«Не искушай меня без нуждьі».
Таким чином, ми мусимо тепер вияснити «причину всіх
причин». Але раніш, ніж зробити це, дозвольте розчарува­
ти читачів. Справа в тому, що «наивеселішии критерій»
спровокував нашого «незрівняного маестро» — Дон-Кіхота
«невідомих обріїв загірньої комуни». Допіру він, виясняючи
питання літературно-ідеологічних центрів, з властивою йо­
му ексцентричністю підкреслив, що єдиною легалізованою
ідеологічною організацією може бути тільки ВАПЛІТЕ.
Цією категоричною заявою він дав ще один козир у руку
нашого партнера. Дозвольте тепер вибити й цей козир.
Отже ВАПЛІТЕ — сіль землі. ВАПЛІТЕ — історичний
фактор. ВАПЛІТЕ — те пише. Словом, ВАПЛІТЕ не тільки
імпозантний чинник на літературному бездоріжжі, але й
якесь пугало, чортик. Так допіру одрекомендував Вільну
Академію наш Дон-Кіхот. Отже, мусимо заспокоїти чита­
чів: нічого страшного нема. Нам треба було показати тіль­
ки, до чого може довести вразливу людину цей «наивеселі­
шии критерій». Ми знайшли за потрібне підкреслити, як
розпалює «бойові, клясові» страсті така постановка питан­
ня. Звичайно, ВАПЛІТЕ мусить взяти на себе історичну ролю
в розвиткові пролетарського мистецтва. Але в якому ви­
падку Вільна Академія буде претендувати на декретовану
ідеологічну гегемонію в літературі? В тому випадку, коли,
за пропозицією тов. Пилипенка, відповідні органи знай­
дуть потрібним декретувати існуючі літературні групи, як
«громадські, масові, клясові, бойові організації, що захи-
279 щають інтереси свого громадського колективу своєю збро­
єю — мистецтвом». В цьому разі ми не мислимо собі, щоб
пролетарська організація (а за таку вважає нас і тов. Пили-
пенко) не була декретованим ідеологічним гегемоном в
літературі. Гегемоном не літературного стилю, а гегемо­
ном над мистецькими ідеологіями різних дрібнобуржуаз­
них угруповань.
Але справа в тому, що ми не Вапп, а «Вап» з «Літе», і
ми розуміємо: літературною справою керують не вульгар­
ні марксисти, а витримана ленінська партія, отже і легалі­
зованих бойових організацій ніхто насаджувати не буде,
себто ніхто не буде виходити з клясового критерія при ор­
ганізаційному розподілі літературних сил. А оскільки це
так, то і єдиним ідеологічним центром (і в політиці, і в ми­
стецтві — і в чому хочете) с ніхто інший, як… компартія і
її авангард. Цього ми ніколи не забуваємо, тому й органі­
зацію свою назвали — «Вільна Академія Пролетарської Лі­
тератури». Що це значить? А це значить, що в часи НЕП-у
ми, як тактики, вважаємо за шкідливе ділити мистецтво на
бойові клясові організації. Ми не назвали — «Пролетарсь­
ка академія», ми назвали — «Академія пролетарської літе­
ратури». Пролетарська, оскільки вона пролетарська, підмі­
нює собою партію, претендуючи на безгрішність — це раз.
Подруге: фактом свого існування вона дає привід іншим
соціяльним угрупованням вимагати своїх мистецько-ідео­
логічних центрів. Щождо «Академії пролетарської літера­
тури», то тут справа зовсім інша. Це академія не пролетар­
ська, себто не безгрішна, а та, що хоче стати пролетарсь­
кою. Це є місце учоби й заглиблення революційних пись­
менників в добу «передишки». Це є громадський інститут
марксистської естетики. В цьому сенсі наша академія і му­
сить відограти історичну ролю. От чому сюди можуть по­
пасти і ті літератори, які вийшли з села.
Чуєте, Сергію Володимировичу? Розумієте, що це та­
ке? Це с стратегія переходового періоду в мистецтві. Отже
одмовтесь, будь ласка, від «наивеселішого критерія». Не
нервуйте нашого Дон-Кіхота, не розпалюйте «бойові, кля-
280
і страсті». Повірте нам, що ми таки поставимо вам то­
го «нерукотворного пам’ятника», якого обіцяли . в «Камо
г
рядеши».