерії». Першу про­
диктовано дрібною буржуазією — вона є занепад мистец­
тва. Другу — продиктовано молодою історичною клясою
— пролетаріятом — вона є культурний ренесанс.
Але як же так сталося, що тов. Пилипенко вніс першу
пропозицію? Про це ми поговоримо в дальшому розділі.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.